7. Поняття об’єктивного та суб’єктивного права та їх характеристика

Об'єктивне право — це система загальнообов'язкових норм, що мають формальний вираз, встановлюються та гарантуються державою з метою впорядкування суспільних відносин.

Об'єктивне юридичне право — це система загальнообов'язкових правил фізичної поведінки — соціальних норм, встановлених або санкціонованих державою, які виражають волю домінуючої частини соціально неоднорідного суспільства, спрямовані на врегулювання суспільних відносин відповідно до цієї волі, а також на задоволення загальносоціальних потреб і забезпечуються державою.

Об'єктивність права визначається тим, що воно:

— не залежить від волі та свідомості суб'єкта права;

— не належить йому.

Формою виразу об'єктивного права є законодавство; правові звичаї; юридичні прецеденти; нормативні договори певної держави.

Правові норми завжди приймаються вмотивовано, вони або відображають явища, що вже виникли у суспільстві, й існує нагальна потреба в їх юридичному закріпленні, або ж, навпаки, прийняття певної правової норми повинно покликати до життя ті явища, яких ще не існує, але потреба в яких назріла.

Суб'єктивне право — це міра юридично можливої поведінки, що задовольняє інтереси певної особи.

Суб'єктивний характер права виявляється у тому, що воно:

— залежить від волі суб'єкта;

— реалізується залежно від його бажання та належить йому.

Формою виразу суб'єктивного права є право, що визначає міру свободи певного суб'єкта шляхом конкретизації його можливої поведінки.

Суб'єктивне право являє собою єдність трьох можливостей поводження, іншими словами, можливостей поводження трьох видів, а саме: власник суб'єктивного права, тобто управомоченное особа розташовує, по-перше, можливістю самостійно, своїми .діями (бездіяльністю) об'єктивно виявити себе у своєму певному поводженні (наприклад, може дати гроші в борг); по-друге, може вимагати певного поводження від інших осіб (наприклад, повернення грошової суми, переданої їм позичальникові); по-третє, він може звертатися у відповідні компетентні органи держави у зв'язку з необхідністю захисту порушеного права шляхом застосування мер державного примуса (наприклад, у суд з позовною заявою про стягнення заробітної плати за роботу у вихідні дні).

8. Поняття системи права, його структурні елементи та критерії її побудови в Україні

Система права — об’єктивно зумовлена внутрішня організація права певного суспільства, яка полягає в єдності усіх юридичних норм, і диференціація їх за галузями, підгалузями та інститутами.

Внутрішня будова права має складний характер і може бути виявлена за допомогою різних критеріїв. Найбільшу розповсюдженість має об’єднання норм права у певні угрупування на основі особливостей предмета і метода правового регулювання.

Предмет правового регулювання — це сукупність якісно однорідних відносин у певній сфері суспільного життя, які врегульовані за допомогою правових норм (майнові відносини, управлінські відносини і т. д.).

Метод правового регулювання — сукупність засобів впливу на суспільні відносини. Він складається з:

— характеру зв’язків суб’єктів між собою (відносин координації або субординації, тобто рівності або підлеглості);

— способів правового регулювання — заборона, дозвіл, зобов’язання, заохочення, стимулювання;

— юридичних наслідків — винагорода, юридична відповідальність.

Основним первинним елементом системи права є норма права. Норма права — це загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки, що встановлюється або санкціонується державою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечується її силою. Саме в нормі права відображаються риси права — нормативність, формальна визначеність, державна примусовість, але окремо взята норма права не в змозі упорядкувати суспільні відносини. В окремої норми права відсутня така риса права, як системність. Тому для регулювання суспільних відносин, яким притаманні певні загальні особливості, норми права об’єднуються в інститути та галузі права, які, хЛ у свою чергу, є самостійними елементами системи права.

Головною складовою частиною системи права є така галузь, яка об’єднує норми права, виходячи із єдності предмету і методу правового регулювання, притаманним цим нормам.

Галузь права — це сукупність правових норм, що становлять самостійну частину системи права та регулюють суспільні відносини певного виду особливим методом.

У межах галузі права виділяють підгалузь та інститути права.

Підгалузь права — окрема частина галузі права, що об’єднує норми й інститути, які регулюють спеціальні види суспільних відносин (авторське право в межах цивільного права).

Інститут права — частина галузі (підгалузі) права, яка складається із сукупності правових норм, що регулюють якісно однорідні суспільні відносини. Інститути поділяються на галузеві та міжгалузеві.

Галузеві інститути — інститут власності, інститут договору. Міжгалузеві — інститут відповідальності в межах екологічних відносин.

Система права України складається із галузей конституційного, цивільного, адміністративного, фінансового, земельного, трудового, сімейного, кримінального, цивільно-процесуального, кримінально-процесуального та інших галузей права.