60. Поняття зобов`язального права.

61. Види юридичних осіб в Римі.

Хоч юридична особа традиційно характеризується як суб'­єкт приватного права, однак у Стародавньому Римі вона ак­тивно виступає також як суб'єкт публічного права.

За призначенням, статусом і обсягом повноважень можна виокремити три види юридичних утворень: держава, громади і близькі до них громадські об'єднання та установи.

Держава (Populus Romanus) була головним суб'єктом полі­тичної влади і пов'язаних з нею публічно-правових відносин. Разом з тим, вона мала свою власність (ager publicus, державні раби, міські стіни, будівлі тощо), а, отже, була суб'єктом майно­вих правовідносин, які могла реалізовувати незалежно від здійс­нення громадянами їхніх приватних прав. Таким чином, держа­ва була суб'єктом і публічного, і приватного права, оскільки вважалося, що римський народ може вступати в абстрактно­му виді у приватноправові за своїм змістом правовідносини: відчужувати чи набувати майно, одержувати спадщину тощо.

Поряд з цим, у багатьох випадках вступу держави у май­нові відносини, як юридичної сукупності, більшою чи мен­шою мірою відчувалося відлуння її статусу як суб'єкта пуб­лічного права. Наприклад, державна скарбниця не вважалася самостійним суб'єктом права: всі суперечки приватних осіб з приводу фінансових операцій, податкових та інших зборів вирішувалися у звичайному приватноправовому порядку шляхом позовів до конкретних фізичних осіб.

Громади (municipii) та подібні до них громадські об'єднан­ня (колегії жерців, чернечі об'єднання, цехи торговців і ре­місників, співтовариства відкупників чи інших підприємців) утворювалися як корпорації (collegia) публічного права, од­нак правоздатність їх обмежувалася в основному сферою приватного права. Самостійними корпораціями могли бути визнані об'єднання, що переслідували суспільно корисну ме­ту - їхня самостійність також була ніби переданим уповно­важенням з боку верховної суверенної влади римського наро­ду. Тому вони користувалися заступництвом з боку держави.

Установи (храми, благодійні фонди, лікарні) визнавалися суб'єктом спеціальних майнових відносин тільки у разі їхньо­го визнання чи організації за допомогою спеціального акта з боку влади. Повноваження їх були досить вузькі і, як прави­ло, саме їхнє існування було похідним від більш значимого публічно-правового суб'єкта - держави, церкви тощо.

62. Роль претора у легісакціоному і формулярному процесах.

63. Сторони у зобов`язанні.

64. Ознаки юридичної особи.

Загалом, можна зазначити, що римське право не мало де­тально розробленого поняття і теорії юридичної особи. Але було достатньо чітко визначено ідею цього інститу­ту: визнання правоздатності за організацією, відокремле­ної від правоздатності фізичних осіб, які входять до її складу. Крім того, було розроблено засоби реалізації штуч­ної дієздатності та визначено види юридичних осіб.

Для того, щоб об'єднання-корпорація могла вважатися створеною, необхідна була наявність у ній не менш трьох членів - tres faciunt collegium. У найдавнішу епоху не перед­бачалося ніяких попередніх умов для організації об'єднань громадян, однак їх мета не повинна була шкодити «публіч­ним справам». Пізніше об'єднання могли створюватися «тіль­ки з дозволу закону, чи сенататус-консульта, чи постанови принцепса». У такий спосіб сформувався притаманний для римського права в цілому дозвільний порядок утворення корпорацій. Однак такий дозвіл міг бути наданий і у загаль­ній формі спільним (єдиним) дозволом на діяльність тих чи інших організацій з відповідними завданнями і правами.

Корпорація могла мати свій особливий статут, однак це не було обов'язковим. Необхідними були: наявність майна кор­порації, каси (чи скарбниці) та довіреної особи, що діє від імені корпорації. Вищим органом вважалися загальні збори всіх членів об'єднання, на якому рішення приймалися прос­тою більшістю голосів.

Корпорація-об'єднання являла собою абстрактну спіль­ність: вона зберігала свою якість незалежно від змін у персо­нальному складі її членів. Корпорація мала майно, відокрем­лене від майна своїх членів, і члени її не могли мати ніяких претензій на це майно. Разом з тим корпорація не відповідала за зобов'язання чи за правопорушення своїх членів. Відпові­дальність наставала тільки в тому разі, якщо корпорація зба­гатилася в результаті неправомірних дій визнаного винним свого члена і тільки в межах розміру цього незаконного зба­гачення.

Юридична особа (корпорація) не мала дієздатності. Для вчинення дій необхідний був законний представник - actor. Тільки він мав право виступати від імені корпорації, пред'яв­ляти позови, вчиняти угоди, причому його права були іден­тичні правам приватної особи.

Припинялися об'єднання-корпорації: 1) вибуттям її членів; 2) забороною її діяльності органами державного управління або судом; 3) закінченням строку або досягненням цілей, що передбачалися при утворенні корпорації; 4) власним рішен­ням її членів.