4. Поняття та зміст цивільної правоздатності фізичної особи

Цивільною правоздатністю називається здатність особи мати цивільні права і нести цивільні обов'язки. Така правоздатність визнається однаковою мірою за всіма фізичними особами незалежно від їх віку, стану здоров'я та інших факторів і є передумовою виникнення суб'єктивного права.

Правоздатність у фізичної особи виникає від дня народження і припиняється з її смертю (або з оголошенням її померлою). Це означає, що ще до народження людини суспільство, держава вже визначили для неї коло прав, а сам факт народження свідчить про набуття людиною цих прав.

З цього випливає, що для визнання особи правоздатною потрібно, щоб вона народилась живою. Цивільна право­здатність як суспільно-правова якість визнається за всіма громадянами, які мають бути рівними перед законом. Вона закріплюється в цивільному законодавстві як рівна для всіх і кожного, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, релігійних поглядів, роду і характеру занять, місця проживання тощо.

Жоден громадянин упродовж свого життя не може бути позбавлений цивільної правоздатності, але може бути обме­жений у ній. Наприклад, у випадках, передбачених законом, здатність мати окремі права та обов'язки може пов'я­зуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку.

Зміст цивільної правоздатності. Під змістом правоздатності фізичної особи розуміють перелік цивільних прав і обов'язків, які можуть належати їй.Цивільне законодавство України встановлює, що фізична особа може мати:

• особисті немайнові права;

• майно на праві власності;

• право користування житловими приміщеннями;

• право на підприємництво;

• право заповідати та успадковувати майно;

• бути стороною в договорі.

Фізична особа здатна мати всі інші цивільні права, не передбачені Конституцією України, Цивільним кодексом України, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам громадянського суспільства. Вона здатна мати також обов'язки, які виникають як у власника, так і у сторони в договорі, а також як учасника інших цивільних правовідносин, передбачених законами.

Як бачимо, зміст цивільної правоздатності визначається законом, але перелік цих правне є вичерпним. Більше того встановлюється, що правові акти Президента У країни, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб не можуть обмежувати можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, крім випадків, коли таке обмеження передбачено Конституцією України.

5. Поняття та види цивільної дієздатності фізичної особи

Цивільна дієздатність— це здатність фізичної особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Обсяг цивільної дієздатності виникає не одразу після народження, а поступово, в міру досягнення певного віку, і залежить від психічного здоров'я фізичної особи. Цивільний кодекс України встановлює обсяг цивільної дієздатності, який може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом. Виходячи з цього, розглядають такі види цивільної дієздатності:

• повну дієздатність;

• неповну дієздатність;

• часткову дієздатність;

• обмежену дієздатність;

• визнання особи недієздатною.

За Цивільним кодексом України повна дієздатність настає з досягненням повноліття — вісімнадцятирічного віку.

У випадках, коли законом дозволяється одружуватись до досягнення повноліття, особа, яка скористалася таким правом, набуває повної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. При народженні дитини неповнолітньою жінкою також настає її повна цивільна дієздатність. У разі розірвання шлюбу до настання повноліття набута повна дієздат­ність особи зберігається.

Неповну дієздатність мають фізичні особи у віці від 14 до 18 років (неповнолітні). Вони мають право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами. Вони також самостійно здійснюють права на ре­зультати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, укладають правочини за згодою своїх бать­ків (усиновлювачів) або піклувальників.

На правочини щодо транспортних засобів або нерухомого майна, які вчиняються неповнолітніми, згода батьків (усиновлювачів) або піклувальників має бути дана письмово і нотаріально посвідчена. Неповнолітні можуть бути учас­никами (засновниками) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи. Вони самостійно укладають договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджаються вкладом, внесеним ними на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Розпорядження грошовими коштами, що внесені іншими особами у фінансову установу на ім'я неповнолітнього, можливе лише за згодою його батьків (усиновлювачів) або піклу­вальників.

Часткова дієздатність характерна для осіб віком до 14 років (малолітні), які виступають як самостійні суб'єкти цивільних відносин і мають право: самостійно вчиняти дрібні побутові правочини (правочин вважається дрібним побу­товим, якщо задовольняє побутові потреби особи відповідно до її фізичного, духовного чи соціального розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість); здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Обмежена дієздатність може бути визначена судом особі, яка страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Фізична особа може бути визнана недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, а відтак над нею встановлюється опіка, що призво­дить до втрати можливості укладення правочинів. Односторонні правочини (наприклад, заповіт, видача довіреності укладені до визнання особи недієздатною, втрачають чинність. У разі одужання чи значного покращання здоров'я особи, яку визнано недієздатною, суд поновлює її в дієздатності.

Фізична особа визнається недієздатною з моменту надання чинності рішенням суду. Але якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів про психічний стан особи може визначити у рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.

Порядок визнання фізичної особи недієздатною визначається Цивільним процесуальним кодексом України. Справи про визнання особи недієздатною можуть порушувати члени її сім'ї, органи опіки та піклування.

Під обмеженням дієздатності фізичної особи слід розуміти заборону особі на підставі рішення суду самостійно вчиняти правочини щодо розпорядження майном (продавати, купувати, дарувати та ін.) без згоди піклувальника. Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, яка обмежена у дієздатності, та розпорядження ними здійснюються піклувальником.

Особа, яка обмежена у дієздатності, може вчиняти лише дрібні побутові правочини. Відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду. Особа, яка обмежена у дієздатності, самостійно несе відповідальність за невиконання своїх договірних зобов'язань або за заподіяння шкоди.