19.Переваги та вади режиму колективної безпеки в умовах глобалізації.

Під колективною безпекою розуміється такий порядок міждержавного співробітництва, за якого будь який акт агресії проти будь-кого з учасників подібної системи вважається агресією проти усіх інших її учасників. Колективна безпека спрямована не тільки проти держав, що не беруть участі в ній, але і проти учасників, які порушують свої зобов`язання і здійснюють агресивні акти. Особливості системи колективної безпеки: універсальність, що передбачає вимоги необхідних дій з боку кожного члена системи; автоматизм здійснення санкцій у разі необхідності; відсутність протиріч щодо розуміння агресії та необхідності реагувати на виклики.

Аргументи прихильників колективної безпеки:

1. Колективна безпека підвищує вірогідність того, що агресор зіштовхнеться з коаліцією держав, що мають переважаючу силу. Порівняно з цим без колективної безпеки агресори могли б очікувати у найгіршому випадку, приблизно рівне протистояння.

2. Колективна безпека створює організації, що самі по собі сприятимуть створенню сприятливих для збереження миру умов шляхом надання інформації, корисної для скорочення занепокоєності стосовно експансіоністських намірів інших держав, а також появі міжнародних форумів з обміну ідеями та зміцнення спільних цінностей.

3. Колективна безпека сприяє регламентуванню дилеми безпеки. Держави потребують меншого наступального потенціалу в зв’язку з тим, що всі учасники колективної безпеки роблять свій наступальний внесок у перемогу над агресором. Транспарентність, що надається організаціями колективної безпеки, допомагає скорочувати непевність стосовно потенціалу окремих держав, тим самим зменшується невірне тлумачення намірів та відпадає необхідність у попереджувальних заходах з превентивного нарощування сили.

Перша проблема – всі члени колективної безпеки мають розглядати агресію як головну загрозу, порівняно з якою всі інші загрози та цінності відходять на другий план. Але на практиці держави переслідують власні егоїстичні інтереси і не поспішають підпорядковувати їх колективним інтересам. Друга проблема – у вирішальні моменти історії, перед обличчям реальної загрози всі учасники системи колективної безпеки мають об’єднатися для боротьби з агресором – реалії ж свідчать про їхню схильність підтримати ту чи іншу сторону конфлікту. Саме з цієї причини виникає третя проблема, коли країни дуже

рідко доходять згоди щодо визначення справжнього «агресора», що є обов’язковою умовою при здійсненні колективних санкцій. Ні Ліга Націй, ні ООН не спромоглися розробити прийнятне визначення агресії згідно з міжнародним правом.

20.Механізм гарантування національної безпеки позаблокових країн.

Сутність позаблокового статусу держав визначається як її невходження до міжнародних структур колективної безпеки та оборони. Позаблокова країна у міжнародних відносинах розраховує виключно на власні сили, розбудовує свою без пекову політику на основі принципу оборонної достатності та відповідно до норм міжнародного права. Позаблоковий статус означає насамперед такого досягнення i підтримку рівня обороноздатності країни, який дозволяє їй самостійно забезпечити недоторканність своїх кордонів i територій, що є надзвичайно дорогим задоволенням, пов’язаним із додатковими бюджетними витратами i обмеженням соціально-економічних програм.

.