4. Поняття доказів, джерела доказів, їх класифікація

Доказ-це логічна операція обґрунтування істинності якого-небудь судження за допомогою інших істинних і пов'язаних з ним суджень.

Доказ складається з трьох елементів:

1. Тези (судження, істинність якого обґрунтовують у процесі аргументації).

2.Аргументів (доводів або підстав доказу - це вихідні теоретичні чи фактичні положення за допомогою яких обґрунтовують тезу).

3.Демонстрації (це логічний зв'язок між аргументом і тезою).

Докази у кримінальному процесі-це різноманітні фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, й інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 65 КПК України).

Для розуміння сутності судових доказів слід виходити з того, що:

- коло фактичних даних (відомостей) законом не обмежене, вони можуть бути найрізноманітнішими за змістом - важливо, щоб вони мали відношення до обставин, що підлягають встановленню у кримінальній справі;

- перелік фактичних даних (показання свідка, обвинуваченого, висновок експерта тощо), закріплений в ч.2 ст. 65 КПК, є вичерпним, ні з яких інших джерел слідчий, суд, орган дізнання /особа, яка провадить дізнання/ не можуть одержувати фактичні дані і засновувати на них свої рішення;

- відомості про обставини, що підлягають встановленню у кримінальній справі, які містяться у законному джерелі, залучаються до кримінального процесу у визначеному законом порядку, тобто шляхом провадження слідчих, судових та деяких інших процесуальних дій.

Процесуальні джерела доказів-це форма закріплення та збереження фактичних даних.

Види джерел доказів:

1) показання свідка;

2) показання потерпілого;

3) показання підозрюваного;

4) показання обвинуваченого;

5) висновок експерта;

6) речові докази;

7) протоколи слідчих і судових дій;

8) протоколи з відповідними додатками, складені уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів;

9) інші документи.

У науці кримінального процесу докази класифікують за наступними критеріями:

1) за способом (механізмом) формування:

- особистісні (особисті) докази-походять від осіб (фактичні дані, що містяться в показаннях свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, висновку експерта та ін.). Для них характерне психічне сприйняття людиною та передання в усній або письмовій формі відомостей, що мають значення для справи;

- предметні (речові) докази- це матеріальні об'єкти, що мають властивості, які відображають обставини події як сліди впливу, зміни, походження тощо. Інформація, що міститься в матеріальних об'єктах, передається не в мовній формі, а через безпосереднє сприйняття ознак предмета;

2) за характером формування джерела доказу:

- первинні докази- це докази, отримані з першоджерела, „з перших рук", які сформувалися, виникли безпосередньо внаслідок події (фактичні дані, що містяться в показаннях свідка-очевидця, оригінал документа та ін.);

- похідні докази- це докази, отримані з проміжних джерел, „з інших рук", які сформувалися, виникли не безпосередньо внаслідок події та мають опосередкований зв'язок з нею (фактичні дані, що містяться в показаннях свідка, які стали йому відомі від іншої особи, копія документа тощо);

3) за відношенням до тези (предмета) обвинувачення:

- обвинувальні докази- це докази, що встановлюють подію злочину та винуватість обвинуваченого в його вчиненні, а також обставини, які обтяжують його вину;

- виправдувальні докази- це докази, що встановлюють відсутність події злочину чи складу злочину, невинуватість певної особи, а також обставини, які пом'якшують покарання обвинуваченого (алібі);

4) за відношенням до обставини, що підлягає доказуванню:

- прямі докази-це докази, що прямо, безпосередньо вказують на наявність або відсутність обставин, які підлягають доказуванню в кримінальній справі; безпосередньо встановлюють або заперечують наявність події злочину і вчинення його обвинуваченим (наприклад, показання свідка, який бачив як обвинувачений ударив ножем потерпілого, показання самого обвинуваченого про те, як він вчинив інкримінований йому злочин);

- непрямі (побічні) докази-це докази, що встановлюють лише проміжні факти, тільки їх сукупність є підставою для висновку про наявність або відсутність обставин, які підлягають доказуванню в справі. Вони дозволяють встановити ті чи інші проміжні факти, на підставі яких і встановлюються різні елементи головного факту, вони прямо не встановлюють елементу головного факту у справі, але побічно вказують на можливість їх існування (наприклад, показання свідка, який бачив у обвинуваченого речі, викраденні у потерпілого; речові докази - закривавлений одяг обвинуваченого; показання свідка про те, що він бачив як обвинувачений тікав з того місця, де потім було виявлено труп потерпілого).