115. Міжнародні зусилля країн у підтримці клімату та збереженні екосистеми.

Вперше основні принципи міжнародної екологічної співпраці були узагальнені в Декларації Стокгольмської конференції ООН (1972). В сучасному розумінні вони викладені в Декларації конференції ООН в Ріо-де-Жанейро (1992). Ці принципи включають наступні ідеї: - люди мають право на здорове і плодотворне життя в гармонії з природою; - розвиток задля благополуччя теперішнього покоління не повинен здійснюватись на шкоду інтересів розвитку наступних поколінь та на шкоду довкіллю; -  держави мають суверенне право розроблювати свої власні ресурси, але без шкоди довкіллю за межами їх кордонів та ін.

Можна виділити такі форми міжнародної співпраці у сфері природокористування.

1. Парламентське співробітництво, яке орієнтується на координацію законодавчої діяльності, забезпечує вирішення міжнародних екологічних проблем і передбачає розробку рекомендаційних законів з питань екології. 2. Взаємодія виконавчих структур окремих держав, які орієнтуються на розробку та реалізацію екологічних програм під егідою ООН. 3. Співробітництво конвенційного типу, яке передбачає єдиний підхід до вирішення конкретних екологічних проблем окремих територій і об’єктів. 4. Науково-технічне співробітництво, яке зорієнтоване на обмін науковою інформацією, спільне виконання природоохоронних розробок і проектів.

Однією із основних форм міжнародної співпраці щодо вирішення проблем навколишнього середовища є укладання договорів та інших видів міжнародних угод. Двосторонні і багатосторонні угоди і міжнародні конвенції використовуються з метою координації природоохоронних заходів різних країн. Учасниками таких угод є держави, які мають спільні проблеми або інтереси.

Приклад: Кіо́тський протоко́л — міжнародна угода, що зобов'язує розвинуті країни та країни з перехідною економікою скоротити або стабілізувати викиди парникових газів у 2008–2012 роках до рівня 1990 року, це додатковий документ до Рамкової конвенції ООН зі змін клімату, підписаної 1992 року на міжнародній конференції в Ріо-де-Жанейро.

112.Енергетична безпека у світі: регіональні особливості.

Загроза наростання регіональних енергетичних диспропорцій виявляється у збільшенні кількості країн і великих регіонів, розвиток яких не забезпечено власними енергоресурсами Якщо в 1990 р. такі держави виробляли 87% світового ВВП, то на початку XXI ст. — уже 90%. Основну частину прогнозних енергоресурсів мають Північна Америка і країни СНД, їм також належить велика частина розвіданих запасів (далі йдуть зона Перської затоки й Австралія). Особливо різко зросла залежність від імпорту енергії країн, що швидко розвиваються, — Китаю, Індії та ін. Зокрема, Азія вже сьогодні 60% своїх потреб у нафті забезпечує за рахунок імпорту, а до 2020 р. імпорт має покривати до 80% попиту. Окремо потрібно сказати про проблему енергетичних злиднів. Найбідніші верстви населення в багатьох країнах не мають доступу до екологічно чистої і економічно прийнятної енергії, у тому числі і до електрики. Якщо існуючі тенденції збережуться, в 2030 р. електрикою не зможуть користуватися 1,4 млн людей, всього на 200 млн менше, ніж сьогодні.

Путеводитель