Психоаналітична концепція культурогенезу з.Фройда.

Ще одним широковідомим у наукових культурологічних колах варіантом

пояснення суті та процесу становлення культури стала психоаналітична

концепція культури, заснована австрійським психіатром і психологом

З.Фройдом. Слід сказати, що концепція Фройда, яку він оприлюднив

наприкінці XIX ст., була повною протилежністю досить поширеним у Новий

час поглядам на людину як на розумну істоту, що усвідомлює свою поведінку.

Фройд першим почав описувати людську психіку як простір непримиренних

конфліктів між інстинктом, розумом та свідомістю. Причому джерела цих

конфліктів він бачив у неусвідомлюваних (передусім сексуальних та

агресивних) спонуканнях, спрямованих на задоволення потреб. Своє розуміння

культури 3.Фройд також пов’язує з поняттям потреб: «Людська культура...

охоплює, по-перше, всі нагромаджені людьми знання і вміння, що дають їм

змогу оволодіти силами природи і взяти в неї блага для задоволення людських

потреб, а по-друге, всі інститути, необхідні для впорядкування людських

взаємовідносин і особливо для розподілу здобутих благ».

Психоаналіз був створений і запропонований Фройдом як метод

психотерапії для лікування різних форм істерії, але згодом перетворений ним у

вчення про закономірності несвідомого в людській психиці та сфери потягів і

інстинктів. З часом Фройд та його послідовники здійснили спробу застосувати

психоаналіз для пояснення більшості явищ людського життя, суспільства,

культури. Згідно з Фройдом, основу несвідомого становлять сексуальні

інстинкти (лібідо), які пов’язані з комплексами та сублімацією, і саме вони

зумовлюють не тільки більшість психічних дій людини, а й усі суспільні явища та історичні події. Тобто конфлікти, що відбуваються у глибинах психіки

людини, стають прихованою від її свідомості причиною і змістом таких

культурних феноменів, як мораль, наука, релігія, держава, право, війни тощо.

Відповідно до запропонованої Фройдом моделі особистісної організації, у

психічному житті людини можна виділити три рівні: свідомість,

передсвідомість і несвідоме. Пізніше 3.Фройд увів в описання моделі

психічного життя особистості такі поняття, як «ід», «его» та «суперего».

Ід (від лат. – «воно») – це виключно інстинктивні, вроджені аспекти

особистості, котрі функціонують у несвідомому і пов’язані з біологічними

потребами та спонуканнями, які породжують енергію нашої поведінки. Ід, за

Фройдом, – це дещо темне, біологічне, хаотичне, вільне від будь-яких

обмежень, тобто таке, що не знає законів і не підкоряється ніяким правилам. Це

найдавніша вихідна структура психіки, в якій виражається первинний принцип людського життя – потреба миттєвої розрядки психічної енергії, що

продукується біологічно зумовленими потребами та спонуканнями (особливо,

на думку Фройда, сексуальними й агресивними). Якщо біологічні спонукання

стримуються й не дістають розрядки, то у функціонуванні особистості

створюється напруження. Миттєва ж розрядка енергії, усунення напруження

має у Фройда назву «принцип задоволення». Ід здатне позбавляти особистість

від напруження через рефлекторні дії і так звані «первинні процеси». У випадку

рефлекторних дій ід автоматично відповідає на сигнали збудження і знімає

напруження, викликане подразником (наприклад, кашель, сльози від диму

тощо). В разі, коли рефлекторна дія не може зняти напруження, вступає в дію

первинний процес уявлення, тобто ід формує психічний образ об’єкта,

початкове пов’язаного із задоволенням основної потреби (наприклад, у психіці

голодного немовляти даний процес може викликати образ матері або пляшечки

з молоком; приклади первинного процесу уявлення спостерігаються також у

сновидіннях, галюцинаціях, психозах). У психічній діяльності на рівні ід

людина також не здатна відкладати задоволення первинних потреб. Така

здатність відкладати задоволення потреби на пізніший час, на «потім» виникає

лише тоді, коли маленька дитина усвідомлює, що окрім її власних бажань і

потреб існує ще й зовнішній світ. Поява цього знання про щось «інше» означає

формування в індивіда другої структури його особистості – его (від лат. «я»).

Его еволюціонує з ід і запозичує частину енергії ід для своїх потреб. Це компонент психіки, який відповідає за прийняття рішень, здійснення вибору і

намагається задовольнити бажання й потяги ід у відповідності з обмеженнями,

що накладаються зовнішнім світом, і так, щоб забезпечити безпеку й

самозбереження організму. Его контролює ід та прагне привести його

інстинктивні потреби у відповідність з нормами й етикою соціального життя.

Ця мета змушує людину думати, міркувати, сприймати, вирішувати і т.д.

Власне, з его починається культурна життєдіяльність людини.

Ефективність функціонування особистості в суспільстві зумовлюється

наявністю в неї внутрішньої системи цінностей та етичних норм, узгоджених із

загальноприйнятими в даній культурі. Такі цінності та норми з’являються в

процесі соціалізації, або, мовою психоаналізу, в процесі формування суперего

(від лат. «над-я»). Людина не народжується з суперего, а набуває цього

психічного компонента в процесі взаємодії з батьками, вчителями та іншими

«формуючими» фігурами. Це морально-етичний аспект особистості, який

з’являється тоді, коли дитина починає розрізняти «добре» і «погано»,

«правильно» і «неправильно». Це своєрідне індивідуалізоване відтворення «колективної совісті» соціуму. Суперего вважається повністю сформованим,

коли батьківський контроль змінюється самоконтролем.

Психоаналітична концепція 3.Фройда засновується на уявленні, згідно з

яким люди є складними енергетичними системами і життєдіяльність людини

від біологічного до найвищого культурного рівня активізується єдиною

психічною енергією, яка може переходити з одного стану в інший, але її

кількість постійно зберігається. Джерелом психічної енергії Фройд уважав

нейрофізіологічне збудження, а метою будь-якої форми поведінки індивідуума

– зменшення напруження від надмірної концентрації цієї енергії (оскільки

нагромадження енергії викликає неприємне відчуття). Таким чином, мотивація

будь-якої поведінки людини пояснюється дією енергії збудження, що

викликається тілесними потребами. На думку Фройда, основна кількість

психічної енергії, що виробляється людським організмом, урешті-решт

спрямовується на розумову діяльність, яка знижує рівень збудження,

викликаного тілесною потребою. Будь-який інстинкт, за Фройдом, має чотири

характеристики: джерело, мету, об'єкт і стимул. Для розуміння суті і процесу

становлення культури велике значення має поняття зміщеної активності, згідно

з яким звільнення енергії й ослаблення напруження може відбуватися завдяки

зміні об’єкта поведінкової активності. Зміщена активність спостерігається в тих

випадках, коли з якихось причин вибір потрібного об’єкта для задоволення

інстинкту є неможливим. Наприклад, після неприємної ситуації на роботі людина може «відігратися» на своїх близьких, «виливши» на них ту енергію

гніву, напруження від якої із зрозумілих причин не змогла зняти у спілкуванні

зі своїм керівником. Або жінка з нереалізованим інстинктом материнства може

з надмірною навіть турботою ставитися до якоїсь домашньої тварини.

З поняттям зміщеної активності в певних межах зближується поняття

сублімації. Фройд трактував її як форму заміщення, за якої імпульси ід (в

основному сексуального характеру) спрямовуються на соціально прийнятну

активність. Філософ, що багато які з феноменів культури можуть бути пояснені

саме в контексті зміщення інстинктів. Не маючи можливості отримувати

задоволення потреби безпосередньо й миттєво, люди навчились зміщати свою

інстинктивну енергію на інші об’єкти (інших людей, інші предмети та іншу

діяльність) замість тих, які передбачались для прямої розрядки енергетичного

напруження. Таким чином, за Фройдом, і були сформовані складні соціальні

інститути - релігійні, політичні, економічні і т.д. Продуктом зміщення

сексуальної та агресивної енергії Фройд вважав і мистецтво.