25.Участь Європейського союзу у формуванні та трансформації систем міжнародної безпеки.

Ідея безпеки у Європі завжди сприймалася державами по-різному, з огляду на національну специфіку, проте завжди залишались певні константи, які й досі актуальні. Говорячи про процес побудови європейської системи безпеки, необхідно зазначити, що практична діяльність в рамках Спільної європейської політики безпеки і оборони розпочалася після підписання угоди між ЄС та НАТО щодо запровадження механізму взаємодії органів обох структур та використання можливостей альянсу (так звана угода Берлін плюс 2002 р.). Провідні європейські держави не залишають плани зміцнити європейську ідентичність у сфері безпеки і оборони у власних інституційних рамках. Ключовим елементом спільної політики ЄС у сфері безпеки і оборони є збройні сили Євросоюзу чисельністю 60 тисяч осіб, метою створення яких є виконання оперативних завдань, передусім, на теренах Європи.

Важливим досягненням у справі інтеграції у сфері озброєнь стало створення Європейського Агентства з питань оборони, схвалене на саміті ЄС у Брюсселі в 2004 році. Нова структура розбудовує оборонні спроможності та координує співпрацю європейських виробників зброї та військової техніки. Цілком природно, що активність Євросоюзу в даному питанні не може пройти повз увагу провідних світових гравців, які уважно відстежують процес формування оборонного виміру ЄС. Питання трансформації трансатлантичної архітектури безпеки в результаті розширення компетенції ЄС посідає особливе місце у взаєминах США і Євросоюзу. Вашингтон лояльно поставився до зусиль ЄС, спрямованих на створення нової політики у сфері безпеки і оборони, не сприймаючи їх як серйозну загрозу своєму впливу.

Аналізуючи перспективи європейської політики у галузі безпеки і оборони, можна говорити, що трансатлантичні зв’язки, принаймні, у коротко- і середньостроковій перспективах зберігатимуть свою ключову роль. Це пов’язано з тим, що суто європейський оборонний потенціал ще довго буде недостатнім, порівняно з можливостями Північноатлантичного альянсу, для ефективного реагування на сучасні виклики. Нинішня ситуація багато в чому зумовлена слабкістю позицій об’єднаної Європи, неузгодженістю дій лідерів європейських держав та їхнім небажанням йти далі декларацій, а також прагненнями окремих національних урядів зберегти за собою важелі управління у зовнішній та безпековій політиці, внаслідок чого європейська концепція спільної безпеки реалізовувалася досить повільно.

У Європейського Союзу немає можливостей врегульовувати кризи середнього і великого масштабів, вести глобальне протистояння проти міжнародного тероризму і самостійно контролювати важливі шляхи нелегального транспортування зброї, наркотичних засобів і нелегальних мігрантів.

Пріоритетним напрямом подальшого розвитку ЄПБО визнається не кількісне нарощування показників, а якісна реалізація потенціалу в цій сфері, що у свою чергу висуває перед державами-членами ЄС такі завдання: покращення способів та засобів здобуття інформації на стратегічному, оперативному та тактичному рівнях; підвищення ефективності взаємодії національних компонентів ЗС за рахунок розробки і прийняття на озброєння уніфікованих систем озброєння та військової техніки; досягнення чисельності ЗС поставленим завданням, а також більш активне залучення резервістів до проведення операцій; зменшення витрат на утримання особового складу шляхом скорочення чисельності військ і зайвого озброєння та впровадження автоматизованих систем озброєння; повне

використання європейського оборонно-промислового потенціалу та створення умов для подальшого розвитку оборонного виробництва через збільшення інвестицій в модернізаціюоборонної, технологічної і промислової бази; забезпечення гнучкості реагування на кризові ситуації; використання досягнень науки у сферах ядерної енергії, нанотехнологій та біології, а також впровадження цивільних технологій у військову сферу.