2. Конституційні принципи кримінального процесу

1) законність;

2) державна мова судочинства;

3) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

4) повага до гідності особи, невтручання в її особисте і сімейне життя;

5) право людини на свободу та особисту недоторканість;

6) недоторканість житла:

7) таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції;

8) з‘ясування істини;

9) забезпечення підозрюваному, обвинуваченому права на захист;

10) презумпція невинуватості;

11) свобода від самовикриття, викриття членів сім‘ї чи близьких родичів;

12) здійснення правосуддя виключно судами;

13) участь народу у здійсненні правосуддя;

14) незалежність і недоторканість суддів, їх підкорення лише закону;

15) змагальність судового розгляду;

16) гласність судового процесу;

17) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження судових рішень;

18) обов‘язковість рішень суду;

3. Обставини, що підлягають доказуванню у кримінальній справі. Межі доказування.

Процес доказування — це формування, перевірка та оцінка доказів і їх процесуальних джерел, обґрунтування висновків з метою встановлення об’єктивної істини і прийняття на її основі правильного, законного, обґрунтованого і справедливого рішення.

Доказування в кримінальному процесі полягає у збиранні доказів, їх закріпленні, перевірці, відповідній оцінці та отриманні обґрунтованих висновків по цій справі. Доказування в кримінальному судочинстві як різновид процесу пізнання є діяльністю розумовою, що протікає відповідно до законів логіки, у визначених логічних формах. Але, разом з цим, це є і практична діяльність, що суворо регламентована процесуальним законом.

Ст.64 КПК визначає, що при провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню:

1) подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину);

2) винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину;

3) обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом’якшують та обтяжують покарання;

4) характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння.

Згідно з вимогами ст.23 КПК при провадженні дізнання, досудового слідства і судового розгляду кримінальної справи орган дізнання, слідчий, прокурор зобов’язані виявляти причини і умови, які сприяли вчиненню злочину.

Ст.433 КПК визначає обставини, що підлягають встановленню в справах про злочини неповнолітніх. При провадженні досудового слідства та розгляді в суді справи про злочини неповнолітнього, крім обставин, зазначених у статті 64 цього Кодексу, необхідно також з’ясувати:

1) вік неповнолітнього (число, місяць, рік народження);

2) стан здоров’я та загального розвитку неповнолітнього. При наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов’язану з душевним захворюванням, повинно бути також з’ясовано, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними;

3) характеристику особи неповнолітнього;

4) умови життя та виховання неповнолітнього;

5) обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього;

6) наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність.

Для встановлення зазначених обставин мають бути допитані як свідки батьки неповнолітнього та інші особи, які можуть дати потрібні відомості, а також витребувані необхідні документи і проведені інші слідчі та судові дії. У необхідних випадках для встановлення стану загального розвитку неповнолітнього, рівня його розумової відсталості та з’ясування питання, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними, повинна бути проведена експертиза спеціалістами в галузі дитячої та юнацької психології (психолог, педагог) або зазначені питання можуть бути поставлені на вирішення експерта-психіатра.

Під межами доказування слід розуміти необхідну і достатню сукупність доказів, зібраних по справі, які забезпечують правильне його вирішення. Якщо поняття предмету доказування виражає, що повинно бути вияснено, встановлено по справі, то поняття меж доказування виражає кордони, обсяг і глибину дослідження всіх істотних обставин справи. Правильне встановлення межі доказування передбачає:

а) забезпечення з необхідною повнотою вияснення обставин, що складають предмет доказування;

б) використання з цією метою лише допустимих доказів, при чому в обсязі, необхідному для достовірних висновків у справі.

Межі доказування – обсяг доказового матеріалу (доказів і їх джерел), який забезпечує надійне, достовірне встановлення всіх обставин, які входять до предмета доказування, правильне вирішення справи і прийняття процесуальних заходів для запобігання злочинам. Неправильне визначення меж доказування може потягти за собою його звуження чи безпідставне розширення. Оскільки предмет доказування і вимога закону про всебічне, повне й об‘єктивне дослідження обставин справи (ст.22 КПК) однакові як для стадії попереднього розслідування., так і для стадії судового розгляду, то в принципі і межі доказування в цих стадіях мають бути однаковими, але процесуальна діяльність має дослідницький, пошуковий характер, а також межі можуть бути визначені неточно. Ст.275 КПК “Межі судового розгляду”, за якою розгляд справ у суді провадиться тільки щодо обвинувачених і лише по тому обвинуваченню, по якому їх віддано суду, - встановлює в дійсності не межі доказування в суді, а тільки обмеження щодо осіб і діянь, які розглядаються судом і за які вони можуть бути засуджені.