1. Проблема пошуку терміна для позначення нового поняття

Коли вчений хоче позначити нове поняття, він починає шукати відповідне слово. Проблема пошуку є досить сер­йозною, бо кожний новий термін, запроваджений у ту чи іншу галузеву терміносистему, має бути вдалим і гармо­нійним. Вважається за краще обирати такий термін, який годен створювати похідники. Якщо відповідний еквіва­лент не знайшли, тоді запозичують відповідне слово з ін­шої мови

Отже, нові терміни утворюють або шляхом використан­ня внутрішніх ресурсів мови, або шляхом запозичення. Розгляньмо ці способи детальніше.

2. Побудова термінів шляхом використання внутрішніх ресурсів мови

За допомогою внутрішніх ресурсів мови науково-техніч­ні терміни створюють двома основними способами.

1. Зміна значення. Вона може відбуватися двома шля­хами:

1. шляхом зміни значень звичайних слів літературної мови; цей процес, як ми вже знаємо, має назву «терміно­логізація». Зазначимо, що термін, утворений із загально­літературного слова, настільки переусвідомлюється, що часто сприймається вже як омонім відносно свого джере­ла, наприклад: звичайне слово «хвиля» означає водяний вал, що утворюється від коливання водної поверхні; фізич­ний термін «хвиля» — коливальний рух у фізичному сере­довищі;

2. шляхом зміни значень термінів, запозичених з інших галузей науки й техніки; такий процес називається транс- термінологізаціею, наприклад: біологічний термін «миша» означає вид тварини ряду гризунів; в обчислювальній тех­ніці цей термін має інше значення — прилад для зручності роботи на комп'ютері.

Найбільш поширеним видом утворення термінів шля­хом зміни значення є називання за схожістю ознак або за схожістю функцій (сонячний вітер). Ще є називання за су­міжністю понять, за аналогією.

2. Зміна структури. Деякі способи побудови нових тер­мінів ми вже розглядали в підрозділі «Структура термінів» розділу 3 «Предмет та основні категорії термінознавства». Ще раз нагадаймо їх:

• утворення похідних термінів за допомогою префіксів та суфіксів (специфічним для термінотворення є закріп­лення за деякими суфіксами певних термінологічних зна­чень, наприклад:

а) суфікс «ість» означає властивість; наприклад, «спря­мованість>», «намагніченість»;

б) суфікси «анн», «енн» — процес; наприклад, «кріплен­ня», «скручування» тощо.);

• утворення складних термінів, наприклад: «двофаз­ний», «терміносистема»;

• утворення термінологічних сполучень, наприклад: «потужність номінальна»;

• утворення термінів-абревіатур, наприклад: «КХ» (ко­роткі хвилі), «ПК» (персональний комп'ютер).

  3. Побудова термінів

шляхом запозичення з інших мов

Наукова термінологія має досить високу здатність сприймати іншомовні запозичення. Такі запозичення фор­мують спільний лексичний фонд у різних, не обов'язково споріднених мовах, що сприяє взаєморозумінню фахівців, які розмовляють різними мовами.

Разом із запозиченням слова часто відбувається й «за­позичення» його значення.

Під час запозичення нових термінів з мови джерела за­вжди постає питання: як передати новий термін рідною мовою? Є два шляхи.

1. Просто запозичити його та:

а) переписати за правилами орфографії рідної мови або

б) зберегти його оригінальне написання.

2. Перекласти цей термін рідною мовою:

а) буквально (калькувати) або

б) описово.

Отже, запозичення може бути повним або частковим [20].

1. При повному запозичується як внутрішня, так і зов­нішня форма терміна. Потім іншомовне слово пристосову­ють до фонетичних і морфологічних особливостей мови- реципієнта, тобто асимілюють його. Розрізняють повну та часткову асиміляцію.

Повна асиміляція — це повне пристосування іншомов­ного слова до фонетичних (заміна звуків, не властивих цій мові; перенесення наголосу тощо) і морфологічних (підпо­рядкування системі відмінювання мови-реципієнта) зако­нів рідної мови; наприклад, слово «асиміляція» (від лат. «аззітіїаііо») в українській мові стало жіночого роду, піс­ля «с» за правилом дев'ятки пишемо «и» та змінюємо його як іменник І відміни м'якої групи.

Часткова асиміляція — це збереження деяких фонетич­них і граматичних особливостей мови-продуцента.

Наприклад, в українській мові деякі іншомовні слова (радіо, пабліситі,кенгуру тощо) не мають системи відміню­вання; а ряд запозичених слів зберігає невластиве україн­ській фонетиці зяяння голосних (поет, какао тощо).

2. Основним способом часткового запозичення є каль­кування, тобто буквальний переклад елементів слова з мови-продуцента мовою-реципієнтом. Калька також буває повною або частковою.

Повна калька — це послідовний переклад всіх елементів слова з мови-продуцента; наприклад, переклад з латинської мови російською слова «Нуіїго§епіит» — «водород» (корінь -Нуіїг- відповідає -вод-] корінь -§еп кореню -род-).

Часткова калька — це переклад не всіх елементів сло­ва, що надійшло з мови-продуцента; наприклад, переклад цього ж латинського слова українською: «Нуіїго§епіит» - «водень» (корінь -Нуіїг-, як і в російській, відповідає ко­реню -вод-, а відповідника латинському кореню -§еп- в українській мові немає, проте є свій суфікс -ень-).

Інколи запозичені терміноелементи стають продуктив­ними, тобто за їх допомогою будують нові терміни. В ук­раїнській мові це, насамперед, стосується таких греко-латин- ських терміноелементів, як «авто-«, «агро-«, «анти-«, «архі-», «гїдро-«, «полі-«, «синхро-«, «ультра-« та суфіксів «-ція», «-ізм>>, «-іст» тощо, які використовують для створення нових термінів одночасно з власне українськими терміноелемента- ми — «антитіло», «агрегування». (Докладніше див. Дода­ток 2. Значення основних елементів словобудування).