З четвертої книги «Історій» («Мельпомена») давньогрецького історика Геродота з Галікарнасу про племена кіммерійців

Першими з найдавніших жителів причорноморських степів, етнічну назву яких донесли до нас письмові джерела, були кіммерійці (І тис. до н.е. — VII ст. до н.е.). Згадки про них є в «Одіссеї» Гомера («Закотилося сонце, і окрилися темнотою всі шляхи, а судно досягло меж глибокого Океану. Там народ і місто людей кіммерійських обкутані млою та хмарами...»); в одній з найдавніших частин Біблії — «Книзі Буття», де плем'я «гімірра» — «це слуги Господні»; в четвертій книзі своєї «Історії» про них повідомляє Геродот.

Походження кіммерійців, як і їхня назва, не з'ясоване. Всі згадки про них у стародавніх джерелах пов'язані з військовими походами.

Кіммерійці вели кочовий спосіб життя, займалися скотарством, а також землеробством. Вони були прекрасними металургами: свої знаряддя праці та зброю виготовляли з бронзи. Одними з перших серед степовиків вони навчилися плавити залізо, кувати мечі завдовжки понад метр, залізні наконечники для стріл.

Вони утворили великі племінні союзи на чолі з царями. Відомо, що кіммерійці здійснювали походи на Близький Схід: в Ассирію, Урарту, Лідію. Серед кіммерійських царів під час військових походів особливою жорстокістю виділялися Дуграме (Лігдаміс) І Теушпа. Описи цих походів були знайдені під час розкопок в Ассирії.

Пам'ятки кіммерійців у Північному Причорномор'ї — поховання, в яких знаходяться парадний глиняний посуд, кинджали, мечі східних типів, речі кінського спорядження, золоті, срібні, скляні прикраси. Також збереглося багато топонімів, в основі яких лежить етнічна назва цього народу: Боспор Кіммерійський, Кіммерійський вал, поселення Кіммерік, область Кіммерія.

Кіммерійці, зазнавши поразки під час скіфської навали, залишили.свою країну.

* * *

«.. .Країна, де тепер живуть скіфи, кажуть, що за давніх часів була кіммерійською. Кіммерійці, коли побачили, що проти них виступило велике військо, почали радити, що їм робити. Тут їхні думки поділилися надвоє, і кожна сторона наполягала на своїй думці. І найдостойнішою була думка царів, а думка більшості зводилась до того,що їм вигідніше віддалитися, ніж залишившись наражатися на небезпеку і чинити опір численним ворогам. Алё;думка царів була воювати до останнього з ворогами, обороняючи свою країну. Хоч як там було, ні більшість не хотіла послухатися царів, ні царі більшості. Отже, перші вирішили без бою покинути країну загарбникам і тікати, від них, а царі вирішили краще бути вбитими І похованими на батьківщині, але не тікати з більшістю, згадавши, як їм було добре тут і які муки спіткають їх, якщо вони втечуть разом з більшістю. Скоро вони прийняли такі рішення, вони розділилися, обидві їхні частини стали рівними в числі і вони почали битися між собою. І всіх, що в битві було вбито, кіммерійці поховали поблизу ріки Тірасу (Дністер) (і їхні могили і тепер ще можна там бачити). Там їх поховали і після того вони покинули країну. Згодом прийшли скіфи, знайшли країну незалюдненою і зайняли її.

Ще й тепер у Скіфії існують кіммерійські фортеці, кіммерійські переправи, є також і країна, що називається Кіммеріє, є і так званий Кіммерійський Боспор (Керченська протока)» .

Геродот. Історії в дев'яти книгах. — К., 1993. — С.183.