Бондарівна
|
У містечку Богуславі в Каньовського-пана Там гуляла Бондарівна як Пишная Пава
У містечку Богуславі сидить Дівок Купка А між ними Бондарівна як Сива Голубка
Прийшов до їх пан Каньовський тай шапочку ізняв Обійняв він Бондарівну тай поцілував....
Ой не годен пан Каньовський мене цілувати Тільки годен пан Каньовський мене роззувати
Ой шепнули добрі люди Бондарівні зтиха Тікай-тікай Бондарівно буде тобі лихо
Ой тікала Бондарівна да з високого мосту Сама така хорошая високого зросту
Ой тікала Бондарівна да межи лавками А за нею два жовніри з гострими шаблями
Ой привели Бондарівну та межи крамниці Прицілився пан Каньовський з срібної рушниці
Ой чи волиш Бондарівно ти зі мною жити А то будеш Бондарівно в сирій землі гнити
Ліпше мені пан Каньовський в сирій землі гнити Ніж з тобою по неволі на цім світі жити
Ой як тільки Бондарівна такеє сказала Як не стрільне пан Каньовський Бондарівна впала....
Ой ідіте до Бондаря дайте Батьку знати Нехай іде свою Доньку на смерть наряджати....
Як не вдарицця старий Бондар в стіну головою Бондарівно моя Доню пропав я з тобою
Положили Бондарівну на дубову лаву Поки скаже пан Каньовський викопати яму
У Неділю в Богуславі дзвони задзвонили Ото Дівку Бондарівну навік схоронили
Хоча Дівку Бондарівну навік схороноли Її Слава на Вкраїні повік не пропаде
Промовляючи: Отак Дівчата вміли честі своєї боронити на Вкраїні.
Пісні Марусі Чурай |
|
|
Засвіт встали козаченьки
Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі;
Виплакала Марусенька
Свої карі очі.
Не плач, не плач, Марусенько,
Не плач не журися,
А за свого миленького
Богу помолися.
Стоїть місяць над горою,
Та сонця немає;
Мати сина в дороженьку
Слізно проводжає.
Прощай милий мій синочку!
Та не забавляйся!
За чотири неділеньки
Додому вертайся!
Ой, рад би я, матусенько,
Скоріше вернуться, -
Та вже щось мій вороненький
В воротах спіткнувся.
Ой, Бог знає, коли вернуся,
В якую годину;
Прийми ж мою Марусенку
За свою дитину!
Прийми її, матусенько,
Всі ми в Божій волі.
Бо хто знає, чи жив вернуся,
Чи ляжу на полі?
Ой рада б я Марусеньку
За рідну прийняти,
Та чи буде ж вона мене,
Сину, шанувати?
Ой, не плачте, не журіться.
В тугу не вдавайтесь.
Заграв кінь мій вороненький,
Назад сподівайтесь.
Ой не ходи, Грицю
Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці,
Бо на вечорницях дівки чарівниці!
Котрая дівчина чорні брови має, |
То тая дівчина усі чари знає. | (2)
У неділю рано зіллячко копала,
А у понеділок переполоскала,
Прийшов вівторок - зіллячко варила, |
А в середу рано Гриця отруїла. | (2)
Як прийшов четвер - та вже Гриць помер.
Прийшла п'ятниця - поховали Гриця.
А в суботу рано мати дочку била: |
"Нащо ти, дочко, Гриця отруїла?" | (2)
"Ой мамо, мамо, Гриць жалю не має,
Нащо ж Гриць, мамо, разом двох кохає!
Нехай він не буде ні їй, ні мені, |
Нехай достанеться Гриць сирій землі! | (2)
Оце тобі, Грицю, я так і зробила,
Що через тебе мати мене била!
Оце ж тобі, Грицю, за теє заплата - |
Із чотирьох дощок дубовая хата!" | (2)