64. Науково просвітницька діяльність Яворницького.

Подвижницьке життя та наукова діяльність відомого історика, археографа, лексикографа, фольклориста, етнографа, письменника та поета Дмитра Івановича Яворницького – яскравий та привабливий приклад самовідданого і безкорисливого служіння своєму народу. Людина енциклопедичних знань, різнобічних інтересів, фанатично відданий науці, Яворницький за своє довге життя організував і успішно здійснив безліч археологічних та етнографічних експедицій, подорожей в пошуках пам’яток історії та культури. Його з дитинства вабили світські науки, особливо історія, література, мистецтво, це визначило подальші шляхи навчання та праці. 1877 р. він успішно склав екзамени на історико-філологічний факультет Харківського університету. Час навчання в університеті припадає на вельми сумний період в історії української культури і літератури. Наступ реакції в 70-80-х роках супроводжувався забороною української мови, переслідуванням прогресивних письменників і вчених. Тільки мужні люди, справжні патріоти вітчизняної культури могли зважитись у таких умовах активно працювати в галузі українознавства, публічно виступати на захист рідного письменства. Від своїх вчителів Яворницький сприйняв і потяг до різносторонніх знань, і почасти їхню наукову методологію. У 1881 році він закінчив історико-філологічний факультет і був залишений позаштатним стипендіатом для підготовки до професорського звання. За відхилення запропонованої теми з історії Фінляндії його позбавили можливості працювати в університеті. Він невтомно розшукував документи в архівах Харкова, Катеринослава, Одеси, Києва. Молодого обдарованого історика у 1883 році обирають членом Історико-філологічного товариства, яке було засноване при Харківському університеті, що діяло з 1877 року. Під підозрою виявилися і його експедиції в Запорізький край та публічні виступи. Це привело до того, що Д.І.Яворницький влітку 1855 року переїхав до Петербурга, де влаштувався викладачем історії і літератури приватної гімназії, викладав в кадетському корпусі, театральному училищі. Працював в архівах. Д.І.Яворницький здійснив історико-топографічне і археологічне дослідження і в 1893 році опублікував “Путівник по Середній Азії”. У 1895–1896 рр. У 1901 році Д.І.Яворницький захистив при Казанському університеті магістерську дисертацію, в основу якої було покладено перший том “Історії запорізьких козаків”. З 1905 р. й до кінця своїх днів Дмитро Іванович постійно жив у Катеринославі і очолював місцевий історико-археологічний музей. У 1918 р. Дмитра Івановича обирають членом-кореспондентом Української Академії наук. Він – завідувач кафедри історії України місцевого університету, голова науково-дослідної кафедри історії України, першої подібної установи в Україні. Під його керівництвом ведуться археологічні розкопки на Дніпробуді, за його редакцією починає виходити (вперше і востаннє) науковий збірник історичного музею. 1 липня 1929 р. за підтримки академіка Д.Багалія Дмитра Івановича разом з М.Яворським та М.Слабченком обрали дійсним членом ВУАН. Але масовий більшовицький терор, що розпочався невдовзі, обірвав наукову діяльність історика. У 1930–1939 рр. його твори не публікувалися, наукові установи, які він очолював, були ліквідовані, сам Д.Яворницький зазнав цькування і гонінь. 27 серпня 1933 р. в місцевій партійній газеті “Зоря” з'являється стаття – донос А.Горба “Кубло націоналістичної контреволюційної пропаганди (Про роботу історико-археологічного музею)”, після якої вдома у Дмитра Івановича зробили обшук і “вичистили з музею як контру”. Згодом натиск на нього послабили, повернули пенсію і дали дожити до смерті, що спіткала видатного діяча 5 серпня 1940 року. Д.Яворницький підтримував стосунки з діячами науки, літератури, культури. ерший великий прозовий твір, яким Яворницький започаткував свій прихід в літературу – повість “Наша доля – Божа воля” – виношувався письменником довгі роки і був опублікований у 1901 р. у журналі “Киевская старина”. Повість була прихильно зустрінута і критиками, і читачами.