29. Комплекс реального і потенційного розповсюдження зброї масового знищення.

Зброя масового ураження — зброя, призначена для нанесення масових втрат або руйнувань на великій площі.

Уражаючі чинники зброї масового ураження, як правило, продовжують наносити ураження протягом тривалого часу. Також ЗМУ деморалізує як війська, так і цивільне населення. Порівнянні наслідки можуть наступити і у разі застосування звичайної зброї або здійснення терористичних актів на екологічно небезпечних об'єктах, таких як АЕС, дамбах і гідровузлах, хімічних заводах тощо.

На озброєнні сучасних держав перебувають три основні види зброї масового ураження: - хімічна зброя; - біологічна зброя; - ядерна.

ЗМУ характеризується великою руйнівною спроможністю та великою територією ураження. Об'єктами можуть бути як самі люди, так і навколишнє середовище: родючі ґрунти, місцевість, рослини, тварини.

Вражаючі фактори ЗМУ завжди діють як миттєво, так і впродовж деякого часу.

Вражаючі фактори ядерного вибуху — це повітряна ударна хвиля, сейсмічна хвиля, світлове випромінювання (може призвести до займання деяких легкозаймистих речовин, навіть на великих відстанях), проникаюча радіація, електромагнітний імпульс (миттєва дія), радіоактивне забруднення (діє протягом певного часу).

Для хімічної зброї вражаючим фактором є дія отруйної речовини (ОР) певного виду (газоподібного, аерозольного, на поверхні предметів). Час дії ОР залежить від її виду та від метеорологічних умов.

Для біологічної зброї вражаючий фактор — збудник хвороби (аерозоль, на поверхні предметів). Тривалість дії може змінюватись в залежності від збудника та зовнішніх умов від декількох годин до десятків років (природні спалахи сибірської виразки існують щонайменше десятиріччями).

Зброя масового ураження гіпотетично може працювати і на інших принципах: інфразвукова зброя, радіологічна зброя, надрадіочастотна зброя, генетична зброя, геофізична зброя або тектонічна зброя, променева зброя

Офіційно поява жодного прийняття на озброєння зразка подібної зброї не оголошено.

31. Внутрішні збройні конфлікти та миротворча діяльність.

Збройний конфлікт між повстанцями і центральним урядом є, як правило, внутрішнім конфліктом. Проте повстанці можуть бути визнані «воюючою стороною», коли вони:
а) мають свою організацію;
б) мають на чолі відповідальні за їхню поведінку органи;
в) установили свою владу на частиною території держави;
г) додержуються у своїх діях «законів і звичаїв війни».

Внутрішні конфлікти 90-х років ХХ століття виникали переважно етнічній і релігійній.

Сучасні конфлікти здобувають і певну політико-географічну орієнтацію. Вони виникають у регіонах, які можна зарахувати радше до тих, що розвиваються або перебувають у процесі переходу від авторитарних до демократичних режимів правління. Сучасні збройні конфлікти зосереджені, насамперед, у країнах Африки й Азії, а також на пострадянському просторі.

Зміна характеру конфліктів від міждержавних до внутрідержавних не означає зниження їхньої міжнародної значимості.

Держави не повинні втручатися у внутрішні конфлікти на території іншої держави.
Проте в практиці міжнародного співтовариства здійснюються певні збройні заходи, проведені під егідою ООН, що одержали найменування «гуманітарної інтервенції» - військове втручання в події для надання гуманітарної допомоги населенню, яке особливо страждає від таких дій (припинення кровопролиття, робота з біженцями, боротьба з голодом, допомога у налагодженні повсякденного життя і побутових умов і т.д.). а також для припинення військового протиборства воюючих сторін.

Термін «гуманітарна» покликаний проілюструвати основну мету такого втручання. Саме так, наприклад, були охарактеризовані збройні акції в Сомалі та Руанді, початі з метою призупинення внутрішніх конфліктів, що відбувалися там, які супроводжувалися масовими людськими жертвами.

У цілому вплив на конфлікт для його мирного завершення здійснюється завдяки:

– превентивній дипломатії

–  підтримці миру

–  збереженню миру

–  відновленню миру