3. Визначення продуктивності праці в нормативних одиницях

Згідно цьому методу об'єм виробництва вимірюється і визначається в нормативному робочому часі, а продуктивність роботи обчислюється так:

; (7.6)

де Т_норм - сумарний об'єм виконаної роботи. Він визначається по кожній і-й операції згідно нормативам. Нормативи зібрані в довідниках "Збірник нормативів" відповідних галузей економіки;

Тф — фактично відпрацьований час в людино-годинах на підприємстві.

Метод визначення продуктивності праці в нормативних одиницях також недосконалий через свою відносність. Він не дає уявлення про абсолютний рівень продуктивності праці людини, бригади, виробничого підрозділу і т.п.. Проте цей метод використовується завдяки широкому застосуванню типових проектів по одночасній розробкам укрупнених калькуляцій витрат праці на виробництво одиниці готової продукції.

До зворотних показників продуктивності праці належать показники трудомісткості продукції. Трудомісткість продукції визначається витратами робочого часу на одиницю продукції або на конкретний комплекс робіт.

Нормативна трудомісткість окремого процесу дорівнює сумі витрат робочого часу окремого робітника або бригади на виготовлення одиниці продукції або виконання комплексу робіт.

Планова трудомісткість визначається на основі показників нормативної трудомісткості. Така трудомісткість, як правило, менше нормативної на величину зменшення трудових витрат, які передбачено організаційно-технічними заходами підприємства. Але вона може дорівнювати нормативній.

Планова і нормативна трудомісткості визначаються в людино-годинах.

Фактична трудомісткість показує фактичні витрати робочого часу окремого робітника, які доводяться на одиницю готової продукції.

Протягом багатьох років в економіці використовується показник співвідношення продуктивності праці і заробітної плати. Він потрібний для оцінювання ефективності праці, а також для більш обгрунтованого планування і оцінювання можливої зміни цього співвідношення надалі відповідно змінам в характері виробництва і чинниках підвищення його ефективності. На цей показник перш за все впливають регіональні чинники, особливо умови виробництва в районах, а також методи розрахунку зміни продуктивності праці і заробітної плати. Таке співвідношення визначається в темпах зростання і темпах приросту продуктивності праці:

; (7.7)

; (7.8)

де С_тз, С_тпр — співвідношення продуктивності праці і заробітної плати відповідно в темпах зростання і темпах приросту;

Т_з.з.п, Т_пр.з.п - темпи зростання і темпи приросту заробітної плати відповідно за два суміжні періоди;

∆Т_з.п.п, ∆Т _пр.п..п — темпи зростання і темпи приросту продуктивності праці відповідно за два суміжні періоди.

7.3. Фактори і резерви підвищення продуктивності праці

Зростання продуктивності праці на будь-якому підприємстві залежить від багатьох чинників - як зовнішніх, так і внутрішніх. Але всі ці чинники можна об'єднати в наступні групи:

1) технико-технологічні, які визначаються рівнем розвитку і ступенем використання засобів виробництва;

2) організаційні, які відображають рівень організації виробництва;

3) соціально-економічні, які залежать перш за все від людського чинника.

4) природні умови і географічне розміщення.

Важливим чинником підвищення продуктивності праці на підприємствах є їх індустріалізація, яка полягає в створенні прогресивної виробничо-технологічної бази. Це багатогранний комплексний процес, в основі якого лежить застосування сучасних нових виробничих технологій, впровадження нових комп'ютерних розробок, перехід до механізованого складання різноманітних виробів і т.п..

Організаційні чинники направлені на створення такої організації виробничого процесу, яка ліквідовує простої робочого часу і забезпечує оптимальне завантаження як всім членам трудового колективу, так ы основним виробничим фондам підприємства.

Соціально-економічні чинники можна умовно поділити на чинники морального і матеріального стимулювання. Як перші, так і другі є стимулами зацікавленості працівників в підвищенні своєї продуктивності. До них належать: зростання заробітної плати, премії і доплати, можливість самовираження і творча зацікавленість, кар'єра, підвищення кваліфікації і ін.

Природі умови і географічне розміщення виділяють і аналізують перш за все на підприємствах добувної і деяких переробляючих галузей промисловості.

Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів. Резерви підвищення продуктивності праці — це невикористані можливості економії витрат праці, які з'являються унаслідок дії тих або інших чинників (удосконалення техніки, технології, організації виробництва і роботи і т.п.).

Резерви можна розглядати з точки зору як часу їх використання, так і сфери виникнення.

За часом використання розрізняють поточні і перспективні резерви. Поточні резерви можуть бути використані (залежно від реальних можливостей) протягом місяця, кварталу або року. Перспективні резерви використовуються через рік або декілька років згідно довгостроковим планам підприємства.

По сферами виникнення розрізняють загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі резерви.

До загальнодержавних належать резерви, використання яких впливає на зростання продуктивності праці в економіці взагалі. Вони пов'язані з невикористанням науково-технічного прогресу, нераціональним розміщенням підприємств і неефективною демографічною і територіальною зайнятістю населення, недостатнім використанням ринкових механізмів і методів господарювання і т.п..

Регіональні резерви пов'язані з можливостями поліпшення використання продуктивних сил даного регіону.

Міжгалузеві резерви — це можливості поліпшення міжгалузевих зв'язків, своєчасне, точне і якісне виконання договорів відносно кооперованих поставок, використання можливостей однієї області для підвищення продуктивності праці в іншій. Так, значному підвищенню продуктивності праці в обробних галузях промисловості сприяє поліпшення якості продукції в сировинних областях.

Галузеві резерви — це резерви, пов'язані з можливостями підвищення, продуктивності праці в даній області економіки і обумовлені недостатнім використанням техніки і технології виробництва, прогресивних досягнень і передового досвіду, недоліками в спеціалізації, концентрації виробництва і т.п.

Внутрішньовиробничі резерви виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємстві. Велике значення цих резервів полягає у тому, що підприємство є первинним осередком економіки і на ньому виявляються і використовуються всі попередні резерви. Внутрішньовиробничі резерви обумовлені недостатньо ефективним використанням техніки, сировини, матеріалів, а також робочого часу, наявністю цілодобових і внутрішньозмінних втрат часу, прихованого безробіття. Отже, внутрішньовиробничі резерви можна поділити на:

- резерви зниження трудомісткості продукції;

- резерви поліпшення використання робочого часу.

Резерви підвищення продуктивності праці безмежні, як і науково-технічний прогрес, удосконалення організації виробництва, роботи і управління. Тому в кожний конкретний період треба використати ті резерви, які забезпечують максимальний ефект використання праці за мінімальних витрат праці.

Необхідною умовою виявлення і використання резервів є їх кількісне оцінювання.

Резерви можуть оцінюватися в абсолютних і відносних величинах. На конкретний період величину резервів можна визначити як різницю між досягнутим і максимально можливим рівнем продуктивності праці.

Оцінку впливу зниження трудомісткості продукції, поліпшення використання робочого часу, удосконалення структури кадрів на підприємстві можна визначити за допомогою таких формул:

1) зростання продуктивності праці за рахунок зниження трудомісткості:

; (7.9)

; (7.10)

де ∆ПП — величина підвищення продуктивності праці %;

Тп і Тн - минула і нова трудомісткість на операцію або виріб;

∆Еч — економія чисельності робітників;

Р — кількість виробів або операцій;

Ф - фонд робочого часу одного робітника;

К — коефіцієнт виконання норм виробітки;

2) зростання продуктивності роботи шляхом поліпшення використання робочого часу (зменшення його втрат):

∆ПП=(100-t_n)100/(100- t_m)-100; (7.11)

∆ПП=( t_m -t_n)100/(100- t_m); (7.12)

де tn — втрати робочого часу в базовому періоді;

tm — втрати робочого часу в поточному періоді;

3) зростання продуктивності праці за рахунок змін в структурі кадрів:

І_п.з= І_п *І_d; (7.13)

де І _п.з - індекс загальної продуктивної праці;

Іп - індекс продуктивності праці основних робітників;

Іd - індекс зміни частки основних робітників в загальній кількості робітників в поточному періоді порівняно з базовим, обчислюється по формулі

Іd= dп/ dб ; (7.14)

де dп — частка основних робітників в поточному періоді;

dб — частка основних робітників в базовому періоді.

Приріст продуктивності праці в результаті збільшення об'ємів виробництва і зміни чисельності персоналу визначається по такій формулі:

∆ПП=(100 ∆Q+ ∆Ч)/(100-N); (7.15)

де ∆Q - відсоток приросту продукції підприємства, яке випускається в даний період;

∆Ч — відсоток зменшення чисельності персоналу підприємства.

Зміна чисельності працівників за рахунок упровадження нової техніки і технологій, модернізації устаткування розраховують за формулою:

; (7.16)

де Тп, Тн — трудомісткість виробництва відповідно на старому і новому (модернизованному) устаткуванні;

Чр - частка працівників, які зайняті на цьому устаткуванні в загальній кількості працівників в базисному періоді %;

Чв — початкова (базисна) чисельність працівників підприємства.

Зміна чисельності працівників за рахунок зменшення внутрішньо-змінних простоїв визначається по формулі:

; (7.17)

де - внутрішньозмінні простої відповідно в розрахунковому і базисному періодах %.

Зростання продуктивності праці в результаті кращого використання фондів робочого часу розраховується таким чином:

∆ПП=(Ф₁-Ф₀)/Ф₀*100; (7.18)

де Ф₁, Ф₀ — ефективний річний фонд робочого часу одного працівника відповідно у базовому і плановому періодах.

На підприємствах для використання резервів розробляють плани організаційно-технічних заходів, в яких вказані види резервів підвищення продуктивності праці, заходи щодо їх реалізації, втраті на них, терміни проведення, а також відповідальні виконавці [11].