97. Поняття особи та суб`єкта права.

Давньоримська держава з часів виникнення і до занепаду була рабовласницькою: рабовласницький лад, рабовласниць­кий спосіб виробництва, в основі виробничих відносин - власність на засоби виробництва та раба, основні класи - раби і рабовласники. Спочатку рабство було патріархаль­ним - становище рабів не дуже відрізнялось від вільних. З розвитком продуктивних сил станова диференціація по­глиблюється, стає жорстокішою експлуатація рабів. Раб вва­жався річчю (servus res est). На думку Варрона (І ст. до н. е.), розрізняють знаряддя праці: а) неживі: б) живі, що не вміють говорити; в) живі, що володіють людською мовою (раби).

Основними джерелами рабства були: а) війни, під час яких брали в полон воїнів сусідніх народів (захоплення чужоземця навіть не внаслідок війни робило його рабом, якщо тільки Рим не мав договірних відносин з цією державою); б) наро­дження від матері-рабині. Згідно з нормами цивільного пра­ва, дитина, народжена поза шлюбом, набувала статусу мате­рі, який вона мала в момент народження. в) продаж вільної людини в рабство -- за Тибр. Вільний громадянин не міг ста­ти рабом на своїй батьківщині - це було б надто небезпечно для пануючого стану.

У Римі суб'єктом права, особою визнавалися тільки вільні люди. Проте й вільні мали далеко не однакові права. Обсяг прав залежав від багатьох чинників (про що йтиметься далі). Здатність бути суб'єктом права, тобто правосуб'єктність (caput), у рабовласницькому Римі визначалась трьома стана­ми (статусами): свободи, громадянства і сімейного стану. За статусом свободи населення Риму поділялось на вільних і ра­бів; за статусом громадянства вільні утворювали п'ять груп: римські громадяни, латини, перегріни, вільновідпущеники і колони; за сімейним станом - глави родин та інші члени родини. Стани могли змінюватися (римський громадянин міг бути обернений в рабство або перегрій одержати статус римського громадянина тощо) і тоді відповідно змінювалась правосуб'єктність. Зміна статусів дістала назву capitis demi-nutio.

1) Стан свободи (status libertatis) - це головний з право­вих станів: є свобода - є певний мінімум прав, немає свобо­ди - немає абсолютно ніяких прав. Тому найістотніші зміни в стані свободи могли призвести до одного з таких наслідків: набуття свободи (раб, відпущений на волю); втрати свободи (вільна людина, продана в рабство).

Такі зміни дістали назву capitis deminutio maxima, тобто найбільші зміни, що призводили до набуття статусу суб'єкта права (особи) чи до його повної втрати.

2) Стан громадянства (status civitatis) відносив вільну лю­дину до однієї з вищезазначених груп. Зміна цього статусу призводила лише до зміни громадянства: латини, перегріни могли бути римськими громадянами і, навпаки, римський громадянин міг бути вільновідпущеником (через рабство). Ці зміни правового статусу називали середніми (capitis deminu­tio media), вони впливали лише на обсяг прав; перегрій, що став римським громадянином, набував більших прав, а рим­ський громадянин, що втратив цей статус (але не свободу), певною мірою обмежувався в правах. Однак зміни в цьому статусі не призводили до повної втрати правосуб'єктності.

3) Сімейний стан (status familiae) поділяв вільних на дві групи: осіб свого права (persona sui juris) - глави родини (pater familias) та осіб чужого права (persona alieni juris). До останніх належали всі інші члени сім'ї - так звані підвладні, оскільки вони перебували під владою pater familias.

Здатність людини бути носієм певних прав називається правоздатністю. Римські юристи не мали відповідного су­часного визначення правоздатності, хоч і користувалися цим поняттям.

Правоздатність припинялася зі смертю людини. відновлювалася, хоч і не завжди в поперед­ньому обсязі.

Впливала на дієздатність і «статева ознака».

У разі неможливості особи самостійно здійснювати своє право їй могли призначити опікуна чи піклувальника. У рим­лян не існувало принципової відмінності між цими двома по­няттями. Як правило, опікун призначався над малолітніми і жінками, а піклувальник - над душевнохворими, марнотрат­никами та неповнолітніми.

Римський громадянин мав повну правоздатність у політич­ній, майновій та сімейній сферах. Він мав право нести службу в регулярному римському війську, брати участь і голосувати в народних зборах, бути обраним на посади магістратів. Це сфера політичних прав, що не залежали від сімейного стану особи.

У сфері цивільно-правових відносин правоздатність рим­ського громадянина складалась з двох основних груп прав: вступати в законний шлюб і бути учасником цивільного обігу.

Зміст правоздатності римського громадянина відображав­ся навіть у його імені.

Іншою категорією осіб у римському праві були латини, якими визнавалися давні жителі Лацію - околиць Риму - та їхнє потомство. Згодом правовий статус латинів почали нада­вати деяким італійським громадам і за межами Лацію.

Правовий стан латинів істотно відрізнявся від правового статусу римських громадян. У сфері публічного права обме­ження полягали в тому, що латини не мали права служити в римських легіонах, обиратися на посади римських магістра­тів. Однак, перебуваючи в Римі, вони мали право брати участь у роботі народних зборів, голосувати в них.

Перегріни - сусідні з Італією народи. Вони не були раба­ми, однак і не отримували правового статусу римського гро­мадянина. В давнину це були вороги (hostes), які не мали пра­вового захисту з боку Римської держави. Однак з часом, зі змінами в соціально-економічному житті римського суспіль­ства hostes поступово утворюють самостійну групу вільного населення й одержують правовий статус перегріна.