1. Поняття «мова без статусу»

Якщо певна мова не має літературної норми, або її лі­тературна норма перебуває у стані формування, така мова називається мовою без статусу [20].

Мова без статусу ніяких специфічних функцій не вико­нує, залишаючись просто мовою даного етносу. Звичайно, носії цієї мови розмовляють рідною мовою лише у побуті, а для ділових потреб користуються іншою, більш ужива­ною мовою, тому що відчувають себе не самостійним ет­носом, а складовою частиною якоїсь численнішої нації.

Так, українські субетноси (гуцули, лемки, бойки тощо) є складовою частиною української нації. На побутовому рівні вони спілкуються виключно на діалектах, тоді як для офіційних потреб використовують літературну українську мову.

2. Поняття «мова зі статусом»

Інша річ, коли певна етнічна група здобула свою держав­ність. Тоді її мова набуває статусу державної і починає об­слуговувати всі сфери життя. Зауважимо, що статус мови може бути не тільки державним. Є ще національний, регі­ональний, міжнародний і світовий статуси мови. Але досить часто виявляється, що якась мова функціонально не відпо­відає новому статусу через брак відповідної лексики. Тоді виникає необхідність у формуванні літературної мови.

3. Формування літературної мови нації

Цей процес проходить чотири етапи:

• на першому — зростає інтерес до мови, вона стає предметом наукового дослідження;

• другий етап — створюють мовні стандарти;

• на третьому — представники відповідної етнічної гру­пи опановують цю стандартизовану літературну мову;

• останнім етапом є процес поширення літературної мови у всіх сферах діяльності.

Проте не можуть стати високорозвиненими літератур­ними мовами абсолютно всі сучасні мови світу. Все зале­жить і від кількості носіїв, і від ступеня поширення відпо­відної мови, й від її функцій та статусу.

4. Форми пристосування мови до певних потреб

Основна проблема пристосування будь-якої мови до певних потреб — це іі рівень розвитку, тобто наявність певних стилів, які мають обслуговувати конкретні сфери життєдіяльності. Якщо такі стилі відсутні, то носії цієї мови позбавлені можливості використовувати її для всіх своїх потреб.

Виходячи з цього, можна дійти висновку: мова має бути пристосована, адаптована до певної функції шляхом штуч­ного втручання в її розвиток. Прикладом може бути япон­ська мова (якою зараз видається значна частина науково- технічної літератури), хоча сто років тому вона була зовсім непристосованою для цього.

Пристосування мови до певних потреб може відбувати­ся у вигляді мовної адаптації або мовного планування.

Мовна адаптація — це спонтанне пристосування мови до тих або інших умов, що відбувається майже непомітно для мовної громади. Вона може бути як свідомою, керова­ною дією, так і підсвідомою, некерованою.

Мовне планування, навпаки, проводиться певними ор­ганізаціями. їхня діяльність спрямована на штучне втру­чання у розвиток мови з конкретною метою. Мовне пла­нування складається з двох аспектів — планування стату­су та планування корпусу.

Планування статусу — це надання тій чи іншій мові певного статусу та пов'язана з цим низка заходів. За пла­нуванням статусу йде планування корпусу, що є, як вже було зазначено, свідомим втручанням у структуру мови, насамперед — у її лексику, фонетику та граматику.

Планування корпусу складається з таких напрямків:

а) побудова писемності, або графізація;

б) модернізація (розширення словникового складу мови й розвиток нових стилів);

в) стандартизація (процес, коли один з мовних варіан­тів стає загальноприйнятим як наддіалектна норма).