59.Кроки, яких необхідно дотримуватися при побудові діаграми Парето

Діаграма Парето – це інструмент, що дозволяє розподілити зусилля для вирішення виникаючих проблем і виявити основні причини, з яких потрібно розпочинати діяти з метою подолання виникаючих проблем. Розрізняють два види діаграм Парето – по результатах і причинах.

Діаграма Парето за результатами діяльності - призначена для виявлення головної проблеми і відображає небажані результати діяльності:

Діаграма Парето за причинами - відображає причини проблем, що виникають в ході виробництва, і використовується для виявлення головної з них.

При побудові діаграми Парето необхідно дотримуватися наступних кроків:

1. Передбачається, що на даному етапі ми вже маємо результати всіх попередніх кроків з вирішення проблеми: формулювання і постановка проблеми, аналіз її, збір необхідних даних і фіксація їх в контрольних листках. Для побудови діаграми необхідно розробити бланк таблиці, в яку заносять:

• типи (ознаки) випадків, фактів (дані краще всього розташовувати в порядку зменшення - на початку таблиці тип події, що має найбільшу кількість повторень, в кінці - найменшу);

• кількість появ (повторень) кожного типу;

• накопичена сума числа повторень кожного типу (з наростаючим підсумком: до попереднього типу додається наступне);

• відсоток числа повторень за кожною ознакою в загальній сумі;

• накопичений відсоток (з наростаючим підсумком).

У таблиці слід підрахувати загальну суму кількості випадків по всіх типах (ознаках).

2. Далі необхідно накреслити одну горизонтальну і дві вертикальні осі. Вертикальні осі: ліва вісь з інтервалами від 0 до загальної суми кількості виявлених випадків; права вісь з інтервалами від 0 до 100.. Інтервали на горизонтальній вісі мають бути однаковими і відповідати числу типів (ознак), вказаних в таблиці.

3. Потім будується стовпчикова діаграма по значеннях типів (ознак) випадків і кумулятивна крива (крива Парето). На вертикалях, відповідних правим кінцям кожного інтервалу на горизонтальній осі, наносяться точки накопичених сум (результатів або відсотків) і з'єднуються між собою відрізками прямих. На діаграмі розташовуються всі позначення і написи.

4. Написи, що стосуються діаграми (назва, розмітка числових значень на осях, найменування контрольованого виробу (події), ім'я укладача діаграми).

60.Послідовність реалізації методу Дельфі.

Метод Дельфі в сучасному розумінні – це процес, в результаті якого учасники групи (або незалежні експерти) приходять до консенсусу щодо певних подій, не удаючись до безпосередньої дискусії. Метод Дельфі сприяє розробці незалежності мислення членів групи, перешкоджає безпосередній конфронтації учасників процесу і позбавляє їх можливості відстоювати свої ідеї. Крім того, пошук вирішень проблеми даним методом дозволяє враховувати думку меншості, і в окремих випадках він може стати вирішальним.

Найбільш суттєва перевага даного методу полягає в тому, що учасники групи, що мають широкий розмах думок, можуть спільно користуватися інформацією про позиції інших експертів, що сприяє переосмисленню поставленої проблеми і досягненню згоди по запропонованих варіантах вирішення проблеми.

Цей метод особливо ефективний для вирішення технологічних проблем, оскільки точних даних для передбачення проривів в технологічній сфері, як правило, не буває.

Існує багато різних модифікацій методу Дельфі, використовуваних в різних сферах діяльності. Проаналізувавши декілька варіантів даного методу, група може розглянути і випробувати його нову модифікацію, що враховує основні цілі, – незалежність думок при розгляді варіантів вирішення проблеми, можливість врахувати думку всіх учасників групи і досягти згоди.

Розглянемо послідовність реалізації методу Дельфі.

1. Зробити огляд по аналізу проблеми і зібраним даним. Надати кожному членові групи висунути свої ідеї (варіанти) вирішень проблеми.

2. Скласти загальний список запропонованих варіантів вирішення проблеми.

3. Надати можливість кожному учасникові групи оцінити запропоновані варіанти і обґрунтувати свою оцінку по кожному варіанту рішення.

4. Проаналізувати отримані результати і визначити загальні і крайні оцінки.

5. Уважно ознайомитися з думками всіх учасників по кожному варіанту вирішення проблеми і ще раз оцінити їх.

6. В разі майже одноголосного збігу думок і оцінок можна закінчити обговорення. В разі наявності крайніх думок – продовжити незалежне обговорення, поки експерти (учасники групи) не прийдуть до консенсусу (згоди).