6. Поняття спадкування.

Спадкування, котре Юліан визначав як «не що інше, як на­ступність в усіх правах, що їх мав небіжчик» (Д. 50.17.62), займало проміжне становище між інститутами «Res» та «Ac­tio». Це, зокрема, знайшло відображення у тому, що в Зако­нах XII таблиць і в Інституціях норми щодо спадкування вміщено і там, де йдеться про речі, й у розділах, присвячених зобов'язанням.

Спадкове право тісно пов'язане з усіма іншими видами майнових прав. З одного боку, після смерті певної особи най­частіше залишається майно, основу якого становлять право власності та інші речеві права. Вони і є об'єктом переходу за спадщиною після смерті їх власника. З другого боку, спадку­вання - один із способів набуття майнових прав, що збли­жує його з зобов'язальним правом. Тому спадкове право і в системі римського приватного права, і в сучасних правових системах є одним з найважливіших інститутів і займає про­міжне місце між речевим і зобов'язальним правом. Його зна­чення зумовлено також тим, що об'єктом спадкування пере­важно є право власності.

Спадкування - це перехід майна після смерті його власни­ка до інших осіб. Під майном розуміють сукупність прав і обов'язків померлого. Отже, до складу спадщини належать як права, так і обов'язки, актив і пасив, наявне майно помер­лого і його борги, які він не встиг скасувати за життя. Пере­хід майна чи майнових прав і обов'язків, що належали певній особі, можливий лише після смерті власника. Спадкування майна за життя його власника не може бути.

Спадкове право - сукупність правових норм, що регулю­ють порядок переходу майна небіжчика до інших осіб. Як правовий інститут спадкування нерозривно пов'язане з пра­вом власності. До поділу суспільства на стани і виникнення держави та права існували родові звичаї, за якими речі члена роду, що помер, переходили до інших членів того самого ро­ду. Проте спадкового права ще не було. Воно виникає, коли суспільство почало допускати приватну власність, а остання виникає тільки з появою обміну.

Особа, після смерті якої залишилося майно, називається спадкодавцем. Ним може бути лише фізична особа. Якщо припиняє свою діяльність юридична особа, спадкування після неї не настає.

Особи, до яких переходить у встановленому порядку май­но небіжчика, називаються спадкоємцями. Ними можуть бу­ти як фізичні, так і юридичні особи.

Спадкове майно, спадкова маса, або спадщина - це су­купність прав і обов'язків небіжчика, яка визначається на мо­мент смерті спадкодавця.

Перехід майна покійного (наступництво) до інших осіб можливий за однією із двох правових підстав - за тестаментом (заповітом) або за законом.

Римське спадкове право не допускало одночасного спадку­вання за заповітом і за законом: nemo pro parte testatus, pro parte intestatus decedere potest - не може бути спадкування в одній частині майна покійного за заповітом, а в другій - за за­коном. Цей принцип римського спадкового права було закладе­но ще в Законах XII таблиць і збережено в «праві Юстиніана».

7. Відмінність римського цивільного права від римського приватного права.