7. Фермерське господарство: правова основа діяльності

Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Правовий статус фермерського господарства визначається Господарським кодексом України, Законом України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року і його статутом.

Ознаки фермерського господарства:

• правову основу господарства, як правило, становить окрема сім’я;

• фермерське господарство утворюється для виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції;

• фермерське господарство має статус юридичної особи;

• члени господарства підтримують між собою трудові зв’язки, беруть особисту участь у фактичному господарюванні. Відносини, що виникають при цьому регулюються правовими нормами, які в сукупності утворюють правовий інститут членства у фермерському господарстві.

Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив бажання та пройшов професійний відбір на право створення фермерського господарства. При створенні фермерського господарства одним із членів сім'ї інші члени сім'ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту.

Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа. Голова фермерського господарства представляє фермерське господарство у відносинах з іншими суб’єктами, укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії. Голова фермерського господарства може письмово доручати виконання своїх обов'язків одному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом.

8. Господарський договір: поняття, порядок укладення, значення

Термін "господарський договір" використовується в таких значеннях:

а) як угода (правочин), що породжує права та обов'язки учасників господарських відносин;

б) як зобов'язання сторін (учасників господарських відносин), що ґрунтується на укладеній ними угоді;

в) як правовий документ, в якому фіксується факт угоди та зміст зобов'язання сторін.

Поняття господарського договору визначається за допомогою його ознак, що дозволяють відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних). До таких ознак належать:

• Особливий суб'єктний склад господарювання. Найчастіше сторонами в господарському договорі є суб'єкти господарювання, проте такі договори можуть укладатися і за участю інших учасників господарських відносин - органів/організацій господарського керівництва (при укладенні державних контрактів, зокрема), негосподарських організацій (для задоволення їх господарських потреб у продукції, роботах, послугах суб'єктів господарювання), громадян (для забезпечення здійснення ним спільної діяльності щодо заснування суб'єктів господарювання) як засновників суб'єктів господарювання.

• Спрямованість на забезпечення господарської діяльності учасників договірних відносин - матеріально-технічного забезпечення їх діяльності, реалізації виробленої ними продукції (робіт, послуг), спільній діяльності щодо створення нового суб'єкта господарювання (господарської організації), спільного інвестування, координації господарської діяльності та ін.

• Тісний зв'язок з плановим процесом, насамперед внутрішньофірмовим плануванням учасників господарських відносин, а також державним і комунальним.

• Поєднання в господарському договорі майнових та організаційних елементів.

• Обмеження договірної свободи з метою захисту інтересів споживачів та загальногосподарських інтересів, у тому числі щодо захисту економічної конкуренції, національного товаровиробника тощо.

• Можливість відступлення від принципу рівності сторін (державні контракти, договори приєднання, договори, що укладаються в межах рамочних контрактів).

Єдиного порядку укладення господарського договору не існує. Це пов'язано зі складністю господарського життя, а саме:

• багатоманітністю господарських договорів;

• різноманітністю підстав їх укладення (вільне волевиявлення сторін чи обов'язковість укладення договору - відповідно до державного замовлення, державного завдання, завдання власника майна підприємства або попередніх зобов'язань сторін, зафіксованих в їх установчих документах, рамочних контрактах);

• складність визначення оптимального виконавця чи покупця;

• вимоги застосування певних процедур укладення договору, передбачених законом (наприклад, щодо: договорів концесії; договорів купівлі-продажу об'єктів приватизації; договорів, виконання робіт за якими фінансується за рахунок державних коштів) або міжнародними договорами України (в тому числі на отримання кредитів від міжнародних установ та організацій) та ін.

Розрізняють конкурентні та неконкурентні способи укладення господарських договорів.

Конкурентними способами укладення господарських договорів є:

• торги

• конкурси

• двоступеневі торги

• процедура запиту цінових пропозицій

Серед неконкурентних способів укладення господарських договорів розрізняють два основні види:

1. Неконкурентні способи А (договір укладається з певним продавцем, покупцем, виконавцем

2. Загальний порядок укладання господарських договорів: процедура укладення господарського договору цим способом (передбачена ст. 181 ГК України)

3. шляхом проведення прямих переговорів.

Господарський Кодекс України визначає особливості укладення господарських договорів залежно від підстав (державне замовлення, рішення суду), застосування певної модифікації письмової форми договору (типовий договір, примірників договір, договір приєднання).

Особливості укладання господарських договорів за державним замовленням полягає в тому, що:

• договір, що укладається на підставі державного замовлення, іменується державним контрактом;

• укладення договорів на підставі державного замовлення для певних суб'єктів господарювання (державних підприємств, підприємств-монополістів та підприємств, які функціонують переважно на базі державної власності) є обов'язковим, а для решти - добровільним;

• договори за державним замовленням укладаються між визначеними законом суб'єктами господарювання - виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти);

• укладення державного контракту за державним замовленням з підприємствами, для яких він є обов'язковим, здійснюється в загальному порядку; у решті випадків - як правило, із застосуванням конкурентних способів визначення виконавців, передбачених Законом "Про закупівлю товарів, робіт і послуг для державних потреб";

• зміст державного контракту становлять господарські зобов'язання сторін щодо виконання державного замовлення;

• форма державного контракту - повна письмова (єдиний правовий документ, що підписується обома сторонами);

• держава в особі Кабінету Міністрів України виступає гарантом за зобов'язаннями державних замовників;

• ухилення від укладення договору за державним замовленням є порушенням господарського законодавства і тягне за собою негативні наслідки (в тому числі заходи відповідальності) для виконавця, який без належних підстав ухиляється від укладення договору; переддоговірні спори, пов'язані з укладенням договору за державнім замовленням, вирішуються господарським судом;

• виконавець державного замовлення звільняється від обов'язку укладення державного контракту на умовах, визначених державним замовленням, у разі визнання в судовому порядку державного замовлення недійсним.