Підсистеми фінансового механізму (методи)

Фінансове забезпечення реалізується на основі встановленої системи фінансування, яке може здійснюватись у формах:

самофінансування, кредитування, бюджетне фінансування.

Самофінансування являє собою забезпечення потреб простого і розширеного відтворення виробництва за рахунок власних коштів юридичних і фізичних осіб.

Принцип самофінансування означає, що регулювання фінансової забезпеченості здійснюється за рахунок кредиту. Він потребує чіткого визначення співвідношення між власними та запозиченими ресурсами. Світовий досвід показує, що власні ресурси (тобто самофінансування як форма фінансового забезпечення) призначені для покриття затрат на мінімально припустимому рівні. Решта ресурсів формується на основі використання кредиту.

Кредитування як форма фінансового забезпечення полягає в тимчасовому використанні позичених ресурсів. Якщо самофінансу­вання - це вигідна форма фінансового забезпечення, то кредитування, особливо в умовах ринкової економіки, є головною, ведучою формою. Воно засновується на принципах поворотності, терміновості, платності й матеріального забезпечення кредитів.

Акціонерний капітал виступає формою колективного фінансо­вого забезпечення. Це надзвичайно мобільна та раціональна форма концентрації і перерозподілу фінансових ресурсів. Ця форма забезпе­чує суспільний контроль за ефективністю використання коштів через вторинний ринок цінних паперів. Коректування акцій на фондовій біржі є індикатором стану того чи іншого акціонерного товариства.

Чим кращі показники діяльності підприємства, тим вище рівень котирування їх акцій і тим більший попит на акції, що розширює можливості щодо залучення фінансових ресурсів. Отже, лише за умов високої ефективності виробництва можливе функціонування акціонерних товариств.

Бюджетні асигнування - в умовах ринкової економіки ця форма є підпорядкованою відносно до самофінансування та кредитування. Але слід зазначити, що завжди були і будуть такі сфери, які потребують державного субсидіювання.

Фінансове регулювання як підсистема фінансово-кредитного механізму засновуєтеся на правовому регламентуванні розподільчих відносин у суспільстві й на окремих підприємствах. Оскільки фінанси являють собою перерозподільчі відносини, то і зміст фінансових методів регулювання полягає в тому, що вони по суті є методами розподілу. Відомі два методи розподільчих відносин: сальдовий і нормативний.

Сальдовий метод передбачає виділення підсумкового (сальдового) елементу в розподілі доходу. Як правило, саме цей сальдовий елемент несе в собі основне стимулююче навантаження. Так, прибуток підприємств є різницею між валовими доходами і валовими витратами. Це стимулює зростання доходів і зниження витрат. Проміжні елементи розподілу за сальдовим методом ви­раховуються на основі окремих розрахунків. Ці розрахунки можуть мати нормативний характер, але нормативи встановлюються не до об'єкта розподілу (виручки, доходу, прибутку), а до інших показників.

Нормативний метод розподілу полягає в тому, що всі елементи розподілу визначаються за нормативами, які встановлюються по відношенню до об'єкта розподілу. Нормативним є розподіл прибутку при його оподаткуванні. Ставка податку на прибуток поділяє його на дві частини: перша вноситься до бюджету держави, друга становить чистий прибуток, яким підприємство розпоряджається самостійно.

Метод фінансового регулювання визначає характер дії фінансово-кредитного механізму. У складі фінансово-кредитного механізму створюється набір фінансових "інструментів".

Управління - це сукупність прийомів та методів цілеспрямо­ваного впливу на об'єкт для досягнення визначеного результату.

Управління фінансами - діяльність, пов'язана з необхідністю втручання в розподільчі процеси з метою досягнення запланованих результатів, своєчасного перерозподілу коштів та усунення диспропорцій.

Об'єкти - різноманітні відносини.

Суб'єкти - організаційні структури, які здійснюють управління.

Фінансовий апарат - це сукупність усіх організаційних структур, які здійснюють управління фінансами.

У будь-якому механізмі управління засновується на використанні відповідних важелів.

Сукупність важелів становить систему управління фінансово-кредитним механізмом. За напрямом своєї дії вони поділяються на дві групи: стимули і санкції.

Стимули матеріалізують фінансове заохочення, а санкції -покарання.

Важелі керування фінансово-кредитним механізмом, поділяються на окремі види. Насамперед, це принципи, умови і порядок формування доходів, нагромаджень та фондів, умови і принципи фінансування та кредитування.

Принципи являють собою основні елементи системи управління. За їх допомогою відбувається налагодження фінансово-кредитного механізму, його орієнтування на розв'язання певних завдань. Принципи встановлюють характер дії як окремих підсистем та їх елементів, так і механізму в цілому.

Функціонування фінансово-кредитного механізму забезпечується через організаційні структури, які характеризують надбудову суспільства. Це правове регламентування, планування та організація.

Правове регламентування полягає в розробці й прийнятті законодавчих актів із фінансів і кредиту. Ця функція покладається на органи державної влади. Фінансове планування полягає в розробці фінансових планів, на основі яких ведеться оперативне управління.

Основний фінансовий план - бюджет держави - затверджується законодавче. Функції організації фінансової діяльності в країні покладаються на органи державного управління і безпосередньо на Міністерство фінансів та Національний банк. Ефективність управління фінансово-кредитним механізмом залежить насамперед від чітких і злагоджених дій цих органів.

Органи управління державними фінансами України	Верховна Рада Президент Кабінет Міністрів України Верховна Рада і Рада Міністрів АР Крим Органи місцевого самоуправління
Міністерство фінансів України
Державне казначейство	Державна контрольно-ревізійна служба