III. Правильно / неправильно

Визначте, правильні (п) чи неправильні (н) твердження.

1. У кількісному відношенні переважає діяльність держави як кредитора.

2. До позик держава вдається під час бюджетного дефіциту.

3. Якщо держава бере на себе відповідальність за погашення позик або виконання інших зобов'язань, узятих фізичними та юридичними особами, вона є позичальником.

4. Як економічна категорія державний кредит перебуває на межі двох видів грошових відносин — фінансів і кредиту — та поєднує їхні особливості.

5. Державні гарантії не спричиняють збільшення витрат із централізованих грошових фондів.

6. Державний кредит обслуговує формування бюджету.

7. При купівлі центральним банком державних облігацій створюються банківські резерви.

8. Сутність операцій на відкритому ринкові, спрямованих на збільшення грошової маси, полягає в купівлі державних облігацій.

9. Держава, будучи на фінансовому ринкові позичальником, збільшує попит на позикові кошти, сприяє зниженню ціни кредиту.

10. Обсяги операцій держави, якщо вона є кредитором, значно більші, ніж коли вона є позичальником.

11. Державний кредит не має ні окремого фінансового фонду, ні відокремленого органу управління.

12. Джерелом погашення державних позик і виплати відсотків за ними є кошти бюджету.

13. Державний кредит — це відносини первинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту.

14. Об'єктивна потреба використання державного кредиту з метою задоволення потреб суспільства зумовлена постійною суперечністю між величиною цих потреб і можливостями держави щодо їх задоволення за рахунок бюджетних фондів.

15. У разі позитивного бюджетного сальдо, кошти, мобілізовані за допомогою державного кредиту, використовуються безпо­середньо для фінансування економічних і соціальних програм.

Тема 10 страхування та страховий ринок

Разом із розвитком ринкових відносин, ускладненням взаємозв'язків між усіма суб'єктами господарювання збільшується імовірність виникнення непередбачених ускладнень, ступінь ризику на всіх рівнях. У результаті стихійного лиха або непередбачених обставин фізичним та юридичним особам може бути завданий збиток. Тому є потреба попереджувати і відшкодовувати завдані збитки. Не задовольнивши цю потребу, неможливо забезпечувати безперервний процес виробництва матеріальних благ, підтримувати відповідний рівень життя суспільства. Відносини, що виникають у ньому з цього приводу, мають об'єктивний характер і в сукупності формують сутність економічної категорії — страхування.

Страхування — це самостійна сфера фінансової системи, яка має дві форми: страхування певних об'єктів у зв'язку із непередбаченими і надзвичайними подіями; соціальне страхування.

Страхування виконує такі функції: ризикову, попереджувальну, ощадну та контрольну. Перерозподільний характер страхових відносин пов'язаний із формуванням і використанням спеціального фонду страхових коштів. На практиці розрізняють три основних форми створення страхових фондів: фонд самострахування (або його модифікація — фонд ризику), централізовані загальнодержавні резерви і фонди страховика.

З огляду на відмінності між об'єктами страхування усю сукупність страхових відносин поділяють на галузі: страхування майнове, соціальне, особисте, страхування відповідальності та страхування підприємницьких ризиків. У складі кожної галузі вирізняють окремі підгалузі й види страхування. Страхування може проводитися в обов'язковій і добровільній формі.

Слід зазначити, що матеріальна основа страхового захисту — це страхові фонди, які є обов'язковим компонентом суспільного виробництва. Створені у вигляді резерву матеріальних і грошових засобів, вони забезпечують безперервний процес суспільного відтворення та вирішують наявні суперечності між людиною та природою, людиною та суспільством. Страховий фонд сприяє економічному прогресові суспільства. Значні фінансові ресурси, акумульовані у страховому фонді, разом із цільовим використанням є джерелом інвестицій у державні цінні папери, нерухомість, різноманітні галузі виробництва. Вони також впливають на розвиток економіки.

В економіці ринкового типу страхування є, з одного боку, засобом захисту бізнесу та добробуту людей, а з іншого, — комерційною діяльністю, яка дає прибуток. Страхування — це важливий фактор стимулювання господарської діяльності в умовах ринкової економіки.

Страховий ринок — це система економічних відносин, які становлять сферу діяльності страховиків і перестраховиків у певній країні, групі країн або в міжнародному масштабі щодо надання страхових послуг страхувальникам. Суб'єктами страхового ринку є страховики (страхові компанії), котрі надають страхові послуги, і страхувальники (фізичні та юридичні особи). Посередниками у процесі здійснення страхування є брокери (брокерські фірми) і страхові агенти.

Специфічний товар на страховому ринкові — страхові послуги. Ціна страхової послуги відображається у страховому тарифі й складається на конкурентній основі під впливом попиту і пропозиції.

Страховий ринок залежно від масштабів попиту і пропозиції на страхові послуги поділяється на внутрішній, зовнішній та міжнародний.

Місткість страхового ринку визначається фінансовими можливостями страхових організацій щодо взяття на страхування і перестрахування значних і небезпечних ризиків.

Факторами, які визначають становище на страховому ринкові, є:

1)ризикова ситуація;

2. грошові доходи страховиків;

3. страховий тариф;

4. пропозиції страхових послуг.

Питання до семінарського заняття

1. Економічна сутність страхування. Особливості фінансових відносин у сфері страхування.

2. Функції страхування.

3. Класифікація страхування.

4. Форми організації страхового фонду.

5. Поняття й організація страхового ринку.

Завдання

Підберіть і проаналізуйте матеріали, що стосуються змін у запровадженні медичного страхування, страхування у разі безробіття. Визначте, які переваги матимуть громадяни внаслідок цих змін порівняно з чинними порядком фінансування соціальних потреб.

І. Ключовий термін

Проаналізуйте терміни "страхування" і "страховий ринок", подані різними авторами, та аргументуйте вибір найповнішого і найточнішого визначення:

а) страхування — система заходів щодо створення страхових (грошових) фондів, призначених для повного або часткового відшкодування втрат суб'єктом господарювання від непередбачених обставин (стихійних лих, аварій, нещасних випадків, невиконаних зобов'язань контрагентами, що збанкрутували та ін.) і надання допомоги громадянам (чи їх сім'ям) у разі страхових випадків — досягнення певного віку, втрати працездатності, смерті тощо. Страхування є одночасно як засобом залучення грошових ресурсів, так і способом відшкодованих збитків (Загородній А.П., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. — 2-ге вид., випр. та доп. — Л.: Центр Європи, 1997.— 576 с);

б) страхування як економічна категорія — це сукупність особливих замкнутих перерозподільних відносин між його учасниками щодо формування цільового страхового фонду і його використання для відшкодування збитків, заподіяних за несприятливих обставин, а також для надання матеріальної допомоги громадянам у разі настання певних подій у їх житті (Романенко О.Р. Фінанси: Підручник. — К.: Центр навч. літ., 2004.— 312 с);

в) страхування — стабільне джерело інвестиційних ресурсів держави (Романенко О.Р. Фінанси: Підручник. — К.: Центр навч. літ., 2004. — 312 с);

г) страхування — це система обмінно-перерозподільних відносин щодо формування і використання колективних страхових фондів на засадах солідарної відповідальності (Опарін В.М. Фінанси: Навч. посіб. — 2-ге вид., доп. і перероб. — К.: КНЕУ, 2001. —240 с);

д) страхування — вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій, визначених договором страхування або чинним законодавством, рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів та доходів від розміщення коштів цих фондів (Внукова Н.М., Успаленко В.І., Временко Л.В. Страхування: теорія та практика: Навч.метод, посіб. — X.: Бурункнига, 2004. — 376 с);

є) страхування — це економічні відносини, в яких беруть участь як мінімум дві сторони, два суб'єкти відносин: страхова організація, яка є страховиком, і страхувальник — юридична особа або дієздатний громадянин, який уклав зі страховиком договір страхування або є страхувальником відповідно до за­конодавства України (Внукова Н.М., Успаленко В.І., Временко Л.В. Страхування: теорія та практика: Навч.-метод, посіб.

— X.: Бурун-книга, 2004. — 376 с);

є) теорія страхування — засіб, обраний для фінансування збитків, яких зазнають фізичні та юридичні особи у зв'язку з різноманітними несприятливими обставинами (Горбач Л.М. Страхова справа: Навч. посіб. — 2-ге вид., випр. — К.: Кондор, 2003.— 252 с);

ж) страхування — це сукупність особливих замкнутих пере-розподільних відносин між його учасниками щодо формуван­ня за рахунок грошових внесків цільового страхового фонду, що слугує для відшкодування можливих збитків, завданих суб'єктами господарювання, або вирівнювання втрат у сімей­них доходах у зв'язку з наслідками настання страхових випадків (Финансьі: Учебник / Под ред. В.М. Родионовой. — М.: Фи-нансьі и статистика, 1993. — 400 с);

з) страховий ринок — система економічних відносин, які складають сферу діяльності страховиків і перестраховиків у певній країні, групі країн чи міжнародному масштабі щодо надання страхових послуг страхувальникам (Загородній А.П., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. — 2-ге вид., випр. та доп. — Л.: Центр Європи, 1997. — 576 с);

и) страховий ринок — сукупність страхових компаній і послуг, що ними надаються (Романенко О.Р. Фінанси: Підручник.

— К.: Центр навч. літ., 2004. — 312 с);

і) страховий ринок — це система фінансово-економічних відносин, в яких об'єктом купівлі-продажу є страхова послуга, формується попит і пропозиція на неї (Внукова Н.М., Успаленко В.І., Временко Л.В. Страхування: теорія та практика: Навч.метод. посіб. — X.: Бурун-книга, 2004. — 376 с);

ї) страховий ринок — особлива соціально-економічна структура, частина фінансового ринку, сфера грошового обігу, де об'єктом купівлі-продажу є страховий захист, формується попит і пропозиція на неї (Горбач Л.М. Страхова справа: Навч. посіб.— 2-ге вид., випр. — К.: Кондор, 2003. — 252 с).