- •5. Людина і культура у концепціях з. Фрейда, к.-г. Юнга.
- •6.Теорія «виклику та відповіді» у концепції а.Тойнбі.
- •7. Ігрова концепція культури й.Хейзингі
- •8. Міф як перша історична культура. Система міфологічних вірувань
- •10. Етапи розвитку єгипетської культури. Писемність єгиптян.
- •11. Вірування стародавніх єгиптян та пантеон єгипетських богів.
- •13. Світогляд та писемність жителів Межиріччя.
- •15. Релігія та міфологія стародавніх греків.
- •16. Етапи розвитку художньої культури греків.
- •17. Релігійні уявлення стародавніх римлян.
- •18. Художня культура Стародавнього Риму.
- •19. Релігія та міфологія жителів Стародавньої Індії.
- •20. Світогляд стародавніх китайців.
- •21.Трипільська культура.
- •22.Скіфська культура та її пам’ятки
- •23.Культура грецьких міст-колоній Північного Причорномор’я.
- •24.Історія створення танаХу та «Старого Заповіту».
- •25. Склад «Нового Заповіту». Ідейний зміст чотирьох Євангелій.
- •26. Особливості середньовічної культури та менталітету.
- •28. Наука і освіта у середньовічній західній Європі.
- •29. Література, музика та театр середніх віків.
- •30. Символіка візантійського хрестово-купольного храму.
- •31. Вплив Візантії на культуру Київської Русі.
- •32. Язичництво дохристиянської Русі, пантеон слов’янських богів.
- •33. Художня культура Київської Русі
- •34. Софія Київська-зразок візантійського хрестово-купольного храму.
- •35. Новгородська та московська школи давньоруського живопису (Феофан Грек та Андрій Рубльов).
- •36. Ідеологія та художні досягнення Ренесансу, вплив на українську культуру.
- •37. Культура Реформації.
- •38. Європейське бароко 17ст. Особливості українського бароко.
- •39.Класицизм як загальноєвропейський стиль мистецтва 17-18ст.
- •40.Просвітництво в Україні 18 ст.
- •41.Романтизм в європейському та українському мистецтві 19 ст.
- •42. Реалізм в європейському та українському мистецтві 19 ст.
- •43. Модернізм як феномен культури 20 ст. Основні напрямки модернізму.
- •44. Історичні передумови виникнення української культури.
- •45. Культуру України 14ст – першої половини 17 ст.
- •46. Культурно-просвітницька діяльність Києво-Могилянської академії.
- •47. Книгодрукування в Україні. Іван Федоров.
- •48. Організація освіти в Запорозькій Січі.
- •49. Філософія та поетика українського бароко у творчості Сковороди.
- •50. Архітектура українського бароко.
- •51. Література і театр українського бароко.
- •52. Ренесансно-бароковий синтез в українській іконі першої половини 18 ст.
- •53. Гулак-Артемовський в історії української музики.
- •54. Українська культура 18-першої половини 19 ст.
- •55. Творчість Шевченка – художника.
- •56. Український фольклор в творчості Гоголя.
- •57. Музична творчість Лисенка.
- •58. Український театр в 19 ст.
- •59. Український авангард поч. 20 ст.
- •60. Школа Бойчука в історії української художньої культури 20 ст.
- •61. Лесь Курбас – режисер реформатор.
- •62. Український кінематограф. Творчість Довженка.
- •64. Науково просвітницька діяльність Яворницького.
- •65. Основні тенденції розвитку сучасної української культури.
- •66. Постмодернізм в сучасному українському мистецтві.
52. Ренесансно-бароковий синтез в українській іконі першої половини 18 ст.
Ренесансна iкона була осяжною, але ця осяжнiсть постiйно перемежовувалася з площиннiстю, начебто малярi не бажали розлучатися з нею назовсiм. Це зберiгало легкiсть i стрункiсть постатей святих, натякаючи на їхню духовну природу, безтiлеснiсть. Барокко вiдходить вiд цiєї двозначностi й зупиняється на цiлковитiй тiлеснiй присутностi святого в реальному земному просторi, на тлi природи, архiтектури мiста тощо. Бiльше того, зростає вiдчуття масивностi як самих постатей, так i всiх предметiв навколишнього свiту. Якщо цю тенденцiю осяжної масивностi доповнити вираженим рухом, то ми дiстанемо в iконi зовсiм нову якiсть, якої не було анi у вiзантiйськiй та давньокиївськiй, анi в ренесансши iконi. Українська iкона останньої чвертi ХVIII столiття в стильовiй царинi не була таким "однорiдним" явищем, як у другiй половинi ХVII й упродовж бiльшої частини ХVIII столiть. Чистота стилю барокко, викристалiзована за такий тривалий перiод, наприкiнцi ХVIII столiття була порушена, "затуманена" новими стильовими вiяннями, насамперед рококо, романтизму й класицизму. Двадцяте столiття займає особливе мiсце в iсторiї української iкони. 3 жодним iншим столiттям за тисячу рокiв християнства в нашiй країнi його порiвняти неможливо. Єдина аналогiя тут може бути з Вiзантiєю, конкретнiше-зi 116 роками iконоборства (726-842), коли в цiй нiбито християнськiй (православнiй) iмперiї фактично тривала громадянська вiйна мiж прихильниками й противниками iконовшанування.
Іконописання у радянскькій Україні було не можливим, а нові твори з"являлись хіба що за кордоном під пензлем емігрантів.
53. Гулак-Артемовський в історії української музики.
Невід'ємною складовою національного театру була українська музика. Але серед усіх видів і жанрів застосування музики в театрі у розвитку найважливішого - опери - склалися найнесприятливіші умови, що пояснюється відсутністю приміщень і необхідного оркестрового супроводу в розпорядженні українського музично-драматичного театру, відсутністю національної оперної традиції. Але й тут крига скресає. У 1863 р. приятель Т.Шевченка Семен Гулак-Артемовський створює першу українську національну оперу "Запорожець за Дунаєм", поет і композитор Петро Ніщинський пише музичну картину до п'єси Шевченка "Назар Стодоля", "Вечорниці", "Ой закувала та сива зозуля". Створюючи яскраві взірці національної музики, українські композитори розробляють тематику творів М.Гоголя, Т.Шевченка, поетичного фольклору, беручи за основу українську народну пісню.
54. Українська культура 18-першої половини 19 ст.
Поняття "українське національно-культурне відродження" відображае процес становления і розвитку культурно-освітнього та громадсько-політичного життя України протягом кінця XVIII - початку XX ст. Українське національне відродження розпочалося на східноукраїнських землях в кінці XVIII ст. Воно стимулювалося, з одного боку, природними процесами загальнокультурного розвитку, з іншого -необхідністю протидії упосліджувальній політиці російського царизму. Тяжке політичне, соціально-економічне становище, культурний занепад викликали "захисну реакцію", що проявилася у цілому комплексі подій і явищ, які свідчили про засвоення частиною інтелігенції і значне поширення в масах національної свідомості, активізацію українського національного руху в усіх його формах, як спочатку культурницько-просвітніх, так згодом і політичних, про розвиток усіх галузей культурного життя українців. Діячі української культури були поставлені в умови постійного доведения чинності національної культури в її суто етнічному розумінні. Етнографізм за цих обставин мусив стати і став визначальною рисою формування нової української культури. За власне відродження, починаючи з межі ХVІІІ-ХІХ ст., так чи інакше боролись усі слов'янські народи, за винятком хіба що росіян. Об'ективна мета процесу національного відродження полягала в оздоровленні і консолідації української нації та відтворенні української державності.
Українське національне відродження базувалось на попередніх здобутках українського народу, зокрема, традиціях національної державності, матеріальній та духовній культурі. Соціальним підірунтям для потенційного відродження було українське село, яке зберігало головну його цінність - рідну мову. Виходячи з цього, стартові умови для відродження були кращими у Наддніпрянщині, оскільки тут ще збереглися традиції недавнього державноавтономного устрою, політичних прав, залишки вільного козацького стану, якого не торкнулося закріпачення, та козацького суду, а най-головніше — тут хоча б частково збереглася власна провідна верства - колишня козацька старшина, щоправда, переведена у дворянство.