8. Умови дійсності договору.

Не кожна угода ставала договором. Юридичну чинність вона набувала лише за умови додержання обов'язкових ви­мог: вільного волевиявлення сторін, правосуб'єктності сторін, відповідної форми волевиявлення, визначення предмета договору, реальності виконання дій, що становлять предмет договору. При недодержанні цих вимог договір міг бути ви­знаний недійсним. Тому на характеристиці цих вимог варто зупинитися докладніше.

1. Вільне волевиявлення сторін.

Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки за договором. Вона має бути взаємною, двосторон­ньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Спосіб виявлення волі має важливе значення для правиль­ного тлумачення договору. Невдало виявлена воля може при­звести до неправильного тлумачення, помилок у договорі та інших негативних наслідків. Тому в деяких договорах було чітко визначено вимоги до способу виявлення волі (манципація, стипуляція та ін.).

Ідеальним є договір, в якому збігаються воля і спосіб її ви­явлення. Значно важче в тих випадках, коли внутрішня воля особи не збігається з її зовнішнім виявленням. Розходження між справжньою волею і формою її виявлення може бути не­помітним для другої сторони - контрагента.

Неправильне уявлення однієї сторони в договорі про вияв­лену зовні волю іншої сторони, яка спонукала останню на певне волевиявлення, називається помилкою - error.

Розрізнялися помилки істотні та неістотні. До істотних належали помилки: а) у характері правочину (error in negotio) - в неправильній оцінці договору (наприклад, особа пе­редає за договором річ на схов, а інша особа - вважає, що річ передано їй у тимчасове користування); б) у предметі (error in согроге) - помилка контрагента у самому предметі договору (наприклад, продається один земельний наділ, а по­купець думає про інший); якщо помилка стосується власти­востей предмета, то дійсність договору залежала від того, наскільки ця властивість вплинула на сутність предмета (на­приклад, вазу купляли як золоту, а вона виявилася бронзо­вою); в) у особі контрагента (error in persona) - помилка ви­знавалася істотною і договір визнавався недійсним, якщо особистість контрагента мала істотне значення для другої сторони (наприклад, особа гадала укласти договір зі скуль­птором, а виконавець виявився не тим, за кого його вважав контрагент).

Помилка у мотивах укладення договору вважалася не­істотною, й оспорювання договору в таких випадках не до­пускалося.

Обман (dolus) - навмисне введення в оману контрагента з метою спонукання до волевиявлення на шкоду власним майновим інтересам.

Правочин, здійснений під впливом обману, не визнавався абсолютно недійсним. Він мав певні юридичні наслідки, проте особі, що виявила волю під впливом обману, надавався позов (actio doli) для визнання договору недійсним і стягнення за­подіяних збитків, що настали внаслідок обману.

Волевиявлення однієї сторони може здійснитися під при­мусом іншої. Примус може полягати у фізичному насильстві або у психологічному впливі -- погрозі (metus).

2. Правосуб'єктність сторін. Саме по собі волевиявлення договору ще не породжувало. Необхідна була здатність до волевиявлення, а її, як відомо, мають не всі. Правоздатності були позбавлені раби, а також підвладні особи, як нездатні укладати договори від свого імені. Істотно обмежувалися в цій здатності особи, що не мали статусу римського громадя­нина. Для вільного волевиявлення вимагалась також і діє­здатність, якої не мали малолітні й неповнолітні, душевно­хворі та інші категорії вільного населення. Вільне волевияв­лення можливе тільки за наявності правосуб'єктності як фі­зичних, так і юридичних осіб.

3. Необхідна форма волевиявлення - укладення договорів у формі, що приписувалась законом. Недодержання її роби­ло договір недійсним. Це манципація, стипуляція, деякі пи­сьмові договори.

4. Визначення предмета договору. Римське приватне право поділяло зобов'язання на визначені та невизначені. У визна­чених предмет був ясний і чіткий, не викликав сумнівів; у невизначених - предмет окреслювався загальними ознаками (наприклад, продаються речі із спадкового майна Клавдія або продається річ, ціну якої встановив фахівець). Залежно від виду речей, які могли бути предметом договору, розрізняли родові зобов'язання і зобов'язання, предмет яких визначався індивідуально. Якщо предмет зобов'язання визначений родо­вими ознаками, тобто предметом договору була родова річ, - це родове зобов'язання, якщо яс індивідуально-визначена річ, то й зобов'язання індивідуально-визначене.

Родове зобов'язання - різновид невизначених зобов'я­зань, оскільки його предмет визначався родовими ознаками.

5. Реальність виконання дій, що становлять предмет до­говору. Договір вважався дійсним, якщо його можна було ви­конати: немає зобов'язання, якщо його предмет неможливий - impossibilium nulla obligatio est. Неможливість дії може бути фізичною, юридичною і моральною. Прикладом фі­зичної неможливості є договір про те, що боржник має випи­ти море. Якщо предметом договору купівлі-продажу була річ, вилучена з обігу, це зумовлювало юридичну неможливість виконання договору. Моральна неможливість дії за догово­ром мала місце, якщо він суперечив загальноприйнятій пове­дінці (наприклад зобов'язання виконати роль вбивці).