Ігрова концепція культурогенезу й.Гейзінги.

Ще до остаточного виокремлення ігрової концепції культури як однієї з

культурологічних теорій, феномен гри нерідко потрапляв у коло уваги

мислителів. Відбувалося це двома шляхами: або гра ставала предметом

дослідження як така, або ж при аналізі деяких аспектів людського життя

науковці приходили до висновків про ігровий характер певної сфери

життєдіяльності, тобто виокремлювали наявні в цій діяльності елементи гри.

Феномен гри як такої досліджувався насамперед у царині психології,

фізіології, педагогіки та ін. Культурологічні ж теорії гри відрізняються від

подібних досліджень гри саме тим, що в них, як правило, не гра пояснюється

через форми людської життєдіяльності, а навпаки, людське життя і культура

розглядаються крізь призму гри. Тут слід згадати думки про зв’язок поезії та

гри, що їх висловлював засновник філософії історії та психології народів

Дж.Віко; пояснення Ф.Шіллером походження образотворчого мистецтва

наявністю особливого «ігрового інстинкту»; праці німецького етнолога і

філософa Л.Фробеніуса, в яких він говорить про розігруваня архаїчною

людиною у священній грі усвідомленого нею ходу буття, та інш..

Однією з найвідоміших культурологічних праць, присвячених значенню

гри у виникненні й розвитку культури, стала книга нідерландського мислителя

Й.Гейзінги (1872-1945) «Homo Iudes» («Людина граюча»), в якій він наголошує,

що вестиме мову про гру не як про структурний елемент культури. Тобто не про ігровий елемент у культурі, а про гру як сутнісну якість культури, тобто про

ігровий елемент культури. Й.Гейзінга зазначає, що він не має на увазі, що гра

посідає важливе місце серед різних виявів людського життя, і не стверджує,

ніби культура виникає із гри внаслідок еволюційного процесу, тобто ніби те,

що спочатку було грою, згодом переросло в нову якість і стало культурою.

Його погляд полягає в тому, що «культура виникає у формі гри, вона

розігрується від самого першопочатку». Під грою тут розуміються не тільки і

навіть не стільки дитячі забави або розваги. Гейзінга звертається насамперед до

вищих форм гри, тобто ігор соціальних, у яких можна побачити такі форми

суто ігрової діяльності, як змагання й перегони, вистави та видовища, турніри,

процесії, маскаради тощо. Гейзінга переконаний, що саме через гру людська

спільнота підноситься до надбіологічних форм життя. У грі «розігрується»

щось таке, що перевищує безпосередні життєві потреби й надає дії смислу.

Гейзінга пише про те, що дійсність гри сягає за межі сфери практичного

людського життя, взагалі за межі фізичного існування і, «визнаючи гру,

доводиться визнавати й дух, адже, хоч би чим іще була гра, вона не матерія». За Гейзінгою, гра не завжди протистоїть серйозному, не є за своєю суттю

чимось комічним, не входить до антитез мудрості й глупоти, істини й омани,

добра і зла. Підсумовуючи формальні ознаки гри, Гейзінга пише, що її можна

назвати вільною, необов’язковою діяльністю (гра пов’язується з поняттям

обов’язку, повинності, лише коли стає загальновизнаною культурною функцією

- ритуалом, церемонією), яка, будучи ніби «несерйозною», «несправжньою»,

водночас дуже, а то й повністю, захоплює гравця. Ця діяльність від початку не

спрямована на здобуття матеріального інтересу, вона приносить задоволення

сама по собі. Вона відбувається у своїх власних часових та просторових межах

(гра завжди має початок і кінець, місце: арена, храм, тенісний корт, приміщення

суду тощо). Крім того, гра розігрується відповідно до певних установлених

правил, у певному порядку. «У недовершений світ, у життєве сум’яття вона

приносить тимчасову, обмежену довершеність, - пише Гейзінга. - Вона наділена

двома найблагороднішими якостями, що їх ми здатні розрізняти в речах:

ритмом і гармонією». З дитячої гри порушника-виганяють, а тих, хто порушує

правила у світі культури, звуть віровідступниками, єретиками, пророками,

в’язнями сумління тощо. Гра сприяє утворенню суспільних угруповань,

оскільки спільне перебування в певному винятковому відносно «звичайного»

життя просторі, спільна причетність до чогось важливого зближує людей,

формує почуття єдності й відокремленості від решти світу.

Що ж стосується власне ігрової суті процесу творення культури, то

Гейзінга пише, що вже мова, найперший і найвищий інструмент культури, що

його творить сама людина, твориться духом і є своєрідною грою. З’ясувавши

основні характеристики феномена гри, далі Гейзінга детально розглядає, як саме в ігрових формах реалізуються такі види культурної діяльності, як

змагання, правосуддя, війна, пізнання, поезія, філософія, мистецтво.

Слід зазначити, що глибока і надзвичайно цікава праця Й.Гейзінги не

позбавлена і певних суперечностей. Наприклад, неузгодження положень про

тотальність гри, про те, що вона є феноменом, який починається ще за межами

культури, у тваринному житті.

Ігрову концепцію культури розвивав у своїх працях і представник

німецької герменевтики Г.-Г.Гадамер. Він також вважає, що людська культура

без елементу гри немислима, оскільки гра є елементарною функцією людського

життя. Значне місце відведено грі в трактуванні культури німецьким

феноменологом Е.Фінком. Щоправда, він не надає їй такого принципово

виключного значення, як попередні науковці, а відносить до одного з п’яти

основних феноменів, що визначають, на його думку, людське життя. Серед цих феноменів, крім гри, Фінк називає також смерть, труд, панування та любов.

Проте Фінк також поділяє думку, що гра формує культуру, охоплює і визначає

всі аспекти людського життя і навіть розуміння людиною буття. На відміну від

Гейзінги й Гадамера, цей дослідник досить чітко відмежовує специфічно

людські форми гри від поняття гри, яке, на думку Фінка, можна застосувати

відносно поведінки i діяльності тварини.

В тому чи іншому культурологічному плані проблематику ігрових аспектів

культури порушували також Ф. де Соссюр, Л.Вітгенштейн, X.Ортега-і-Гассет,

Р.Кайюа, Ж.Дерріда та інші. Варто згадати і про творчість лауреата Нобелівської

премії всесвітньо відомого швейцарського письменника Г.Гессе, який у своєму

романі «Гра в бісер» у досконалій художньо-естетичній формі також актуалізує

культурологічно-філософську проблематику гри.