1.15 Робота над морфологічними нормами

Морфологічні норми – уживання морфем: найперший, а не самий перший; протягом, а не на протязі року.

Ключові поняття:

Морфологія (від грец. „вчення про форми”) – це система граматичних значень і матеріальних засобів їх вираження для позначення в мові різних зв’язків між явищами дійсності та найзагальніших властивостей буття. Морфологією також називається розділ граматики, який вивчає ці засоби. Морфологія включає у себе такі розділи, як „словотвір” та „частини мови”. Морфологія вивчає слова як частини мови.

Іменник — самостійна змінна частина мови, що називає предмет і відповідає на питання хто? що?

Збірні іменники — іменники, що позначають сукупність однакових чи подібних предметів, які сприймаються як одне ціле.

Віддієслівні іменники — іменники, утворені від дієслів за допомогою суфіксів.

Число — граматична категорія іменників на позначення одного предмета (однина) і позначення сукупності предметів (множина).

Рід — граматична категорія на позначення чоловічого, жіночого, середнього, подвійного роду.

Відмінок — граматична категорія, що служить для вираження зв'язку позначуваних іменниками понять з іншими поняттями (предметів, ознак, процесів).

Прикметники - це слова, що вказують на ознаку предмета і відповідають на питання який? яка? яке? чий? чия? чиє?

Якісні прикметники називають ознаки, властиві предметові більшою або меншою мірою: широкий — ширший — найширший.

Відносні прикметники називають ознаки предмета за його відношенням до інших предметів, дій, обставин: телефонна розмова, договірне зобов'язання.

Присвійні прикметники вказують на приналежність предмета людині (рідше — тварині) і відповідають на питання чий? чия? чиє?: батькова ферма, материне прохання.

Ступінь порівняння — порівняльна величина, що характеризує розмір, інтенсивність чого-небудь.

Вищий ступінь порівняння якісних прикметників означає, що в одному предметі є більше певної ознаки, ніж в іншому: воля дорожча за життя.

Найвищий ступінь порівняння вказує на найвищу міру вияву ознаки предмета:

• найбільший, найвищий;

• більш високий, найбільш високий.

Увага! Пам'ятка:

Однією з особливостей української мови, що різнить її від росій­ської, є те, що вона зберегла для звертання спеціальний кличний відмінок іменника (рос. — звательный падеж), наприклад: Шановний Іване Петровичу! Дорогий ювіляре! Норма української мови вимагає, щоб обидва слова — ім’я та по батькові — мали однаковий вигляд (або Павло Павлович — або Павле Павловичу).

Клична форма імен утворюється за такою схемою: (ім'я береться у початковій формі, повне, за словником):

Закінчення -а — на -о: Марина – Марино; Ганна — Ганно, Микола — Миколо.

Закінчення -я — на -є: Лілія – Ліліє; Надія — Надіє.

Закінчення –й, м’який приголосний – на - ю: Валерій — Валерію; Андрій – Андрію; Василь — Василю.

Закінчення на твердий приголосний та -о- на -е: Богдан — Богдане; Петро – Петре; Ігор – Ігоре, але Олег — Олегу; Михайло — Михайле.

У звертаннях, що складаються із загальної назви та імені, форму кличного відмінка набуває як загальна назва, так і власне ім’я: колего Степане; пані Катерино; товаришу Віталію. У звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка набуває загальна назва: друже Максименко, колего Іваничук, товаришу Гончар. У звертаннях, що складаються з двох загальних назв, форму кличного відмінка має як перше слово, так і друге, хоч друге слово може мати й форму називного відмінка. Таке використання частіше трапляється в усному розмовному мовленні: добродію вчителю (вчитель), пане ректоре (ректор) [Юносова В.О. Варіантність відмінкових закінчень іменників у сучасній українській літературній мові. – К. : Знання України, 2003. – 126 с].

Запам’ятайте!

- Клична форма імен по батькові утворюється за таким зразком: чоловічий рід — закінчення -у: Павле Максимовичу, Сергію Михайловичу. жіночий рід — закінчення -о: Оксано Ярославівно, Любове Борисівно.

- Жіночі прізвища на -о та приголосний не відмінюються, наприклад: Ніні Зеленко, Ганні Мугай, з Марією Кобзар. Аналогічні чоловічі прізвища відмінюються, як відповідні іменники, наприклад: Івана Зеленка, Степанові Мугаю, з Дмитром Кобзарем.

- Пишучи заяву, доповідну, пояснювальну записку, готуючи наказ, укладаючи договір, контракт, не забувайте: офіційними, основними назвами посад, професій, звань є іменники чоловічого роду, незалежно від статі особи, що позначається іменником (начальник, директор, секретар, лаборант тощо).

Наприклад: Директорові (а не директорці) технікуму Сидоренко Г. С. Призначити Іванчишину К. Ю. на посаду старшого лаборанта (а не старшої лаборантки). Договір підписали: ректор (а не ректорка) університету Трохимова О. С.

- Якщо у документі вказано прізвище жінки, що обіймає певну посаду, то підпорядковані слова (найчастіше дієслова) вживаються у формі жіночого роду.

Наприклад: Головний механік цеху Зоренко О. М. доповіла про готовність до вантажних робіт.

- Проте, якщо не вказується прізвище жінки, то слова, залежні від назви-посади, узгоджуються з цією назвою у формі чоловічого роду.

Наприклад: Головний механік цеху доповів про готовність до вантажних робіт.

- Засобом узагальнення (особливо під час звітування) є іменники, що вживаються в однині, проте мають значення множини (збірності).

Наприклад: Видано прокату. Розплавлено металу.

- Адресуючи заяву особі, яка називається кількома іменниками (посада, прізвище, ім'я, по батькові), уникайте одноманітності у вживанні закінчень, чергуйте їх.

Наприклад: Директорові Степанюку Іванові Петровичу. Ректорові Ігореві Степановичу або директорові Степанюку І. С.

Увага! Пишучи автобіографію, пам'ятайте правила написання назв населених пунктів, з якими пов'язані періоди Вашого життя. У родовому відмінку однини назви населених пунктів мають закінчення -а (-я).

Наприклад: Сім'я часто переїжджала до Житомира, Тернополя, Львова, Миколаєва. Але виняток становлять складні власні назви: до Нового Бугу, Кривого Рогу, Веселого Лану.

Певні труднощі викликає розрізнення закінчень іменників чоловічого роду, що належать до другої відміни у формі родового відмінка однини.

Іменники чоловічого роду приймають закінчення –а, - я коли вони означають:

• назви осіб, власні імена та прізвища (студента, Олексія);

• назви населених пунктів (Києва, Парижа), крім тих де другою частиною є іменник, який звичайно в родовому відмінку має закінчення – у (Красного Лиману);

• назви мір довжини, ваги, часу (кілограма, але віку, року);

• назви місяців і днів тижня (вівторка, серпня);

• назви грошових знаків (карбованця, долара);

• назви машин і деталей (автомобіля, мотора);

• терміни іншомовного походження (атома, чисельника), крім тих, що означають фізичні або хімічні процеси, частину площі, літературознавчі поняття (імпульсу, синтезу, жанру).

Закінчення –у, - ю мають іменники, коли вони означають:

• речовину, масу, матеріал (азоту, кисню);

• збірні поняття (капіталу, каталогу);

• назви будівель, споруд, приміщень та їх частин (поверху);

• назви установ, закладів, організацій (інституту, комітету);

• переважна більшість слів із значенням місця, простору (абзацу);

• назви процесів, формацій, явищ суспільного життя, загальних абстрактних понять (експорту, конфлікту, мінімуму, способу);

• географічні назви (крім закінчених вище): Донбасу, Китаю.

Примітка. У ряді іменників заміна закінчення впливає на значення слова: акта — документа, акту — вчинку, дії, події; авторитета — особи; авторитету — іміджу; ділового папера — аркуш паперу.

- Описуючи життєвий шлях, вказуючи місце народження, часто виникає сумнів, як писати: Народився (-лась) у місті Новій Одесі чи в місті Нова Одеса? Як правило, назви міст узгоджуються у відмінку зі словом місто: у місті Соколі, у місті Ходорові.

- Не узгоджуються, тобто зберігають початкову форму, назви міст, які вживаються в офіційних документах, офіційних повідомленнях. Тому в автобіографії слід писати: Народився (-лась) у місті Нова Одеса, в м. Старий Самбір (як складена назва).

Те саме правило стосується написання назви сіл (для уникнення неточностей): у селі Тартаків: до села Тартаків.

Увага! У професійному й діловому мовленні часто неправильно вживають прийменник при з віддієслівними іменниками: при обговоренні питання; при дослідженні проблеми; при розвантажуванні товару; при вивченні теми.

Потрібно вживати: обговорюючи питання, під час обговорення питання; досліджуючи проблеми, під час дослідження проблеми; вивчаючи теми, під час вивчення теми тощо.

Перші частини складних прикметників у значенні «який складається з двох, трьох, чотирьох частин, одиниць чого-небудь; який має дві, три, чотири однакові ознаки» з наступною частиною завжди пишуть разом. Дво- вживається, коли наступна частина починається з приголосного: двогодинний, дводенний, дворічний, двомовний, двотижневий.

Неправильно: двохгодинний, двохмісячний.

Двох- уживається, коли наступна частина починається з голосного: двохатомний, двохелементний, двохопорний.

Три-, чотири-. Перша частина складних прикметників має форму називного відмінка, якщо друга частина починається з приголосного: трирічний, чотирирічний, триденний, трибальний, чотирибальний.

Неправильно: трьохрічний, чотирьохбальний.

Трьох-, чотирьох- уживаються, коли наступна частина починається з голосного: трьохактний, чотирьохактний, трьохелементний.

Увага! Двох-, трьох-, чотирьох- уживається, коли другою частиною є порядкові числівники: двохсотий, трьохсотий, двохмільйонний, чотирьохмільйонний тощо.

- Складні прикметники, першою частиною яких є слова: багато-, мало-, внутрішньо-, зовнішньо-, вище-, далеко-, зерно-, велике-, на-, пів-, само-, важко- та ін., як правило, пишуться разом: багатопрофільний, багатоваріантний, малозабезпечений, малоприбутковий, малоцінний, малоймовірний, внутрішньовідомий, внутрішньогалузевий, внутрішньовиробничий, великомасштабний (а не крупномасштабний), великодержавний, великодосвідчений, великопанельний (а не крупнопанельний), вищевказаний, вищезгаданий (але вказаний вище, згаданий вище).

- Написання частки не з прикметниками залежить від змісту висловлювання.

Пишемо разом:

• якщо слово з не можна замінити іншим словом або словосполученням: виконати невеликий (малий) обсяг роботи; розв'язати нескладну (просту) задачу;

• якщо слово без не не вживається: нещодавній візит; невпинний рух; негайний від'їзд.

Пишемо окремо:

• якщо в контексті слово з не щось заперечує: обсяг роботи не великий; задача не складна; завдання не легке;

• якщо в реченні є протиставлення: обсяг роботи не великий, а малий; текст звіту не складний, а простий.

Отже, залежно від змісту, що вкладається у висловлювання, можна записати:

• задача нескладна (є нескладна);

• задача не складна (не є складна);

• завдання неважливе (є неважливе);

• завдання не важливе (не є важливе).

Пам'ятайте! Якщо стверджуємо думку – пишемо не з прикметником разом. Якщо заперечуємо думку – пишемо не з прикметником окремо.

Не забувайте! До прикметника., як і до інших частин мови, у професійному й діловому мовленні ставляться дві обов 'язкові вимоги: вживання його повинно бути вмотивованим і відповідати орфографічним, граматичним, лексичним, стилістичним, акцентологічним нормам української літературної мови.