Культура українського мовлення

Лекція 1

Вступ. Орфоепія української мови

План

1. Вступ. Мета і завдання курсу «Культура українського мовлення».

2. Літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови.

3. Типологія норм літературної мови.

4. Особливості усної форми мовлення. Орфоепія української мови. Орфоепічна норма.

5. Особливості вимови голосних і приголосних звуків.

Література

1. Абрамович С.Д. Мовленнєва комунікація : підручник / Абрамович С.Д., Чікарькова М.Ю. – К. : Центр навчальної літератури, 2004. – 227 с.

2. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення / Н.Д. Бабич. – Львів : Світ, 1990. – 232 с.

3. Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика / Пентилюк М.І. – К. : Наук.думка, 1996. – 238 с.

4. Пентилюк М. І. Ділове спілкування та культура мовлення : навч. посіб. / Пентилюк М. І., Марунич І. І., Гайдаєнко І. В. – К. : Центр навчальної літератури, 2010. – 224 с.

Вступ. Мета і завдання курсу «Культура українського мовлення»

Культура мовлення – це такий вибір і така організація мовних засобів, які в певній ситуації спілкування за умов дотримання сучасних мовних норм та етики спілкування дозволяють отримати найбільший ефект у досягненні комунікативних завдань.

Курс «Культура українського мовлення» – дисципліна, предметом якої є норми літературної мови, види спілкування, його принципи і правила, етичні норми спілкування, функціональні стилі мовлення, основи мистецтва слова, труднощі застосування мовних норм і проблеми сучасного стану мовної культури суспільства.

Завдання курсу – закріплення і вдосконалення навичок володіння нормами української літературної мови.

Функціональна стилістика – вивчає особливості мовних норм у зв’язку з різними функціональними стилями мовлення, володіння стилями, стилістичні зміни в мовленні та мові.

Теорія мовних актів – вивчає мовленнєві дії того, хто говорить, і того, хто слухає, і правила ефективного ведення діалогу і підготовки монологу.

Лінгвістична прагматика – вивчає мету учасників спілкування та методи її досягнення, ставлення людини до свого мовлення та мовлення інших.

Лінгвістика тексту вивчає норми побудови цілого тексту та його роль у спілкуванні людей, структурні та стилістичні особливості текстів.

Соціолінгвістика вивчає мовну ситуацію в суспільстві, вплив суспільних факторів на культуру мовлення та культури мовлення на суспільне життя.

Літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови

Національна мова - це мова певного народу в усіх її виявах: літературна мова, діалекти, територіальні і соціальні жаргони, просторіччя.

Літературна мова - це впорядкована форма національної мови, що має певні норми, розвинену систему стилів, усну і писемну форму, багатий лексичний фонд.

Літературна українська мова пройшла три періоди свого розвитку:

• давньоукраїнський (ХІ – ХІІІ ст.);

• староукраїнський (ХІV – середина ХVІІІ ст.);

• сучасний, або новий (з кінця ХVІІІ ст. дотепер).

Форма існування мови – мовлення, тобто різноманітне використання мови в усіх сферах громадського та особистого життя.

Українська національна мова існує у двох формах:

а) у вищій формі. загальнонародної мови - сучасній українській літературній мові,

б) у нижчій формі загальнонародної мови - її територіальних діалектах.

Загальнонародна мова — це сукупність усіх слів, усіх граматичних форм, усіх особливостей вимови людей, що розмовляють українською як рідною. Сюди входять діалекти, жаргони, літературна мова, тобто все, що перебуває в мовному спілкувайні народу. Літературна мова є відшліфованою формою загальнонародної мови, що має певні норми в граматиці, лексиці, вимові, наголосі; виникає на основі писемної, художньо закріпленої форми загальнонародної мови і в своєму писемному й усному різновиді обслуговує культурне життя нації.

Літературна мова виникла на основі мови загальнонародної.

Літературна мова - це вища, зразкова, загальноприйнята, унормована і відшліфована форма загальнонародної мови, яка обслуговує основні сфери діяльності і найрізноманітніші культурні потреби народу. Вона, будучи поліфункціональною, знаходить своє виявлення в художній літературі, публіцистиці, пресі, в театрі, радіомовленні, телебаченні, в науці, школі, державних установах тощо.

Крім поліфункціональності, що проявляється у використанні літературної мови в найрізноманітніших галузях суспільного життя, вона характеризується нормативністю, стандартністю, що полягає в унормованості, регламентованості усіх її структурних елементів, здійсненої внаслідок відбору із загальнонародної мови найпоширеніших, найтиповіших лексичних, фонетичних, граматичних і словотвірних засобів, наддіалектністю, що знаходить своє виявлення не лише в поширенні на всій національній території певного народу, а й у тому, що вона, будучи опертою на певній діалектній основі, вбирає в себе елементи різних територіальних діалектів загальнонародної мови. Зрештою, для кожної літературної мови властиві дві форми її вияву - писемна й усна, причому наявність писемної форми її реалізації є обов'язковою.