13. Зміст права власності.

Традиційно вважалося, що римський власник має такі прав о можності: право володіння; право користування; пра­во розпорядження; право одержувати прибутки; право за­хисту. Проте з часом, помітивши, що деякі правоможності певною мірою повторюють одна одну, правознавці звужують їх коло. Залишилося лише три правоможнос­ті - право володіння, право користування і право розпоря­дження, що охоплювали будь-які можливі форми і способи впливу власника на річ і одночасно відмежовували посягання інших осіб на ту саму річ.

Jus possidendi (право посідання) - правоможність власни­ка, яка полягає в тому, що власник має право фактично во­лодіти своєю річчю. Це означає, що річ має бути в господар­стві власника, займати в ньому становище, яке відповідає її господарському призначенню. Фактичне володіння річчю - реальна можливість здійснення безпосереднього володарю­вання над нею. Проте цю свою правоможність власник може здійснювати не тільки одноособово, а й передавати право по­сідання іншим особам (наприклад за договором), зберігаючи при цьому право власності на річ.

Jus utendi (право користування) - це більш широка за об­сягом порівняно з правом посідання правоможність власника. Вона полягає в тому, що власник має право вилучати з речі її корисні якості, одержувати доходи і прирощення від неї. Ко­ристування річчю може здійснюватися в різноманітних (що не суперечать чинному законодавству) формах і способах: пере­дача в найм, оренда, споживання (наприклад, продукти хар­чування, сировина, будівельні матеріали тощо). Корисні якос­ті можна вилучати з речі шляхом її носіння як прикраси, одя­гу, проживання в житлі, одержання приплоду тварин, птиці, врожаю землі, садів та інших форм прирощення. Іншими сло­вами, вилучення корисних якостей речі може набувати різно­манітних форм, способів, методів, видів тощо. Проте в рим­ському праві є певні загальні правила користування річчю. Приміром, не можна вчиняти шкоду чи інші незручності іншим особам або користуватися річчю всупереч закону. За загальним правилом, обсяг користування, що здійснюється відповідно до закону, практично не обмежений, крім випад­ків, коли це випливає із закону, договору чи інших прав третіх осіб. Наприклад, користування може бути обмежене в інтере­сах сусіда або іншої особи, що має право на таке обмеження.

Право користування річчю - найважливіша правомож­ність власника. У ній закладено можливість задовольняти йо­го особисті, побутові, господарські та інші потреби. З цією метою потрібна річ і набувається. Власника цікавить не стіль­ки сама по собі річ, володіння нею, скільки реалізація зазна­ченої правоможності.

Jus abutendi (право розпорядження) полягало в тому, що власник міг визначати юридичну та фактичну долю речі, тоб­то відчужувати її всіма дозволеними способами, заповідати, встановлювати сервітути на користь інших осіб, знищити її, викинути тощо.

Право розпоряджатися річчю може здійснюватися в різ­них юридичних формах за однієї неодмінної умови - воно має не суперечити закону.

У сукупності всі три правоможності (знана нині тріада) становлять зміст права власності, його сутність, хоч і не ви­черпують всієї різноманітності прояву володарювання влас­ника над річчю, його правового впливу на відносини власнос­ті. Право приватної власності є правом довільного ставлення до речі - jus utendi et abutendi.

Отже, враховуючи викладене у попередньому підрозділі, право приватної власності можна визначити як найвищу владу особи над річчю, її виключне право володіти, корис­туватися і розпоряджатися річчю згідно зі своїми інтереса­ми.

Таким чином, хоча у римському приватному праві були об­меження правоможностей власника, римські правознавці трактували право приватної власності як виключне і непо­дільне. Головним в їхньому розумінні зазначеного права було здійснення власником необмеженого володарювання над річ­чю.