1) Шийного відділу - хворий кривить шию, притримує голову руками.

2) Грудного і поперекового відділів:

а-ходить, відкидаючись назад ("горда хода");

б - стоїть, опираючись на стегна;

в - піднімаючи предмет, присідає не згинаючи хребта.

При подальшому розвитку захворювання настає кіфозна де­формація хребта, яка виникає при руйнуванні не менше двох хребців. При компресії тіла вище і нижче розташовані хребці збли­жаються. При огляді хребта виз­начають його викривлення, випи­нання остистих відростків у виг­ляді горба, а також виникає симптом "віжок" Корнєва - на­пруження м'язів спини у вигляді тяжів, які йдуть від кутів лопа­ток до ураженого туберкульозом хребця при розгинанні тулуба, і біль при натисканні на виступа­ючий остистий відросток. При рентгенологічному дослідженні у цій фазі визначають деструкцію тіл хребців, їх сплющення, мо­жуть визначатись веретено­подібні або круглі тіні напливних абсцесів (рис. 3.7.9).

Рис. 3.7.9. Туберкульоз хребта:

а - спондилолітична фаза; б - руйнування тіла хребців.

Постспондилітична фаза ха­рактеризується затуханням за­пальних явищ. У цій фазі захворю­вання можуть з'являтися напливні абсцеси, які спускаються вздовж хребта в заочеревинному просторі у здухвинні ямки, під пахову зв'яз­ку і виходять на стегно. Прорив таких напливів через шкірні по­криви веде до утворення нориць, вторинного інфікування, сепсису. Зрідка напливи прориваються в спинномозковий канал і стиска­ють мозок, інколи вони є першою ознакою туберкульозу.

Зміщення деструктивно змінених хребців може призвести до стиснення спинного мозку, роз­витку паралічів кінцівок, пору­шення сечовипускання і дефекації. При встановлення діагнозу туберкульозу хребта важливого

значення надають позитивній реакції Манту, при дослідженні крові - лімфоци-тозу, збільшеній ШОЕ; при рентгенологічному дослідженні виявляють вогни­ще остеопорозу і деструкції тіла хребця.

Лікування. Хворих госпіталізують у спеціальні кістково-суглобові сана­торії. Лікування повинно бути комплексним і включати загальну терапію (дію на вогнище інфекції і загальнозміцнювальні лікувальні заходи) та місцеве ліку­вання. Важливе значення має раціональне харчування з достатнім вмістом білків, вітамінів, мікроелементів. Дія на вогнище інфекції передбачає застосу­вання протитуберкульозних препаратів (стрептоміцину, рифампіцину, цикло-серину, ізоніазиду, салюзиду та ін.).

Поряд із цим, проводять розвантаження й іммобілізацію ураженої ділянки хребта. Для цього хворого на тривалий термін (2-3 роки) до затухання клінічних ознак захворювання вкладають в гіпсове ліжко або проводять хірургічну фікса­цію хребта. Для виправлення горба під нього підкладають подушки з ватою, піском. При ураженні шийних відділів розвантаження хребта досягають по­мірним витягненням за допомогою петлі Гліссона.

Якщо при рентгенологічному контролі виявляють ознаки зворотного розвит­ку захворювання, хворому дозволяють спочатку сидіти, а потім - ходити в шкіря­ному корсеті. У міру росту дитини ліжечко міняють. Корсет носять протягом З років. Такі хворі потребують ретельного догляду, їм слід своєчасно проводити профілактику пролежнів, запалення легенів, атрофії м'язів і т. ін. При наявності туберкульозного напливу виконують його пункцію, відсмоктують гнійний вміст і вводять розчин стрептоміцину в комбінації з антибіотиком пеніцилінового ряду. При лікуванні туберкульозу хребта використовують і хірургічні способи. При наявності некротичних тканин їх видаляють, а уражену ділянку хребта фіксують кістковим трансплантатом. Хірургічну кістковопластичну фікса­цію хребта переважно здійснюють у дітей старшого (10-12 років) і підлітково­го віку на стадії затухання туберкульозу при ізольованому ураженні 2-3 хребців. Операція полягає в розщепленні остистих відростків і з'єднанні їх кістковим трансплантатом, взятим з великогомілкової кістки хворого.