55. Творчість Шевченка – художника.

Усеобіймаюча творчість Шевченка-поета залишала довгий час у тіні його образотворчу спадщину, а між тим саме за художній талант молодого кріпака викупили з неволі російські та українські діячі куль­тури. Академік Петербурзької академії мистецтв Т.Шевченко мав свою неповторну манеру малюнку, що давалася взнаки в усіх тих різноманіт­них жанрах і техніках виконання, якими багата його образотворча спа­дщина. Контрастне поєднаня м'яких півтонів з динамічними контурами образів становлять собою одну з визначальних, але далеко не єдиних

особливостей його художньої манери. Написані Шевченком обличчя міг написати тільки Шевченко, написані ним дерева мають свої особливості в усіх роботах, змальована ним архі­тектура також дивовижним чином виступає саме як Шевченкова архіте­ктура. Зображені художником люди або лагідно й щиро посміхаються або смиренно несуть важкий хрест долі. Вихований на традиціях академічної школи кла­сицизму, Шевченко через роман­тизм поступово переходить до реалізму в живописі та графіці. Найбільш відомими є Шевченкові портрети і картини побутової та історичної тематики, пейзажі ("Селянська родина", "Катерина", "Дари в Чигирині", "Старости", "Судна Рада"). "Притча про блуд­ного сина" (1856) яскраво ілюст­рує духовну еволюцію героя і ха­рактеризується відходом від ака­демічних канонів, ознаменувавши початок нової доби у вітчизня­ному образотворчому мистецтві.

56. Український фольклор в творчості Гоголя.

Народився в с. Великі Сорочинці (нині Миргородського р-ну Полтавської обл.). Дитинство Миколи Гоголя пройшло в с. Василівні (тепер Гоголеве) поблизу Миргорода.З 1818 по 1819 р. навчався в Полтавському повітовому училищі, а з 1821 по 1828 р. — у Ніжинській гімназії вищих наук.В 1828 р. переїхав до Петербурга, де служив у канцеляріях, а потім учителював. З 1834 р. — ад'юнкт-професор на кафедрі загальної історії при Петербурзькому університеті.Літературну славу Миколі Гоголю принесли твори "Вечори на хуторі біля Диканьки" (1831—1832), "Миргород" (1835), "Тарас Бульба" (1835), "Ніс" (1836), "Шинель" (1842), "Мертві душі", т.1 (1842).Паралельно робив розвідки з історії України та загальної історії: "План викладання загальної історії", "Погляд на утворення Малоросії" (1834), "Про малоросійські пісні" (1834). Збирав український фольклор, матеріали до російсько-українського словника. В 1836 виїхав за кордон. У 1848 повернувся до Росії, деякий час перебував в Україні (Полтавщина, Одеса). Останні роки життя провів у Москві. Зв’язок творів М.В. Гоголя з російським та українським фольклором є очевидним. Зацікавленість народною поезією та народним побутом зародилася в М.В. Гоголя вже в юнацькі роки. Серйозно займатися вивченням етнографії й народної поезії письменник почав вже під час навчання в гімназії. Більшість зібраних Гоголем етнографічних матеріалів, а також статті, замітки й висловлення про народну поезію й народний побут відносяться до першої половини 30-х рр. У цей час у М.В. Гоголя виникає задум створення історії Малоросії, головним матеріалом для якої мали служити народні пісні й думиКоло етнографічних зацікавлень М.В. Гоголя дуже широке. Він вивчав матеріальну культуру, звичаї, народні пісні й казки. Особливо цінний матеріал для пізнання характеру народу М.В. Гоголь вбачав у прислів’ях. У фольклорі мотив дороги має широкі зображальні можливості – від передачі внутрішньої світу героя (у ліричній пісні, баладі) до відтворення епічно великих сюжетних картин (у билині, думі). Мотиви дороги характерні для багатьох жанрів народної творчості. У казці персонажеві зазвичай надається право вибору дороги. Настільки ж суттєвим є мотив дороги в художній структурі билини. Він же проявляється в різних тематичних циклах народних оповідань – про дорожні “пригоди”, про пошуки “правди”, “скарбів”, “золотої грамоти”, про “призначення долі” тощо. Мотив дороги як “долі, що випала,” особливо характерний для народної піснТак, в українських прислів’ях образ дороги є метафоризацією людського розуміння долі та щастяВаріант образу дороги-призначення, дороги-долі виявляється в характеристиці гоголівських героївМ. В. Гоголю були добре відомі народні повір’я та легенди. Письменник широко користувався ними в своїй творчості. Особливу увагу необхідно звернути на своєрідність дороги у фольклорній чарівній казці, у якій цей образ відіграє винятково важливу роль.