5. Поняття та елементи доказування у кримінальному судочинстві

Процес доказування — це формування, перевірка та оцінка доказів і їх процесуальних джерел, обгрунтування висновків з метою встановлення об'єктивної істини і прийняття на її основі правильного, законного, обґрунтованого і справедливого рішення.

Процес доказування формує комплекс процесуальних дій і відносин, які можна згрупувати в порівняно самостійні елементи. Вони є важливими для аналізу внутрішнього змісту кримінально-процесуального доказування. Елементи доказування єдині для всіх категорій кримінальних справ. У деяких стадіях процесу вони відрізняються лише своєю роллю та поєднанням.

Деякі вчені виділяють п'ять елементів процесу доказування.

1. Побудова (висунення) та динамічний розвиток версій у кримінальній справі. Версія— це обґрунтоване зібраними матеріалами припущення слідчого, особи, що провадить дізнання, про форми зв'зку і причини певних явищ розслідуваної події (або події загалом) як одне з можливих пояснень встановлених на цей час фактів і обставин справи. Версії відіграють важливу роль у доказуванні, сприяючи всебічному, повному й об'ктивному дослідженню обставин справи. Висунуті версії під час подальшого провадження в справі можуть доповнюватися, змінюватися, замінюватися іншими, а деякі з них - простовуватися (відпадати). У кожній справі є, як мінімум, дві версії: 1) подія злочину сталася; 2) події злочину не було.

2. Збирання доказів-це діяльність особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду, що здійснюється відповідно до процесуальної форми, в межах їхніх повноважень, і полягає в пошуку, виявленні джерел фактичних даних, вилученні й отриманні необхідної інформації та її фіксації.

Способи збирання доказів:

- провадження слідчих дій (допитів, очних ставок, пред'явлення для впізнання, відтворення обстановки й обставин події тощо);

- вимога до підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян пред'явити предмети та документи, що можуть встановити необхідні у справі фактичні дані;

- вимога проведення ревізій;

- вимога до банків надати інформацію, що містить банківську таємницю, юридичних і фізичних осіб у порядку й обсязі, встановлених Законом України „Про банки і банківську діяльність";

- подання доказів підозрюваним, обвинуваченим, його захисником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем та їхніми представниками, а також будь-якими громадянами, підприємствами, установами Й організаціями;

- оперативно-розшукові заходи, здійснювані підрозділами, що мають право займатися оперативно-розшуковою діяльністю, за дорученням особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду в справах, які перебувають у їхньому провадженні.

Способи закріплення (фіксації) доказів:

- складання протоколів слідчих дій, судових засідань, складання протоколів з відповідними додатками уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів;

- винесення постанов особою, що провадить дізнання, слідчим, прокурором, суддею та ухвал судом про приєднання до справи як доказів предметів і документів;

- застосування науково-технічних засобів фіксації інформації, виготовлення планів, схем, зліпків, відбитків та ін.

3. Перевірка доказів- це діяльність особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду з ретельного, всебічного й об'єктивного визначення достовірності фактичних даних і доброякісності джерел їх отримання для правильного встановлення обставин кримінальної справи.

Перевірці підлягають як фактичні дані, так і їхні джерела; як кожний доказ окремо, так і сукупно з іншими. Докази перевіряють державні органи та посадові особи, від яких залежить прийняття процесуальних рішень. Інші суб'єкти процесу лише беруть участь у перевірці доказів.

Способи перевірки доказів:

- аналіз змісту кожного доказу, а також його джерела;

- зіставлення доказу з іншими доказами та їхніми джерелами;

- провадження повторних, додаткових або нових слідчих дій (передовсім, очної ставки, відтворення обстановки й обставин події, пред'явлення для впізнання, провадження експертизи);

- здійснення оперативно-розшукових заходів.

4. Оцінка доказів- це розумова (логічна) діяльність особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду, яка полягає в тому, що ці посадові особи, керуючись своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді доказів сукупно, законом та правосвідомістю, вирішують питання про допустимість, належність і достовірність доказів та їх достатність для обгрунтування процесуального рішення.

Жодні докази для суду, прокурора, слідчого й особи, що провадить дізнання, не мають наперед встановленої сили (ч. 2 ст. 67 КПК України). Це правило є основним для системи вільної оцінки доказів, що дії у кримінально- процесуальному праві всіх розвинених демократичних держав.

5. Обґрунтування висновків у справі, яких дійшли суб'єкти доказування, - це підтвердження правильності висновків, що містяться у кримінально- процесуальному рішенні, сукупністю доказів (фактичне обґрунтування) та посиланнями на відповідні норми права (юридичне обґрунтування). Такі висновки формулюються на офіційних засадах і мають бути переконливими для всіх осіб - як учасників конкретного кримінального процесу, так і для решти членів референтної групи, до якої, крім посадової особи, що обґрунтовує рішення, суб'єктів, які здійснюють відомчий контроль і прокурорський нагляд, адвокатів (захисників обвинуваченого та представників потерпілого), належать й інші юристи.

Органи, що ведуть кримінальний процес, повинні викласти свої висновки рішенні, обґрунтувавши їх доказами таким чином, щоб ні в кого не виникало сумнівів щодо правильності цих висновків.

Обґрунтуванню, зокрема, підлягають висновки:

- про наявність або відсутність обставин, які належить встановити;

- доброякісність або недоброякісність доказів та їхніх джерел;

- належність і допустимість доказів;

- їхні юридично-значущі властивості;

- характер необхідних у справі рішень.