1. Роль кодифікації Юстиніана.

Першим було створено Кодекс, який являв собою звід імпе­раторських конституцій. Спочатку малось на меті лише впо­рядкувати конституції, які накопичились за останні сто років, але потім Юстиніан змінив підхід, визначивши ширше завдання: не лише опрацювати законодавство за останні століття, а й переглянути вже наявні кодифіковані акти (кодекси).

Кодекс Юстиніана поділено на 12 книг. Впадає в око знач­ний обсяг матеріалу, що стосується питань приватного права. Йому відведено з 2-ї по 8-му книги (сім з дванадцяти, тобто більше половини загальної кількості). 9-та книга присвячена кримінальному праву, 10-12 - адміністративному.

При вивченні результатів систематизації Юстиніана більший інтерес, з погляду засвоєння положень рецепції рим­ського права у Візантії, становлять Дигести та Інституції. Це пояснюється тим, що саме в них було збережено дух і засади римського приватного права.

Концепцію створення Дигестів було визначено у консти­туції Юстиніана від 15 грудня 530 p. «Deo auctore». Згідно з нею всім авторитетам у галузі права минулого мала надава­тись однакова увага - ніхто не визнається кращим або гір­шим у всіх питаннях, але деякі кращі у тому чи іншому.

Ось як виглядає структура Дигестів Юстиніана: книга 1 - загальні положення про право та державу, книги 1-46 при­свячені питанням приватного права, матеріал тут розміщено за схемою преторського едикту, книги 47'-48 - кримінальне право та процес, книга 49 - оскарження, фінансове, військо­ве право, книга 50 - муніципальне право, кінцеві положення.

Книги не мають власних найменувань, але титули, на які поділяються книги, опоряджені заголовками, що у багатьох випадках відтворюють рубрики «постійного едикту», а також часто збігаються з назвами відповідних титулів Кодексу Юс­тиніана. Титули, у свою чергу, поділяються на фрагменти, кожен з яких є витягом з одного із творів одного з правників. Якоїсь субординації (за авторитетом, часом написання твору, його обсягом тощо) не прослідковується, однак великі фраг­менти для зручності поділено на параграфи. Специфічною рисою викладу матеріалів у Дигестах є те, що кожен фрагмент починається з вказівки, хто є автором витягу і з якого твору.

Що стосується загальної характеристики змісту Дигестів, то тут варто звернути увагу на цікаву деталь: з одного боку, вони охоплюють ширше коло питань, ніж ті, що стосуються приватного права. Але з іншого - вони «не перекривають» повністю відносини приватного права, залишаючи частину з них Кодексу Юстиніана.

Пізніше Кодекс, Дигести та Інституції було об'єднано се­редньовічними юристами у єдину збірку - Corpus juris civili. Проте варто замислитися над тим, наскільки виправданим було таке об'єднання.

Слід враховувати, насамперед, що ні сам Юстиніан, ні комі­сія з питань систематизації римського права не мали на меті створення якогось єдиного «суперкодексу».

Очевидно, вірним буде висновок, що під дахом Корпусу існували три самостійних законодавчих акти, кожен з яких мав не лише особливі джерела, а й своє особливе призначен­ня: популярний виклад засад та основних положень приват­ного права (Інституції), зібрання вищих досягнень римської правової думки - скоріше, ідеальний закон, ніж; норми пози­тивного права (Дигести), збірка законодавчих актів «повсяк­денного вжитку, прикладного характеру» - Кодекс.

Цим можна пояснити і той факт, що, видавши понад півто­ри сотні конституцій після другої редакції Кодексу, Юсти­ніан за тридцять років так і не спромігся на третю редакцію цього акту. У цьому просто не було практичної потреби: сис­тематизацію було завершено, підвалини нової правової сис­теми закладено. Колена частина Корпусу жила своїм життям: Інституції - навчали, Дигести - чекали свого часу, Ко­декс - працював, обростаючи й доповнюючись новими нор­мами, що були реакцією на потреби сьогодення.

Однак чи можна взагалі оцінювати праці Юстиніана як ко­дифікацію? Адже за сутнісними ознаками лише створення Кодексу Юстиніана можна вважати кодифікацією, оскільки остання припускає зведення актів законодавства в єдину збірку, нову не лише за формою, а й за змістом. При цьому норми переглядаються з точки зору переоцінки їх значення на новому етапі розвитку суспільства.

Що ж стосується Дигестів, то про них цього сказати не можна. Насамперед тому, що не було перегляду чинного за­конодавства та його переоцінки. Незначні загалом інтерпре­тації не означали руйнування старої та створення нової сис­теми норм. Крім того, створення Дигестів не означало скасу­вання розрізнених нормативних актів хоча б тому, що багато фрагментів належали правникам, не згаданим у законі «Про цитування», і, отже, не були нормами права. Вони стали та­кими лише після включення їх у Дигести.

Тому Дигести можна оцінювати як компіляцію, тобто ви­знати, що вони є несамостійною науково-прикладною пра­цею, побудованою на використанні чужих творів, за якою ви­знано силу закону. Те саме можна сказати і про Інституції Юстиніана.

Якщо з урахуванням цих висновків тепер оцінити всю сис­тематизацію Юстиніана, то її можна охарактеризувати як су­купність кодифікації (Кодекс) та спроби рецепції римського права, що проходила у формі компіляції з римських джерел (Дигести та Інституції). Саме ця перша спроба рецепції рим­ського права створила базу для його подальших рецепцій у різноманітних формах, у різних країнах, різних цивілізаціях.