10. Поняття та зміст права власності. Підстави набуття права власності

Право власності — це правова категорія, шо являє собою сукупність правових норм, які регулюють відносини власності. Зараз в Україні дані відносини регулюються Законом «Про власність» від 7 лютого 1991 р. (див.: ВВР України № 20 1991 р. ст. 249). Зміст права власності визначається в п. 1 ст. 4 Закону: «Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном». Тільки сукупність цих правомочностей конкретного суб'єкта дає підставу вважати його власником майна.

Володіння — це фактична наявність речі в господарстві власника і можливість власника впливати на річ безпосередньо. Володіння поділяється на законне і незаконне.

Право користування — це право вилучати з речі, належної власнику, її корисні властивості, наприклад, носити одяг, користуватись автомобілем, обробляти землю і одержувати урожай тощо.

Право розпорядження — це право вирішувати юридичну чи фактичну долю майна, тобто подарувати, продати, обміняти, знищити річ та ін.

Окремі свої повноваження власник може передавати іншим особам. Це буде у випадках, коли власник доручає іншій особі управляти своїм майном, здає майно в оренду, здає речі до камери схову.

В усіх цих випадках інші особи володіють, користуються і розпоряджаються не своїм майном і не від свого імені, а від імені власника.

Слід розрізняти право власності в об'єктивному і суб'єктивному розумінні.

Право власності в об'єктивному розумінні — це сукупність правових норм, які регулюють відносини власності в суспільстві.

Право власності у суб'єктивному розумінні — це юридична можливість конкретного власника володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому майном на свій розсуд, але у межах закону.

Закон встановлює, що власник, здійснюючи свої права, зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси інших громадян, юридичних осіб, держави.

Більш того, у передбачених законодавством випадках діяльність власника може бути обмежена або припинена.

Право власності характеризується абсолютним характером.

Суб'єктами права власності можуть бути фізичні і юридичні особи, а також народ України і держава.

Об'єктом права власності може бути будь-яке майно, що становить цінність для суб'єкта.

Зміст права приватної власності визначається право-мочностями громадянина на володіння, користування і розпорядження належним йому майном в межах закону. Громадяни мають право використовувати належне їм майно для ведення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності.

Серед підстав виникнення права приватної власності ст. 12 Закону називає доходи від індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства. Основним джерелом приватної власності є трудова участь громадян у суспільному виробництві, а також виплати із суспільних фондів споживання у вигляді пенсій, стипендій тощо. Важливим джерелом набуття приватної власності є цивільно-правові угоди (купівля-продаж, дарування, міна, прийняття спадщини тощо). Ст. 15 Закону «Про власність» встановлює ще одне джерело набуття права власності на квартири та інше майно. Члени житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, які повністю виплатили свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю чи приміщення, надані їм у користування, набувають права приватної власності на це майно.

Квартиру або будинок, що належить державному чи громадському житловому фонду, мають право придбати у власність наймачі та члени їх родини шляхом викупу чи на інших підставах, передбачених законодавством України.