2. Організаційно-господарські договори

Стаття 179 ГК визначає господарський договір як підставу виникнення майново-господарських зобов'язань.

Організаційно-господарський договір - це домовленість двох або більше суб'єктів організаційно-господарських відносин, спрямована на виникнення прав і обов'язків у сфері управління господарською діяльністю.

До організаційно-господарських договорів можна віднести договори із управління господарською діяльністю у державному та комунальному секторах економіки; договори, що мають місце в організації управління діяльністю об'єднань підприємств; договори про спільну діяльність. Останні також є організаційно-господарськими з урахуванням віднесення законодавцем спільної діяльності до відносин із організації господарської діяльності.

Сторони організаційно-господарського договору можуть знаходитись у відносинах підпорядкування, а також бути юридично рівними, зважаючи на невичерпність переліку суб'єктів організаційно-господарських зобов'язань у ч. 2 ст. 176 ГК.

На ці та інші договори, що є підставою виникнення зобов'язань із організації та управління господарською діяльністю, поширюється порядок укладення, передбачений коментованою статтею.

Укладення організаційно-господарського договору передбачає погодження його сторонами умов здійснення управління господарською діяльністю. Визначення цих умов може відбуватись на основі вільного волевиявлення сторін, що означає їх право самостійно формувати зміст договору, передбачаючи в ньому будь-які взаємні організаційно-господарські зобов'язання, що не суперечать законодавству.

Також може мати місце визначення умов договору на основі примірного договору, якщо укладення таких договорів передбачено відповідними нормативно-правовими актами. Слід відзначити, що згідно з ч. 4 ст. 179 ГК примірні договори мають рекомендаційний характер і сторони вправі їх змінювати або доповнювати. Крім того, коментована стаття надає сторонам організаційно-господарського договору право використовувати примірний договір для визначення умов своєї угоди, але не зобов'язує це робити. Отже, навіть за наявності затвердженого нормативно-правовим актом примірного договору сторони можуть вільно визначити зміст організаційно-господарського договору.

У будь-якому випадку зміст організаційно-господарського договору має бути зафіксований у формі єдиного документа. Імперативний припис норми виключає спрощений порядок укладення договору, тобто не може мати місце обмін листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами, підтвердженням прийняття до виконання замовлення (вказівок).

У той же час закон вказує на те, що організаційно-господарські зобов'язання можуть виникати з договору або набувати форми договору. Це означає, що такі спрощені способи визначення прав і обов'язків можуть спричинити виникнення організаційно-господарських зобов'язань. Наприклад, організаційно-господарське зобов'язання може виникнути із акта управління господарською діяльністю (така підстава виникнення зобов'язань прямо встановлена у ст. 174 ГК), що має односторонній характер і не виражає домовленість сторін, притаманну для договору. У подальшому такі організаційно-господарські зобов'язання можуть бути закріплені у формі організаційно-господарського договору, однак для набуття зобов'язаннями форми договору необхідним є складення єдиного документа.