Тестові завдання

1. Сукупність незалежних організацій (посередників), які приймають участь у процесі просування товару чи послуги від виробника до споживача, це:

1. збутове підприємство;

2. збутове товариство;

3. розподільчий цех;

4. купівельний центр;

5. канал розподілу.

2. До основних функцій каналу розподілу відносять:

1. інформаційну;

2. встановлення контактів та приведення товарів у відповідність до вимог покупців;

3. проведення переговорів з покупцями та організація товароруху;

4. фінансування витрат та прийняття ризику щодо функціонування каналу розподілу;

5. усі відповіді вірні.

3. До функцій каналів розподілу не належить:

1. інформаційна;

2. просування товарів за допомогою реклами та заходів стимулювання збуту;

3. пошук покупців і налагодження з ними контактів;

4. розроблення товару;

5. досягнення згоди з покупцями щодо ціни товару.

4. При збуті електроенергії посередник не виконує таку функцію, як:

1. прийняття на себе ризиків від функціонування каналу збуту товару;

2. збирання інформації для маркетингових досліджень;

3. складування товару;

4. встановлення і підтримання зв’язків із потенційними споживачами;

5. проведення імітаційного моделювання.

5. Одним із недоліків використання посередників для виробника є:

1. потреба у розповсюдженні додаткової інформації;

2. необхідність акумулювання додаткових фінансових ресурсів;

3. загроза появи на ринку товарів – субститутів;

4. втрата контролю за якістю організації збуту та обслуговуванням споживачів;

5. виникнення додаткових витрат, пов’язаних із страхуванням та супроводом товару.

6. Негативним явищем для виробника, пов’язаним із використанням посередників є:

1. загроза фінансовій незалежності виробника;

2. виникнення додаткових витрат, пов’язаних із страхуванням та супроводом товару;

3. обмеженість поступлення актуальної інформації про попит на певний вид товару чи послугу;

4. посилення вхідних бар’єрів у галузь;

5. посилення вихідних бар’єрів з галузі.

7. Основними причинами залучення виробником посередників є:

1. економія витрат порівняно із використанням прямого маркетингу;

2. адаптація товарного асортименту, який випускає виробник, у той асортимент товарів, який необхідний споживачу у необхідній кількості;

3. забезпечення більш високої якості обслуговування споживачів завдяки наявному досвіду, кваліфікації чи контактам;

4. значне зменшення витрат на реалізацію товарів за рахунок скорочення кількості прямих контактів із споживачами;

5. усі відповіді вірні.

8. При залученні посередників до реалізації товарів кількість необхідних прямих контактів:

1. збільшується;

2. зменшується;

3. не змінюється;

4. збільшується чи зменшуються залежно від ситуації;

5. зростає пропорційно ціні товару.

9. Основними принципами функціонування каналів розподілу є:

1. забезпечення співробітництва між учасниками з метою отримання певного прибутку та збільшення обсягу продажу (встановлення взаємовідносин партнерства);

2. забезпечення більш високої якості обслуговування споживачів;

3. потреба у розповсюдженні додаткової інформації;

4. економія витрат;

5. зменшення кількості прямих контактів із споживачами.

10. Формуючи канали розподілу, виробники керуються, зокрема, такими принципами:

1. планування роботи збутового персоналу;

2. необхідність мотивації учасників каналів розподілу із сторони виробника;

3. організування фінансових потоків;

4. контроль за споживанням супроводжуючих послуг;

5. регулювання відносин між клієнтами.

11. Подібність цілей учасників, способів досягнення ефективності і прибут­ковості у процесі надання товарів і послуг у каналі розподілу є основою:

1. фінансової залежності учасників каналу розподілу;

2. високих вхідних бар’єрів;

3. високих вихідних бар’єрів;

4. гармонійних взаємовідносин у каналі розподілу;

5. фінансової стійкості учасників каналу розподілу.

12. Канал розподілу характеризується:

1. висотою та шириною;

2. довжиною та шириною;

3. рівнями збуту та збутовими філіями;

4. лише кількістю залежних посередників;

5. лише кількістю незалежних посередників.

13. Довжина каналу розподілу визначається:

1. кількістю збутових філій;

2. кількістю складів виробника;

3. числом проміжних його рівнів;

4. лише кількістю залежних посередників;

5. лише кількістю незалежних посередників.

14. Довжина каналу розподілу визначається:

1. кількістю складів, через які проходить товар на шляху від виробника до споживача;

2. кількістю посередників, через яких товар проходить на шляху від виробника до споживача;

3. кількістю гуртових торговців;

4. кількістю роздрібних торговців;

5. кількістю ділерів та агентів, котрі беруть участь у розподілі товару.

15. Який із перелічених каналів розповсюдження товарів є однорівневим:

1. виробник - гуртовий торговець - дрібногуртовий торговець – споживач;

2. виробник - споживач;

3. виробник - гуртовий торговець - роздрібний торговець - споживач;

4. виробник - гуртовий торговець – споживач;

5. посередник – споживач.

16. Ширина каналу розподілу визначається:

1. кількістю незалежних учасників на кожному рівні каналу розподілу;

2. кількістю складів виробника;

3. кількістю видів транспорту, залучених виробником до збуту;

4. кількістю існуючих підприємств – посередників у галузі;

5. кількістю існуючих підприємств – виробників у галузі.

17. При визначенні ширини каналу розподілу використовуються такі підходи:

1. експертний, обмежений, інтенсивний;

2. контрольований, обмежений, комбінований;

3. ексклюзивний, селективний, інтенсивний;

4. точний, фіксований, ефективний;

5. керований, внутрішній, комбінований.

18. Ексклюзивний розподіл передбачає:

1. використання надзвичайно широких каналів збуту;

2. обмеження у територіях збуту продукції;

3. використання численних гуртових і роздрібних торгівців;

4. різке обмеження кількості гуртових і роздрібних торговців у географічному регіоні;

5. вибір кращих посередників із тих, які готові надати свої послуги.

19. При ексклюзивному розподілі товарів підприємство прагне насамперед:

1. поєднати помірний контроль над каналом із достатнім обсягом збуту;

2. охопити масовий ринок;

3. розширити частку ринку;

4. здійснювати жорсткий контроль над каналом збуту;

5. максимізувати прибутки.

20. Селективний розподіл передбачає:

1. використання надзвичайно широких каналів збуту;

2. обмеження у територіях збуту продукції;

3. використання численних гуртових і роздрібних торговців;

4. різке обмеження кількості гуртових і роздрібних торговців у географічному регіоні (одним чи двома);

5. вибір кращих посередників із тих, які готові надати свої послуги.

21. При селективному розподілі товарів підприємство прагне насамперед:

1. поєднати помірний контроль над каналом із достатнім обсягом збуту;

2. охопити масовий ринок;

3. здійснювати жорсткий контроль над каналом збуту;

4. отримати максимальний прибуток;

5. ухилитися від податків.

22. Інтенсивний розподіл передбачає:

1. використання великої кількості складів;

2. обмеження у використанні послуг посередників;

3. використання численних гуртових і роздрібних торгівців;

4. різке обмеження кількості гуртових і роздрібних торговців у географічному регіоні;

5. вибір кращих посередників із тих, які готові надати свої послуги.

23. При інтенсивному розподілі підприємство прагне насамперед:

1. охопити масовий ринок;

2. здійснювати жорсткий контроль над каналом збуту;

3. вдосконалити своє інформаційне забезпечення;

4. поєднати помірний контроль над каналом збуту із достатнім обсягом збуту;

5. проводити дослідження ринку під час організації збуту.

24. Прийняття рішення про канал розподілу, в першу чергу, залежить від:

1. фінансових прогнозів на ринку;

2. інфляційних очікувань;

3. розміру облікової ставки Національного банку України;

4. типу товарів, які будуть реалізовуватись;

5. виробничих потужностей фірми і наявності дебіторської заборгованості.

25. Найбільш поширеним для товарів промислового призначення є:

1. канал нульового рівня збуту;

2. багаторівневі канали збуту;

3. ексклюзивний збут;

4. селективний збут;

5. інтенсивний збут.

26. Розподіл споживчих товарів зазвичай відбувається через:

1. канали нульового рівня збуту;

2. багаторівневі канали збуту;

3. ексклюзивний збут;

4. селективний збут;

5. відділи збуту.

27. У сфері послуг, як правило, використовуються:

1. ексклюзивні канали розподілу;

2. багаторівневі канали збуту;

3. прямі канали розподілу, хоча інколи можуть залучатися і посередники;

4. виключно прямі канали розподілу;

5. інтенсивні канали розподілу.

28. Зворотні канали розподілу застосовуються для:

1. покращення товароруху;

2. пришвидшення зворотної реакції ринку;

3. збільшення кількості інформаційних контактів;

4. покращення якості інформаційних контактів;

5. відправки виробів на вторинну переробку або на заміну та ремонт.

29. Традиційні канали розподілу включають у себе:

1. постачальників і посередників;

2. усіх контрагентів, що задіяні на споживчому ринку;

3. одного чи кількох незалежних посередників, виробників, кожен з яких є окремим підприємством, і намагається отримати максимальний прибуток;

4. виробника, гуртових і роздрібних торговельних фірм, які функціонують як єдина система;

5. виробника, гуртових і роздрібних торговельних фірм та кінцевих споживачів, які перебувають у власності одного з учасників каналу розподілу.

30. Вертикальні маркетингові системи складаються з:

1. постачальників і посередників;

2. усіх контрагентів, що задіяні на споживчому ринку;

3. одного чи кількох незалежних посередників, виробників, кожен з яких є окремим підприємством, і намагається отримати максимальний прибуток;

4. виробника, гуртових і роздрібних торговельних фірм, які функціонують як єдина система внаслідок узгодження їх діяльності;

5. виробника, гуртових і роздрібних торговельних фірм та кінцевих споживачів, діяльність яких є неузгодженою.

31. Основні види вертикальних маркетингових систем – це:

1. традиційні, горизонтальні, багатоканальні, договірні;

2. корпоративні, договірні, керовані;

3. традиційні, керовані;

4. франчайзингові, кооперативи роздрібних торговців;

5. нижчі, середні, вищі.

32. Корпоративна вертикальна маркетингова система функціонує на таких засадах:

1. поєднуються рівноправні учасники для вирішення спільних проблем;

2. незалежні підприємства пов’язані договірними відносинами;

3. незалежні підприємства координують свою діяльність завдяки економічній могутності одного з її учасників;

4. всі ланки розподілу є власністю одного її члена;

5. залежні посередники відсутні.

33. Головною ознакою керованої вертикальної маркетингової системи є:

1. всі учасники підпорядковуються одному завдяки його економічній могутності, відомості, авторитету у підприємницьких колах;

2. всі учасники є власністю одного її члена;

3. всі учасники пов’язані договірними стосунками;

4. поєднуються рівноправні учасники для вирішення спільних проблем;

5. відсутнє державне регулювання відносин.

34. Франчайзинг - це:

1. економія коштів чи збільшення обсягів продажу;

2. управління конфліктами, що досягається завдяки узгодженню діяльності учасників каналів розподілу, котрі належать одній корпорації;

3. контракт на партнерство, який надає дозвіл на користування фірмовою товарною маркою та стилем, забезпечує стартовим капіталом;

4. діяльність, пов’язана із використанням концепції інтегрованого управління логістикою;

5. координація у сфері складування продукції.

35. Системи побудови каналу розподілу, при якій дві чи більше компаній од­но­го рівня об’єднують свої зусилля для освоєння нових можливостей, це:

1. вертикальні маркетингові системи;

2. комбіновані маркетингові системи;

3. багатоканальні маркетингові системи;

4. горизонтальні маркетингові системи;

5. керовані маркетингові системи.

36. Перевагами використання комбінованих маркетингових систем є:

1. зменшення охоплення ринку продукцією даного виробника;

2. адаптація товарів фірми до вимог держави;

3. збільшення охоплення ринку продукцією даного виробника та адаптація товарів фірми до вимог окремих ринкових сегментів;

4. зменшення кількості конкурентів;

5. збільшення кількості контрагентів.

37. Основним недоліком використання комбінованих маркетингових систем є :

1. зменшення охоплення ринку продукцією даного виробника;

2. адаптація товарів фірми до вимог держави;

3. збільшення охоплення ринку продукцією даного виробника та адаптація товарів фірми до вимог окремих ринкових сегментів;

4. труднощі управління каналом розподілу за рахунок виникнення різних типів конфліктів;

5. зменшення кількості конкурентів.

38. Тісного співробітництва між функціональними підрозділами підприємства, що виконують логістичні функції, можна досягти, зокрема, таким способом:

1. шляхом створення постійно діючих логістичних комітетів, до складу яких входять менеджери, які відповідальні за виконання різних заходів;

2. урегулюванням конфліктів між конкурентами;

3. урегулюванням конфліктів між постачальниками;

4. шляхом проведення активної рекламної кампанії;

5. використанням заходів стимулювання збуту.

39. Тісного співробітництва між функціональними підрозділами підприємства, що виконують логістичні функції, можна досягти шляхом:

1. активної рекламної кампанії;

2. використання заходів стимулювання збуту;

3. урегулювання конфліктів між конкурентами;

4. урегулюванням конфліктів між постачальниками;

5. призначенням спеціального керівника, відповідального за об‘єднання логістичних зусиль різних функціональних підрозділів.

40. Учасників каналу розподілу повинно об‘єднувати прагнення:

1. забезпечення максимального рівня доходності;

2. забезпечення максимального задоволення потреб споживачів;

3. забезпечення виживання на ринку;

4. завоювання лідерства за якістю;

5. завоювання нових сегментів.

41. Партнерські відносини між учасниками каналу розподілу можуть мати такі форми:

1. створення міжфункціональних і міжфірмових команд;

2. створення маркетингової інформаційної системи;

3. використання заходів стимулювання збуту;

4. використання спільних транспортних організацій;

5. організація системи маркетингового планування.

42. Виробником можуть використовуватися дві групи факторів мотивації учасників каналу розподілу:

1. позитивні та негативні;

2. матеріальні та моральні;

3. раціональні та інтуїтивні;

4. раціональні та ірраціональні;

5. первинні та вторинні.

43. Партнерські фактори мотивації спрямовані на:

1. формування горизонтальних каналів збуту;

2. формування довгострокових відносин співробітництва між учасниками каналу розподілу;

3. формування добросовісної конкуренції;

4. створення дилерської мережі;

5. створення мережі дистриб’юторів.

44. До негативних факторів мотивації належать :

1. заключення угод між учасниками каналів розподілу;

2. раціональні та інтуїтивні;

3. первинні та вторинні;

4. погрози знизити чи відмінити знижки, уповільнити термін поставок чи взагалі припинити співробітництво;

5. знижки за більшу кількість товарів, які закуповуються.

45. Світова практика бізнесу визначила причини, які виправдовують дії ініціатора розірвання контракту:

1. затвердження нових пунктів контракту;

2. залучення нових посередників;

3. порушення одного з пунктів контракту, банкрутство одного з партнерів, порушення термінів оплати;

4. поява нових нормативів роботи;

5. поява нових постачальників.

46. Ефективність функціонування каналу розподілу визначається такими показниками:

1. розміром прибутку, зменшенням кількості конкурентів та швидкістю збуту;

2. швидкістю товарного руху, витратами на реалізацію (у розрахунку на одиницю товару), швидкістю збуту товару;

3. збільшенням частки ринку та зменшенням маркетингових витрат;

4. зменшенням частки ринку та збільшенням маркетингових витрат;

5. збільшенням кількості незалежних посередників та торгових агентів.

47. Сьогодні поширений підхід до оцінки економічної діяльності учасників каналу розподілу з точки зору трьох елементів :

1. прибутковості, конкурентоспроможності та стандартизованості;

2. ефективності, справедливості і результативності;

3. прибутковості, ініціативності та партнерства;

4. конкурентоспроможності, відповідності вимогам ринку та стандартам;

5. стандартизованості, екологічності та ергономічності.

48. До методів модифікації каналів розподілу не відносять:

1. збільшення чи зменшення кількості індивідуальних учасників каналу розподілу продукції;

2. збільшення чи зменшення кількості конкретних каналів збуту;

3. використання нового способу продажу товарів на усіх ринках (нового каналу розподілу);

4. збільшення чи зменшення довжини та ширини каналу розподілу;

5. зменшення бюджету на проведення маркетингових досліджень.

49. Державні закупівлі здійснюються:

1. установами, які закуповують товари і послуги, необхідні для виконання державних функцій управління;

2. неприбутковими організаціями, які закуповують товари і послуги для їх безоплатного поширення;

3. приватними підприємствами, які закуповують товари і послуги, необхідні для виконання функцій менеджменту;

4. гуртовими посередниками, які закуповують товари і послуги, необхідні для виконання маркетингових завдань;

5. роздрібними посередниками, які закуповують товари і послуги, необхідні для виконання маркетингових завдань.

50. До типів державних закупівель відносять:

1. державні та приватні;

2. цивільні та військові;

3. комерційні та неприбуткові;

4. дорогі та дешеві;

5. національні та іноземні.

51. Державні закупівлі здійснюються у таких двох формах :

1. аукціони та ярмарки;

2. магазинні та позамагазинні;

3. дорогі та дешеві;

4. відкриті та закриті торги;

5. національні та іноземні.

52. Гуртова торгівля - це:

1. діяльність з продажу партій товарів та послуг тим, хто закуповує їх з метою подальшого перепродажу;

2. сфера підприємницької діяльності, яка пов’язана з продажем товарів та послуг кінцевим споживачам для особистого чи сімейного споживання;

3. діяльність, учасники якої надають покупцям допомогу на всіх етапах процесу закупівлі;

4. сукупність рішень щодо вигідного представлення товарів у торговому середовищі;

5. сукупність рішень щодо складування продукції.

53. Незалежні гуртові посередники – це такі контрагенти, які:

1. представляють виробника на ринку і не встановлюють самостійно ціну на товари;

2. перебирають на себе право власності на товар і ризик його подальшої реалізації;

3. забезпечують доступ виробнику до значної кількості споживачів і дозволяють йому диференціювати ціну;

4. забезпечують цілодобовий продаж товарів повсякденного вжитку і встановлюють ціни на товар самостійно;

5. тільки знайомлять покупця і продавця на товарному ринку та не несуть ніякої відповідальності за товар.

54. Видами незалежних гуртових посередників, залежно від ширини і глибини товарного асортименту і кількості послуг, які можуть подаватися, є:

1. гуртовики з коротко-, середньо- та довгостроковими циклами обслуговування;

2. гуртовики з повним і обмеженим циклами обслуговування;

3. гуртовики з повним, обмеженим і середнім циклами обслуговування;

4. посередники з закритим і відкритим циклом обслуговування;

5. посередники, які забезпечують прийом замовлення з використанням пошти.

55. Гуртовики, які працюють з обмеженим асортиментом товарів коротко­термінового зберігання – це:

1. гуртовики-комівояжери;

2. гуртовики-організатори;

3. гуртовики-консигнатори;

4. виробничі кооперативи;

5. клуби гуртовиків.

56. До залежних гуртових посередників належать:

1. брокери, агенти, дистриб’ютори;

2. брокери, агенти, комісіонери;

3. агенти, дистриб’ютори, дилери;

4. дистриб’ютори, виробничі кооперативи;

5. гуртовики-організатори.

57. До залежних гуртових посередників не належать:

1. брокери;

2. агенти виробника;

3. агенти по збуту та закупівлі;

4. ділери;

5. торгівці – комісіонери.

58. Агенти виробника відносяться до:

1. незалежних гуртових посередників з обмеженим циклом обслуговування;

2. незалежних гуртових посередників з повним циклом обслуговування;

3. залежних гуртових посередників;

4. роздрібних посередників;

5. складських організацій.

59. Діяльність збутових агентів має такі переваги:

1. вона може повністю контролюватися виробником;

2. на практиці спостерігається гнучкість агентів у випадках, коли необхідно зробити деякі зміни в ціні;

3. коли товар чи група товарів продається у значних обсягах, вартість продажу через агентів разом з витратами на фізичний розподіл товару, може бути дуже мала;

4. якщо споживачі бажають купувати товари підприємства малими партіями і вимагають негайного постачання, вартість відвантаження безпосередньо зі складу підприємства та доставки товару може бути низькою;

5. якість збутової діяльності агентів вища ніж у інших гуртових підприємств.

60. Консигнація – це:

1. умова продажу товарів через приватні склади виробників, коли право власності на товар, що надійшов на склад, залишається за посередником до моменту продажу товару споживачеві;

2. обсяг збуту посередника, який повинен бути достатнім, щоб покрити його витрати та забезпечити необхідний рівень якості збутової діяльності;

3. умова продажу товарів через консигнаційні склади посередників, коли право власності на товар, що надійшов на склад посередника, залишається за постачальником до моменту продажу товару споживачеві;

4. обов’язкова умова прибутковості;

5. збільшення охоплення ринку продукцією даного виробника та адаптація товарів фірми до вимог окремих ринкових сегментів.

61. Гуртова діяльність не може здійснюватися:

1. через торговельні автомати;

2. через підрозділи фірм-виробників;

3. через незалежних посередників;

4. через залежних посередників;

5. через дистриб’юторів.

62. Гуртовий посередник у своїй діяльності не приймає рішення, які стосуються:

1. обов’язкової сплати податків державним органам влади;

2. вибору цільового ринку за ознаками його розмірів;

3. формування товарного асортименту;

4. ціни та методів просування товару;

5. місця розташування підприємства.

63. Якщо збутова діяльність здійснюється через гуртові підрозділи виробника, то у цьому випадку використовуються:

1. гуртовики-комівояжери;

2. дистриб’ютори;

3. збутові філії;

4. гуртовики-організатори;

5. брокери.

64. Роздрібна торгівля - це:

1. сфера підприємницької діяльності, пов’язана із продажем товарів і послуг переважно кінцевим споживачам для особистого або сімейного споживання;

2. сфера підприємницької діяльності, пов’язана із споживанням товарів і послуг;

3. сфера підприємницької діяльності, пов’язана із продажем товарів і послуг кінцевим споживачам для подальшого перепродажу;

4. сфера підприємницької діяльності, пов’язана із продажем товарів і послуг організаціям-споживачам для переробки;

5. сфера підприємницької діяльності, пов’язана із продажем товарів і послуг організаціям-споживачам для перепродажу.

65. До роздрібних посередників належать:

1. дилери та магазини роздрібної торгівлі;

2. дистриб’ютори;

3. недержавні організації зі збуту;

4. збутові філії іноземних корпорацій;

5. брокери.

66. Магазини роздрібної торгівлі поділяють на види за такими параметрами:

1. шириною, насиченістю асортименту, формою власності, характером торговельного обслуговування, ціновою політикою;

2. насиченістю асортименту, формою власності, ціновою політикою;

3. характером торговельного обслуговування;

4. кількістю продавців;

5. ціновою політикою.

67. За ступенем вузькості асортименту спеціалізовані магазини поділяють на:

1. магазини з відокремленим повним, обмеженим та неповним асортиментом товарів, вузькоспеціалізовані;

2. магазини з відокремленим повним та обмеженим асортиментом, вузькоспеціалізовані магазини;

3. магазини з відокремленим повним та обмеженим асортиментом;

4. магазини з відокремленим асортиментом та вузькоспеціалізовані;

5. магазини з повним та неповним асортиментом.

68. Досить великі підприємства самообслуговування з відносно низькими витратами, достатньо низьким рівнем цін та великим обсягом продажу - це:

1. спеціалізовані магазини;

2. універмаги;

3. магазини товарів повсякденного попиту;

4. супермаркети;

5. магазини знижених цін.

69. Сукупність багатьох роздрібних магазинів, які займають велику торго­вельну площу ( до десяти тис.м² ) - це:

1. супермаркети;

2. торгівельні комплекси;

3. магазини товарів повсякденного попиту;

4. універмаги;

5. спеціалізовані магазини.

70. За ціновою політикою виділяють магазини:

1. з повним та обмеженим рівнем обслуговування;

2. дорогі, дешеві та ексклюзивні;

3. з середнім, низьким та високим рівнем цін;

4. з високим, завищеним, низьким, заниженим рівнем цін;

5. еластичні та нееластичні магазини.

71. Магазини з низьким рівнем цін мають такі особливості:

1. торгівля проводиться за вищими цінами, ніж в установах без високих націнок і невеликим оборотом запасів;

2. акцент робиться на ексклюзивних товарах;

3. вводиться самообслуговування при мінімумі зручності;

4. крамниця розташована в центрі міста з метою приваблення великої кількості покупців;

5. крамниці мають ексклюзивне торгове обладнання.

72. За характером торговельного обслуговування бувають такі види роздрібних магазинів:

1. магазини самообслуговування, магазини з обмеженим обслуговуванням, магазини з повним обслуговуванням;

2. магазини з додатковим обслуговуванням, магазини з обмеженим обслуговуванням, магазини з повним обслуговуванням;

3. магазини з обмеженим та додатковим обслуговуванням;

4. магазини самообслуговування та магазини з обмеженим обслуговуванням;

5. магазини з повним та неповним обслуговуванням.

73. Позамагазинна роздрібна торгівля здійснюється за допомогою:

1. торгових автоматів, особистого продажу з доставкою додому, торгівлі на замовлення поштою, інтернетом, телемаркетингу;

2. особистого продажу з доставкою додому, торгівлі на замовлення поштою;

3. торгівлі на замовлення поштою, інтернетом, телемаркетингу;

4. торгових автоматів, особистого продажу;

5. лише через електронні носії.

74. Позамагазинна роздрібна торгівля не включає у себе таку форму:

1. торговельні автомати;

2. особистий продаж з доставкою додому;

3. торгівлі через супермаркет;

4. торгівлі на замовлення поштою, телефоном або через Інтернет;

5. телемаркетинг.

75. У своїй діяльності роздрібний посередник не приймає таких рішень:

1. стосовно цільового ринку;

2. стосовно ціни;

3. стосовно державної закупівлі товарів і послуг для виконання експортних операцій;

4. стосовно просування товарів;

5. стосовно місця розташування роздрібного підприємства і часу його роботи.

76. Якщо підприємство-виробник планує продавати свій товар через мережу влас­них магазинів, то використовує при цьому такий вид каналу розподілу, як:

1. канал прямого маркетингу;

2. однорівневий канал;

3. дворівневий канал;

4. трирівневий канал;

5. багаторівневий канал.

77. Конкуренція – це:

1. властива товарному виробництву співпраця між учасниками каналу розподілу;

2. властиве товарному виробництву змагання між окремим суб’єктами, які зацікавлені у досягненні найбільш вигідних умов виробництва та збуту продукції;

3. властивий товарному виробництву обмін інформацією між учасниками каналу розподілу для досягнення позитивних результатів діяльності;

4. властивий товарному виробництву обмін працівниками між різними ланками каналу розподілу;

5. властиве товарному виробництву планування спільної діяльності між окремими суб’єктами у каналі розподілу продукції.

78. Конкурентні переваги посередників на одному рівні каналу розподілу - це:

1. високі ціни і широкий асортимент;

2. низькі ціни і обмеженість товарного асортименту;

3. високі ціни і додаткові сервісні послуги;

4. низькі ціни і віддаленість від споживачів;

5. низькі ціни, додаткові сервісні послуги, зручне місце розташування посередника, широкий і глибокий асортимент товарів.

79. Неузгодження, які виникають між учасниками каналу стосовно їх цілей і функцій, а також того, хто і що повинен робити і яку винагороду за це отримувати - це:

1. конкуренція у каналі розподілу;

2. наслідки маркетингової політики конкурентів;

3. конфлікт у каналі розподілу;

4. наслідки державного втручання у бізнес;

5. комунікаційний бар’єр.

80. Види конфліктів в каналі розподілу продукції - це:

1. горизонтальні, вертикальні і перехресні;

2. вертикальні, перехресні, багатоканальні;

3. горизонтальні, вертикальні, багатоканальні;

4. нульового рівня, однорівневі, багаторівневі;

5. однорівневі, дворівневі, багаторівневі.

81. Конкуренція між різними каналами розподілу продукції, наприклад між гуртовими і роздрібними посередниками, може призводити до виникнення:

1. вертикальних конфліктів;

2. горизонтальних конфліктів;

3. багатоканальних конфліктів;

4. дворівневих конфліктів;

5. нульових конфліктів.

82. Варіантами вирішення конфліктів у каналі розподілу продукції є:

1. скасування договорів між двома учасниками конфлікту в каналі розподілу продукції;

2. закриття потоку інформації для подальшої співпраці;

3. використання дипломатичних методів, які пов’язані з певними поступками учасникам каналів розподілу;

4. вихід із спільного членства у торгових асоціаціях;

5. промисловий шпіонаж.

83. При відборі збутового агента виробникові необхідно врахувати такі фактори :

1. обсяг збуту, який повинен бути достатнім, щоб покрити його витрати та забезпечити необхідний рівень якості збутової діяльності;

2. зона дії (повинна бути достатньою для повного охоплення ринку);

3. якість збутового агента (висока кваліфікація персоналу, енергійність, наявність контактів із споживачами відповідної галузі);

4. асортимент товарів збутового агента повинен бути сприятливий для реалізації продукції підприємства;

5. усі відповіді вірні.

84. Товарорух - це:

1. діяльність з продажу партій товарів та послуг з метою подальшого перепродажу;

2. діяльність з планування, виконання і контролю фізичного переміщення матеріалів, готових виробів та інформації, яка до них відноситься;

3. прийом замовлення від споживача різними способами та оформлення рахунків-фактур;

4. прийом замовлення поштою, телефоном, Інтернетом, прийняття старих товарів;

5. координація всіх зусиль учасників каналу розподілу та управління конфліктами.

85. До функцій маркетингової логістики не належать:

1. оброблення замовлення;

2. просування продукції;

3. складування продукції;

4. визначення оптимального розміру складських запасів;

5. транспортування продукції.

86. АВС-аналіз встановлює залежність між:

1. кількістю і якістю;

2. кількістю і вартістю;

3. якістю і вартістю;

4. транспортними і складськими витратами;

5. витратами і якістю.

87. Які складові витрат впливають на величину оптимальної партії замовлення:

1. транспортні і складські витрати;

2. витрати замовлення і витрати утримання запасів;

3. витрати закупівлі і складські витрати;

4. виробничі витрати;

5. транспортні витрати і витрати замовлення.

88. В АВС-аналізі група А становить ____% всієї вартості?

1. 23%;

2. 7%;

3. 70%;

4. 40%;

5. 34%.

89. Яка група запасів в методиці АВС/ХYZ-аналізу має таку характеристику: “висока вартість і низька точність прогнозу”?

1. АZ;

2. АY;

3. АХ;

4. BZ;

5. АХ.

90. Система “J I T”:

1. знижує запаси;

2. знижує витрати;

3. знижує амортизацію;

4. зменшує якість;

5. зменшує сервіс.

91. Необхідність утримання запасів визначається такими мотивами:

1. зменшенням залежності від постачальника;

2. зменшенням ризику відсутності продукції;

3. зменшенням рівня псування продукції;

4. зменшенням витрат виробника;

5. економією під час транспортування.

92. Найбільш дешевим видом транспорту є:

1. трубопровідний;

2. автомобільний;

3. залізничний;

4. повітряний;

5. річковий.

93. Найбільш мобільним видом транспорту є:

1. трубопровідний;

2. автомобільний;

3. водний;

4. залізничний;

5. повітряний.

94. При виборі способу транспортування підприємства не враховують такі критерії:

1. швидкість доставки;

2. надійність;

3. доступність;

4. вартість;

5. кількість незалежних посередників на ринку.

95. До причин модифікацій у системі товароруху не належать:

1. зміни у географічному аспекті стосовно попиту на продукцію;

2. зміни особливостей товару;

3. зміни стратегій просування продукції;

4. прагнення оптимізувати витрати на розподіл продукції;

5. необхідність підвищення рівня обслуговування споживачів.

96. У прямому маркетингу використовують такий канал розподілу:

1. нульовий;

2. дворівневий;

3. трирівневий;

4. багаторівневий;

5. комбінований.

97. На практиці можуть використовуватися такі форми прямого маркетингу:

1. пряме поштове розсилання;

2. „паблік рілейшнз”;

3. стимулювання збуту;

4. цінові знижки;

5. реклама.

98. Основними перевагами при використанні інтерактивного маркетингу є:

1. деяка односторонність демографічної та психологічної інформації про покупців;

2. зближення компаній з клієнтами;

3. хаотичність інформації та інформаційне перевантаження;

4. обмеженість доступу до покупців;

5. обмеженість доступу до обсягу закупівель.