1. Структура культури та її функції

Культура- сукупний результат продуктивної діяльності людей, певні цінності та норми поведінки людей в соц. та природному оточенні. Культуру прийнято розподіляти на матеріальну і духовну, одна з яких є проектом матеріальної,а інша-духовної творчості.До матеріальної культури,яку часто співвідносять з поняттям «цивілізація», відносять сукупність матеріальних благ, а також різноманітних засобів їх виробництва.Духовна культура поступово скаладається з цілісного переосмислення всієї сукупності отриманих людиною знань і використовує для цього всі форми суспільної свідомості : філософію,науку,мораль,мистецтво.

В широкому змісті слова культура охоплює всі результати діяльності людини і характеризує специфіку людського існування, включаючи самовдосконалення людини. Традиційно розрізняють два основні напрямки культури – матеріальний і духовний – відповідно до двох головних сфер людської діяльності. Матеріальна культура охоплює всю сферу виробничої діяльності людства та її результати. Духовна культура стосується області свідомості, пізнання, моралі, виховання, освіти, науки, мистецтва, літератури та інших сторін духовної діяльності людини. Також визначається певна типологія культури відповідно до її носіїв. Залежно від цього необхідно виділити світову і національну культури. Світова культура – це синтез кращих досягнень усіх національних культур різних народів, що населяють нашу планету. Національна культура уособлює надбання культур різних соціальних верств і прошарків населення кожного суспільства. Складна і багаторівнева структура культури визначає різноманітність її функцій в житті суспільства й окремої людини. Головною функцією культури, на думку багатьох вчених, є людинотворча, або гуманістична.Культура- це своєрідна форма самопізнання людини,оскільки вона показує їй не тільки оточуючий світ,але й її саму.Всі інші функції так чи інакше пов'язані з нею і навіть випливають з неї. Однією з найважливіших функцій будь-якої культури є передача соціального досвіду. Тому її називають інформаційною. Іншою провідною функцією є пізнавальна. Регулятивна функцій культури пов'язана, перш за все, з визначенням різних сторін, видів суспільної і особистої діяльності людей. Семіотична функція являє собою певну знакову систему, без оволодіння якою досягнення культури стають неможливими. Ціннісна функція відображає важливий якісний стан культури. Саме система цінностей формує у людини певні ціннісні потреби і орієнтацію.

2. Культура та цивілізація

Зараз вважається, що культура – це і спосіб, і продукт діяльності людини. Саме тому ведуться дискусії про те, чим же відрізняється поняття “культура” та “цивілізація”. За Гуревичем, цивілізація – культурна спільнсть людей, які мають деякий соціальний генотип, соціальний стереотип, і які освоїли великий, досить автономноий світовий простір. Це культурна спільність або суперсистема, що не співпадає ані з нацією, ані з державою, ані з географічними кордонами. Досить важливими є концепції Шпенглера,А.Тойнбі,П.Сорокіна.О. Шпенглер у своїй праці «Захід Європи» формулює теорію «культурно-історичного круговороту», за якою немає єдиної світової культури, а кожна культура має власну долю, власну форму,ідею, власне життя та смерть.І коли культура у формі цивілізації досягає власного розвитку, вона приходить до природного завершення- смерті(саме так треба розуміти назву праці «Захід Європи»,тобто «Кінець Європи»)коли культура вичерпує свою душу, коли вона спрямована не на те ,щоб створювати культурні цінності, а на утилітарні цілі,благоустрій життя, вона перетворюється на цивілізацію, а це означає,що культура вмирає.Шпенглер виділяє 8 зрілих культур:єгипетська,індійська,вавилонська,китайська,антична,магічна,західноєвропейська,південноамериканська,культура майя. А. Тойнбі пропонує теорію «локальних цивілізацій» або «регіональних цивілізацій» і виділяє 23 такі цивілізації.П.Сорокін називає цивілізації культурними суперсистемами і виступає з критикою Тойнбі.Він виділяє 3 моделі погляду людини на світ і на себе: 1.ідеанаціональна,спіритуалістична культура,2.почуттєва,сенсуалістична,3.ідеалістична,інтегральна культура.

3. Культурологічні концепції Гегеля та О. Шпенглера

Концепція передбачає системне знання про будь-який предмет або явище.

Філософія Гегеля зробила значний вплив на культуру Нвого часу. Він по-своєму розглянув культуру, розум і людину. Гегель, спираючись на їдеі Просвітництва, де культуру вважали реалізацією людського розуму, розглядає культуру як реалізацію розуму, але це вже Світовий розум. У працях «Філософія історії», «Естетика», «Історія філософії», «Філософія права» Гегель вперше створив грандіозну злагоджену картину розвитку культури. Розвиток культури від філософії, релігії й мистецтва до державних форм вперше було розглянуто як закономірний, цілісний процес. Кожна національна культура, за Гегелем, це лише ступінь у саморозгортанні Світового духу. Головний недолік цієї теорії – відсутність місця для автономності і самооцінки людини.

Освальд Шпенглер формулює теорію “культурно-історичного круговороту”, за якою немає єдиної світової культури, а кожна культура має власну долю, власну форму, власну ідею, власні пристрасті, власне життя, власну смерть. І коли культура у формі цивілізації досягає власного розвитку, вона приходить до природного завершення – смерті. Саме так требя розуміти назву-пророцтво книги – “Захід Європи”, тобто “Кінець Європи”. Коли культура вичерпує свою душу, коли вона спрямована не на те, щоб створювати культурні цінності, а на утилітірні цілі, благоустрій життя, вона перетворюється на цивілізацію, а це означає, що культура вмирає. Шпенглер виділяє 8 зрілих культур: єгипетська, індійська, вавилонська, китайська, антична, магічна, західноєвропейська, південноамеиканська культура майя.

4. «Аполлонійське» та «діонісійське» начала культури та концепції Ф.Ніцше

В роботі Фрідріх Ніцше “Про походження трагедії з духу музики» формує ідею розвитку людської культури на основі протиставлення двох головних начал людської психіки : прагнення до порядку він асоціює з ім’ям давньогрецького бога Аполлона ( бог світла), агресивні настрої , хаос Ніцше називає ім’ям бога виноробства Діоніса. Поєднуючись «аполлонійське» та «діонісійське» повинні повернути єдність людини з природою. Це і є головний напрямок розвитку культури.

5. Людина і культура у концепціях з. Фрейда, к.-г. Юнга.

Звертаючись до теорії Фрейда, можна сказати, що фрейдизм – дуже складне вчення, за яким автрійський вчений відкрив у людині несвідоме, яке існує незалежно від волі людини в його душі й активно втручається в життя людини. У роботі “Я і Воно” Фрейд стверджує, що це тільки ілюзія, що нашим життям керує наше “Я” (свідоме). “Воно” Фрейда має суто природне походження, зосереджуючи в собі всі первісні потяги людини (сексуальні бажання та потяг до смерті). Йде постійна боротьба між “Я”, яке керується принципом реальності, і “Воно”, яке керується принципом насолоди. Філософ дійшов висновку, що людське щастя зменшується пропорційно прогресу культури. Наслідок зіткнення протилежних бажань (бажання людини “Я” і бажання культури “Над-я”) можна вважати негативним. Позитивним наслідко є поняття сублімація – перетворення сексуальної та агресивної енергії людини в енергію творчості. Третій наслідок зустрічі “Я” і “Над-Я” – нейтральний, це сновидіння, міфи, казки. Питання відносин між Людиною і Культурою  одне з центральних для Фрейда. У праці “Незадоволення культурою” (1930) філософ дійшов висновку, що людське щастя зменшується пропорційно прогресу культури, бо ключові для людини імпульси несвідомого, антиномічні культурі, потрапляють під подвійну цензуру “Я” і “Над-Я”. Культура “Над-Я” виступає в ролі цензора “Я”, яке зачинене між двома полюсами культури.

Другий, позитивний наслідок, пов’язаний з ключовим для Фрейда поняттям “сублімації” (переключення). На думку австрійського психоаналітика, психічний розвиток людства  біологічно детермінований процес переключень заборонених бажань у творчу енергію. Сублімація  перетворення (або переключення) сексуальної і агресивної енергії людини в енергію творчості, використання енергії “Воно” не в прямому біологічному призначенні (для насолоди або продовження роду), а в інтересах розуму і культури.

Третій наслідок “зустрічі” “Я” і “Над-Я”  нейтральний. Це  сновидіння, міфи, казки, куди витісняються первісні бажання “Воно”, що заборонені культурою. Фрейд назвав сновидіння “королівським шляхом до несвідомого”.

Крім цього, вчений розкриває наявність загальнолюдських типових форм реагування (едіпів комплекс) і колективних символів, що свідчать про реальні події в історії людства, згадкою про які і є ці психічні феномени.

Вчення Фрейда було розвинуто і трансформовано його учнями і послідовниками. Карл Гюстав Юнг був одним з них.

Якщо Фрейд виявив несвідоме, як прородну суть людини, то Юнг відкрив первісні культурні джерела несвідомого. Він стверджував, що у снах і видіннях його паціентів зустрічаються одні й ті ж типові образи, які проходять крізь всю світову історію культури. Юнг встановив тотожність між міфологічними мотивами давнини, образами сновидінь нормальних людей і фантазіями психічно хворих людей. Сукупність цих образів вчений назвав колективним несвідомим, яке мало не природний, а культурний характер. Значення концепції Юнга в тому, що вона розкриває органічний зв’язок культури і людського несвідомого. Колективне несвідоме народилося на зорі історії людства, в колективному психічному досвіді, а первісні його носії  архетипи. Архетип  це не образ, а психічний смисл у чистому вигляді, першосмисл.

Найдавніша форма психічного досвіду  міф, тому всі архетипи так чи інакше пов’язані з міфологічними образами та переживаннями.

Висновок Юнга такий: міф лежить в основі душі людини, у тому числі і сучасної. Саме міф надає людині відчуття єдності і гармонії з природою, з тим магічним космосом, в якому людина була лише часткою. У кризові періоди у розвитку людського суспільства, коли особистість відчуває дисгармонію із світом, людина повертається до міфу, до несвідомих архетипів (звідси, зокрема, інтерес до “мильних опер”, серіалів). За Юнгом, міф  це форма ментальної терапії. Революційне значення культурологічної концепції Юнга в тому, що вона розкриває органічний зв’язок культури і людського несвідомого. Історія культури та її символічного світу постала як втілення несвідомих основ душі. Юнг вводить у науковий обіг такі об’єкти дослідження, які до нього кваліфікувалися європейською наукою як ірраціональні: символи, психологічні феномени, вчення про карму. Наукові висновки Юнга лягли в основу міфологічної школи в різних науках.