28. Наука і освіта у середньовічній західній Європі.

Наука раннього Середньовіччя відбивала світоглядні імперативи доби і мала передусім гуманітарне спрямування у значенні заглибленою ті у внутрішній світ людини. Філософська еволюція християнськогс віровчення сприяла розвитку наук про людину, які спиралися на закла­дений культурою еллінізму базис. Важливим доповненням до спадщини античних наук про людину стало сформульоване апостолом Павлом уявлення про поділ людей на "тілесних", "душевних" і "духовних", ще вимагало конкретизації. Також тогочасних науковців цікавили питання взаємозв'язків внутрішнього світу людини (мікрокосму) і зовнішнього світу (макрокосму). Як і за античності, наука не була ще відділена від філософії, а для тих умов це означало, що принаймні гуманітарні, а Е ідеалі - і всі інші науки мають розвиватися в межах богослів'я.

Протягом раннього Середньовіччя культурні діячі неодноразо­во виявляли свої скептичні погляди на здобутки і можливості античної науки, як і взагалі раціональних способів пізнання. Визначальною в середньовічній філософії є думка про те, що усе пізнається тільки за посередництвом любові, і справді пізнати можна лише те, що є прекрасним за природою, тобто заслуговує на любов (Григорій Ниський, IV ст.). У тих речах, які не можуть стати очевидними, необхідно дотримуватися такого принципу: спершу повірити (за посередництвом божественного одкровення), а вже по­тім зрозуміти, наскільки це можливо (Августин).

За раннього Середньовіччя з'являлися написані з цих позицій твори отців церкви, до яких взагалі відносять ледь не всіх учасників Вселенських соборів, що відстоювали "кафолічне" (вселенське, тобто несектантське) "ортодоксальне" (православне) вчення. Сукуп­ність створених ними трактатів прийнято називати патристикою. Цінність творів отців церкви була передусім ідеологічною, однак висунуті ними ідеї одягалися у довершену, як на той час, художню форму, що дозволяє говорити про них як пам'ятки не тільки середньовічної думки, але й літератури.

Значну роль в історії науки відіграли трактати східних єпископів IV ст. Василія Великого ("Бесіди на Шестиднев", де викладено початки еволюційної теорії та закладено базис для формулювання ідеї поступового духовного прогресу всупереч античним концепціям регресу духовності з розвитком цивілізації) і Немесія Емеського ("Про природу людини", яким закладено основи сучасної філософської антропології та психології).

Окрім філософсько-богословських студій за раннього Середньо­віччя продовжувався розвиток історіографії, передусім у Візантії, де в IV ст. з'являються твори одного з найталановитіших істориків, прихиль­ника язичницьких звичаїв, але людини вже цілком середньовічного світосприйняття Амміана Марцеліна, а також багатьох інших світських і церковних істориків. У Візантії продовжувала здійснюватися й цілком конкретна наукова робота по дослідженню, збиранню й система­тизації різноманітних фактів тогочасної дійсності, продовжували з'являтися нові винаходи.

Безсумнівними є досягнення середньовічних мусульман у галузі точних і природничих наук. У VIII ст. за активної участі сирійських вчених-несторіан було започатковано традицію перекла­дів творів класичних та елліністичних авторів, а також деяких візантійських та персидських трактатів арабською мовою. З IX ст. ця традиція набуває всеосяжності і систематичності. В обіг входять праці індійських математиків, від яких арабські вчені запозичують так звану "шістдесятичну" систему зчислення, не пов'язану з літерним позначенням велиин.

У Візантії розвиток наук за зрілого Середньовіччя був дещо слабшим, але також продовжувався. Тут він пов'язаний головним чином з іменем енциклопедиста Леона Математика (або Льва Філософа, помер близько 869 р.) та його оточення. Леону Математику належить реформа традиційних літерних позначень числових величин, що дозволяла здійснювати розрахунки, аналогічні арабській алгебрі. Сучасники розповідають про чудесні механізми, винайдені цим ученим.

У цілому ж треба відзначити, що характер розвитку візантій­ської культури ІХ-ХП ст. був не стільки технічним, скільки худож­нім. Архітектура, храмовий живопис (фрески і мозаїки), книжкова мініатюра, іконопис, поезія, проза, музика, ораторське мистецтво за часів правління Македонської та Комнінської династій переживають небувалий розквіт, отримують нові творчі імпульси.