Глава IV Страхові правовідносини

1. Страхові правові норми

2. Поняття страхових правовідносин

3. Учасники страхових правовідносин

Контрольні запитання

1. Які суспільні відносини регулює страхове право?

2. Дайте визначення поняття «страхове право».

3. Назвіть основні принципи страхового права.

4. Охарактеризуйте джерела страхового права.

5. Що слід розуміти під страховими правовідносинами?

6. Назвіть особливості страхових правовідносин.

7. Охарактеризуйте метод страхового права.

8. Назвіть напрями подальшого вдосконалення страхового за­конодавства.

9. Що означає поняття «страхова система»?

10. Яку роль виконує страхова система в державі?

10. Які фактори впливають на функціонування страхової системи?

1. Страхові правові норми

Страхова правова норма - це загальнообов'язкове, формально ви­значене правило поведінки суб'єктів страхового права, що встано­влюється (санкціонується) та забезпечується державою для регу­лювання відповідних суспільних відносин.

З метою правильного тлумачення страхового законодавства важливим є точне визначення виду відповідної норми. А для цього необхідним є проведення класифікації страхових правових норм.

Класифікація страхових правових норм здійснюється за різ­ними ознаками. За функціональним призначенням в механізмі правового регулювання виділяються вихідні правові норми і норми-правила поведінки.

До вихідних (первинних) норм можна віднести страхові пра­вові норми, які мають найбільш загальний характер. За допомо­гою них визначаються мета, завдання, принципи, напрями пра­вового регулювання, закріплюються основні правові категорії та поняття. Вихідні (первинні) норми містяться в Законі Украї­ни «Про страхування». Вони визначають поняття страхування та страхової діяльності, коло суб'єктів та їх взаємовідносини, а також гарантії та захист прав сторін страхового договору.

Вихідні правові норми страхового права неоднорідні за своїм характером. Серед них можна виділити норми-принципи і нор-ми-дефініції. Норми-принципи - це нормативні приписи, які ви­ражають і закріплюють принципи права. Вони є орієнтиром для встановлення необхідної відповідності цілей і засобів конкрет-

61

них правових норм законам суспільного розвитку. Иорми-дефініції містять визначення правових категорій і понять. Од­ним із важливих завдань є законодавче закріплення правових дефініцій.

У Законі України «Про страхування» дається визначення понять «страхування», «страховик», «страхувальник», «застра­хований». Хоча норм-дефініцій в страховому законодавстві небагато порівняно з іншими видами норм, проте вони відігра­ють значну роль у механізмі правового регулювання страхових відносин, оскільки саме вони визначають основи правового впливу.

Серед норм страхового права значна кількість є нормами, які визначають правила поведінки суб'єктів страхування: визнача­ють права і обов'язки суб'єктів, види санкцій, які застосову­ються до правопорушників, тощо. І саме в таких випадках вихі­дні правові норми набувають свого подальшого розвитку, дета­лізації та конкретизації. Норми, які визначають правила поведінки, за своєю функціональною спрямованістю поділя­ються на регулятивні і охоронні.

Регулятивні норми безпосередньо спрямовані на врегулю­вання страхових відносин з наданням учасникам цих відносин прав і покладанням на них обов'язків.

Охоронні норми починають діяти у випадках невиконання учасниками вимог регулятивних норм і спрямовані на реаліза­цію санкцій. Охоронні норми містяться у спеціальних законах, які регулюють страхування. Окрім того, до них можна віднести норми інших галузей права, які регламентують застосування цивільно-правових, адміністративно-правових та інших санкцій, тобто норми, які визначають негативні наслідки у разі невико­нання приписів регулятивних норм страхового права.

За ступенем загальності страхові правові норми поділяються на загальні (які притаманні, в цілому, загальній частині страхо­вого права і застосовуються до всіх або більшості його інститу­тів) і спеціальні (які належать переважно до окремих інститутів галузі). Відповідно до Закону України «Про страхування» до загальних положень страхового права віднесено норми, які рег­ламентують визначення понять, умови проведення страхування, гарантії прав суб'єктів страхування тощо.

62

Загальні норми застосовуються до окремих інститутів стра­хового права за відсутності посилань на них у спеціальних нормативних актах, що регламентують той чи інший право­вий інститут. Але деякі загальні норми мають узагальнений, абстрактний характер, неповноту, що знижує їх практичне значення.

За своїм змістом норми страхового права поділяються на матеріальні і процесуальні.

Матеріальні страхові правові норми закріплюють види та форми страхування, джерела утворення страхових фондів, вони вміщують матеріальний зміст юридичних прав і обов'язків суб'єктів страхових правовідносин.

Процесуальні страхові правові норми визначають процедуру проведення страхування та порядок реалізації обов'язків суб'єктів страхових правовідносин - страховиків, страхуваль­ників та застрахованих. Процесуальні норми страхового права створюють комплексний правовий інститут, який взаємодіє з матеріальними нормами страхового права та іншими процесуа­льними нормами.

За методом правового регулювання виділяються імператив­ні, диспозитивні та заохочувальні норми. Імперативні норми -це обов'язкові норми, які не дозволяють відхилень, а диспози­тивні норми надають суб'єктам страхових відносин можливість у встановлених законодавством межах врегульовувати відноси­ни на власний розсуд. Диспозитивність визначається як засно­вана на законі юридична свобода суб'єкта здійснювати свою правоздатність, суб'єктивні права і обов'язки на власний роз­суд. Імперативні норми містять правила, які не можуть бути змінені за угодою учасників правовідносин, а диспозитивні но­рми страхового права дозволяють учасникам встановлювати інші правила.

Як правило, імперативні норми страхового права стосуються обов'язкових видів страхування, а диспозитивні - добровільних видів.

За формою вираженого припису страхові правові норми кла­сифікуються як уповноважуючі, зовов 'язуючі та заборонні нор­ми. Поділ на ці види стосується тільки регулятивних норм, які регулюють відносини або наданням прав, або покладанням

63

обов'язків, або забороною певної поведінки та визначенням відповідальності за порушення.

Більшість страхових правових норм має характер уповно­важення і надає суб'єктам право на здійснення передбачених ними дій. Ці норми містять дозвіл суб'єктам і оперують сло­вами «мають право». Чимало норм мають характер зобо­в'язання, закріплюючи обов'язок здійснення певних позитив­них дій, вимогу до учасників страхових відносин діяти саме таким чином. Страхове законодавство також містить і забо­ронні норми, які встановлюють вимогу утримуватися від пев­ної поведінки, здійснення деяких дій. Хоча норми заборони та зобов'язання схожі, однак заборонні, на відміну від норм зо­бов'язання, передбачають не активні позитивні дії, а пасивну поведінку.

За сферою дії страхові норми поділяються на норми загаль­ної дії, норми обмеженої дії і локальні норми.

Норми загальної дії - це приписи, якими не передбачені будь-які спеціальні умови або обмеження їх дії.

Норми обмеженої дії - це норми, які обмежуються в реаліза­ції різними факторами: об'єктивними, суб'єктивними, територі­альними, ситуаційними, часовими. Серед цих норм особливо виділяються норми, які адресовані спеціальним суб'єктам.

Локальні норми, як і норми обмеженої дії, мають обмежену сферу дії, однак, на відміну від останніх, діють у межах однієї організацій або її структурного підрозділу і пов'язані з метою та специфікою юридичної особи.

Структура страхових правових норм, тобто їх внутрішня сторона, складові (елементи) не відрізняються від структури норм інших галузей права, але в їх складових відбиваються особливості суспільних відносин, які ними регулюються.

Гіпотеза страхових правових норм визначає умови, за яких можуть виникати у громадян і організацій передбачені нормами юридичні права і обов'язки у галузі страхової діяльності.

Основою норми є диспозиція, яка вказує, якою повинна бути поведінка сторін страхових відносин за наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин. Вона містить вимоги норми, встановлює права і обов'язки суб'єктів страхових відносин і завжди виражена в безумовно визначеній формі.

64

Санкція фінансово-правової норми містить вказівки на неви­гідні для її порушника наслідки.

Правові норми, що регулюють страхові відносини, містяться насамперед як у загальних, так і у спеціальних, присвячених регулюванню тільки страхових відносин, нормативних актах. До них належать: Конституція України, закони й постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, постанови, по­ложення й інструкції HACK «Оранта» та Міністерства фінансів України тощо.

У систему страхового права включаються не тільки норми, які закріплюють загальні положення страхового права, поняття й структуру банківської системи, правовий статус страхових компаній, а й норми, що регулюють відносини, які виникають при проведенні різних видів страхування.

Отже, всі правові норми, що регулюють організацію страхо­вої системи і надання страхових послуг, у своїй сукупності формують визначений комплекс норм і мають предметну єд­ність. Крім того, норми страхового права включають норми інших галузей національного права, наприклад, норми фінан­сового, цивільного, адміністративного права.

2. Поняття страхових правовідносин

Страхове право нині можна визначити як підгалузь фінансо­вого права України, яке спрямоване на мобілізацію, розподіл і використання спеціалізованих фондів. При цьому мобілізація й розподіл грошових ресурсів можуть здійснюватись під час про­ведення страхових операцій.

Особливо важливого значення для страхового права набу­вають норми конституційного права, що встановлюють ком­петенцію органів законодавчої і виконавчої влади у сфері страхової політики. В конституційному праві закріплені зага­льні принципи і положення, що стосуються страхової діяль­ності. Адміністративне право визначає принципи організації та діяльності органів виконавчої влади, повноваження . органів.

65

Норми страхового права регулюють суспільні відносини за участю фізичних і юридичних осіб. При цьому суспільні відно­сини, будучи врегульованими нормами страхового права, ста­ють страховими правовідносинами.

Страхові правовідносини - це форма, завдяки якій норми страхо­вого права реалізуються в житті. Правовідносини, що виникають з приводу та в процесі здійснення страхової діяльності, називаються страховими правовідносинами.

Страхові правовідносини є різновидом правовідносин взагалі і мають свої особливості, які пов'язані зі специфікою страхової діяльності.

Страхові правовідносини різноманітні за своїм суб'єктивним складом, змістом, підставами виникнення та іншими ознаками. Враховуючи розроблені наукою і практикою певні критерії та з метою більш якісного усвідомлення змісту страхових правовід­носин, доцільно провести їх класифікацію за певними ознаками.

Залежно від підстави виникнення виокремлюються регуля­тивні та охоронні правовідносини.

Регулятивні страхові правовідносини - це правовідносини, через які здійснюється регулювання нормальних страхових від­носин, тобто регулювання правомірної діяльності суб'єктів страхової діяльності.

Порушення приписів правових норм і відповідного суб'єктивного права є юридичними фактами, на підставі яких виникають правовідносини, які в юридичній літературі назива­ються охоронними. Іноді охоронні відносини визначаються як такі, що оформлюють види юридичної відповідальності, засто­сування інших правових санкцій, тобто правовідносини, пов'язані із застосуванням засобів державного примусу. Таким чином, охоронні відносини є правовою формою усунення нас­лідків правопорушення.

За характером поведінки зобов'язаної сторони розрізняються активні й пасивні страхові правовідносини. Якщо на зобов'язану сторону у правовідношенні покладено обов'язок активної пове­дінки, то суб'єктивне право управомоченої особи вичерпується лише двома повноваженнями: правом вимоги і правом захисту порушеного суб'єктивного права (у випадку невиконання обов'язку). При цьому суб'єктивне право покликане забезпечити

66

виконання обов'язку, тобто досягнення активної діяльності зо­бов'язаної сторони.

До активних правовідиосіт належать зобов'язальні відносини. В них боржник зобов'язаний вчинити на користь уповноваженої особи певну дію. У пасивних правовідносинах змістом суб'єктивного обов'язку є пасивна поведінка: зобов'язана сторо­на має утримуватись від порушення суб'єктивного права упов­новаженої сторони. Уповноважена сторона у пасивних правовід­носинах має суб'єктивне право з такими повноваженнями.

Відносини між страховиками та іншими учасниками страху­вання є базовими, і вони називаються горизонтальними. На них базуються правовідносини між страховиками, страхувальника­ми та застрахованими, з одного боку, і державою - з іншого бо­ку, тобто вертикальні правовідносини.

Страхові правовідносини виконують основні функції, а саме: закріплюють конкретну поведінку учасників у процесі страху­вання, визначають коло суб'єктів, на яких поширюється дія норм страхового права, забезпечують приведення в дію юридич­них засобів для реалізації суб'єктивних прав і юридичних обо­в'язків.

Виникнення, зміна і припинення страхових правовідносин по­в'язані з юридичними фактами, тобто подіями і діями, передбаче­ними нормами страхового законодавства.

Страхові правовідносини (зобов'язання) є різновидом цивіль­них правовідносин, і тому для них характерними є загальні риси останніх. Основні з цих рис такі:

• страхові правовідносини є майновими й особистими не-майновими відносинами, урегульованими нормами цивільного права;

• страхові правовідносини мають вольовий характер;

• страхові правовідносини належать до відносних правовід­носин;

• учасники правовідносин характеризуються юридичною рівністю;

• суб'єктивні права та суб'єктивні обв'язки учасників пра­вовідносин виникають, змінюються та припиняються на підста­ві юридичних фактів.

67

Особливості страхових правовідносин виявляються через призму традиційних елементів будь-яких правовідносин (суб'єкт­ний склад, об'єкт і зміст). Однак поряд із цими ознаками для страхових правовідносин характерні специфічні елементи, зумовлені особливостями страхових відносин, такі, як: страхо­вий інтерес, страховий випадок, страховий ризик, страховий внесок, страхова виплата, страхове відшкодування та ін.

Основними елементами страхових правовідносин є: страхо­вий ризик, страховий випадок, страхова сума, страховий строк. Крім того, оскільки страхування є правовідносинами, воно пе­редбачає наявність суб'єктів цих правовідносин.

Водночас страхові правовідносини мають також і свої спе­цифічні риси, які можна згрупувати так:

• виникнення й реалізація прав і обов'язків суб'єктів страхо­вих правовідносин зумовлені характером об'єкта й мети стра­хових відносин, тобто захистом майнових інтересів страхуваль­ника (застрахованої особи, вигодонабувача) у зв'язку з настан­ням визначених договором страхування або законом подій (страхових випадків, страхових ризиків);

• права й обов'язки суб'єктів страхових правовідносин ви­никають, як правило, із договору страхування, що визначає зобов'язальний характер страхових правовідносин;

• страхові правовідносини виникають під час укладення й реалізуються під час виконання договору страхування, у якому беруть участь, як правило, тільки дві сторони - страховик і страхувальник.

Характеризуючи страхування з юридичної точки зору як правовідносини, необхідно навести такі ознаки страхових пра­вовідносин:

• страхові правовідносини можуть грунтуватися на договорі або вимогах закону (відповідно до цього страхування виступає у двох формах: добровільне й обов'язкове);

• ризиковий характер страхових правовідносин - ймовір­ність і випадковість настання страхового випадку;

• специфічна мета страхових правовідносин - страхове за­безпечення страхувальника на випадок настання можливої шкоди (страхового випадку);

68

• сплатний характер страхових правовідносин - оезоплатне страхування взагалі не має сенсу;

• обмеження основного обов'язку страховика страховою су­мою;

• строковий характер страхових правовідносин - у договорі страхування має бути зазначено термін його дії.

Крім того, характеризуючи страхування з юридичної точки зору як правовідносини, необхідно відмежовувати страхові пра­вовідносини від інших подібних правових явищ і понять, таких, як ігри, парі та лотереї.

Зміст страхових правовідносин становлять права й обов'язки учасників таких правовідносин. До них, зокрема, належать:

• право страховика на отримання страхової премії та обов'я­зок здійснити страхову виплату страхувальникові (застрахованій особі, вигодонабувачеві) у разі настання страхового випадку;

• право страхувальника на отримання страхової виплати та його основний обов'язок сплатити страхову премію;

• право застрахованої особи, вигодонабувача на отримання страхового відшкодування або страхового забезпечення та обо­в'язок за вимогою страховика виконати зобов'язання за догово­ром страхування, включаючи обов'язки, покладені на страхуваль­ника, але не виконані ним.

3. Учасники страхових правовідносин

Страхові правовідносини складаються із: суб'єктів, між якими виникли правові відносини, об'єктів та змісту, тобто суб'єктив­них юридичних прав і обов'язків.

Матеріальним змістом страхових правовідносин є поведінка суб'єктів, яку диктують суб'єктивні права і обов'язки, встанов­лені нормами страхового права.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про страхування», об'єктами страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з:

• життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи;

• володінням, користуванням і розпорядженням майном;

69

- відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди фізичній особі або її майну, а також шкоди, заподіяної майну юридичної особи.

Конкретні види страхування, на які видається відповідна лі­цензія, визначаються на основі встановлених страховиком пра­вил (умов) страхування...¹ Під терміном «майновий інтерес» За­кон має на увазі види страхування, тим самим деякою мірою ототожнює їх з інтересом.

Досить чітко наявність інтересу простежується в особистому страхуванні. Життя і здоров'я - це особисті невідновні блага. Проте існує можливість компенсувати несприятливі майнові на­слідки, що сталися у зв'язку з пошкодженням здоров'я. Особисте страхування оперує поняттям, яке матеріально не відчувається. Тому видається доцільним визначити об'єктом особистого страхування інтерес. Але в житті реально завдається збиток не інтересу взагалі, а майну, здоров'ю. У зв'язку з цим заслуговує на увагу зауваження: предметом страхування може бути як не­рухоме, так і рухоме майно та взагалі все, що для страхування має цінність, яка може бути виражена в грошовій сумі.

Є й дещо інша точка зору: об'єктом страхування може бути визначена певна річ; громадяни мають задовольнитись страху­ванням будівель, домашнього майна, засобів транспорту і де­яких інших об'єктів/

Ототожнює поняття предмет і об'єкт страхування колектив авторів підручника «Радянське фінансове право» (1985 p.), за­значаючи, що предметом майнового страхування є речові й інші майнові об'єкти, а особистого - особисті блага (життя, здоров'я, працездатність), підрозділяючи страхування за предметом.

Про внесення змін до Закону України «Про страхування»: Закон України від 4 жовтня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. 2002.-№ 7.- Ст. 50.

Гуляев А. М. Русское гражданское право. Обзор действующего зако­нодательства, кассационной практики Правительствующего Сената и про­екта Гражданского уложения: Пособие по лекциям.- СПб., 1993.- С. 479.

Шилшиова М. Страхование - неотъемлемый компонент рыночной экономики.- Предпринимательство, хозяйство и право, 1994, № 9.- С. 42.

Бричко J1. В. и др. Советское финансовое право.- М.:'Юрид. лит., 1985,- С. 175.

70

Відсутність єдності поглядів щодо предмета та об'єкта стра­хування, взаємна підміна цих термінів порущ_ують чіткість мо­делі страхового права.

Згідно з чинним законодавством, страхується не певна річ, а ін­терес страхувальника зберегти в цілісності застраховане майно. Поділяючи погляд А. М. Гуляєва, визначимо предмет страхування як: життя, здоров'я, працездатність, майно та інші цінності.

Основними суб'єктами страхування є страховики і страху­вальники.

Страховики - юридичні особи будь-якої організаційно-правової форми, крім товариств з обмеженою відповідаль­ністю, які мають державний дозвіл на здійснення страхових операцій та утворюють спеціальний централізований страхо­вий фонд для виплати відшкодувань щодо можливих збитків страхувальника.

Як страховик можуть виступати: державні страхові компанії, ак­ціонерні, повні, командитні товариства, товариства з додатковою відповідальністю, що одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про страхування», предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страху­вання, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з фор­муванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням і не може бути виробнича, торговельна, посередницька та банків­ська діяльність.

Хто такі страхувальники? Деякі вчені вважають, що - це юридичні і фізичні особи, які мають страховий інтерес і всту­пають у відносини зі страховиками за приписом закону, іншого нормативного акта або на підставі двосторонньої угоди у формі договору страхування.' Таке розуміння поняття «страхуваль­ник» не дає чіткого уявлення про цю категорію і потребує доопрацювання.

' Про внесення змій до Закону України «Про страхування»: Закон України від 4 жовтня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. 2002.-

№ 7. Ст. 50.

" Див.: Фінансове право. Підручник. Цит. праця.

71

Досить вузько визначає поняття страхувальників і ст. З Зако­ну України «Про страхування». Згідно з нею, страхувальники -це юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали зі страхо­виками договори страхування або є страхувальниками відпові­дно до законодавства України.¹

Пропонуємо таке визначення: страхувальники - це юридичні і фізичні особи, які мають страховий інтерес і вступають у від­носини зі страховиками за приписом закону, беруть участь у створенні страхового фонду шляхом сплати внесків і мають право на компенсацію при настанні страхового випадку. Вони можуть укласти зі страховиками договір про страхування влас­ного інтересу або інтересу третьої особи. Тобто, страхувальник має право укладати договір страхування на свою користь або на користь третьої особи.

В особистому страхуванні бере участь також застрахований. Застрахований - це фізична особа, життя, здоров'я, працездат­ність та інші речі якої застраховані. Застрахований може пе­рейти в категорію страхувальника при самостійній сплаті стра­хових внесків.

Страхувальники мають право під час укладення договорів особистого страхування призначати за згодою застрахованої особи громадян або юридичних осіб (вигодонабувачів) для отримання страхових виплат, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором стра­хування.

Крім того, страхувальники мають право під час укладення інших договорів страхування, крім договорів особистого стра­хування, призначати громадян або юридичних осіб (вигодона­бувачів), які можуть зазнати збитків у результаті настання стра­хового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо ін­ше не передбачено договором страхування.

Страховиками визнаються фінансові установи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або това-

Про внесення змін до Закону України «Про страхування»: Закон України віл 4 жовтня 2001 р. У Відомості Верховної Ради України. 2002. JV» 7. Ст. 50.

72

риств із додатковою відповідальністю згідно із Законом Украї­ни «Про господарські товариства» з урахуванням особливостей, передбачених Законом, та які одержали в установленому поряд­ку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників стра­ховика повинно бути не менше трьох.

Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно стра­ховиками-резидентами України. Мінімальний розмір статутно­го фонду страховика, який займається видами страхування, крім страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн євро, а страховика, який займається страхуванням життя, -1,5 млн євро за валютним обмінним курсом валюти України.

Отже, страховиками можуть бути фінансові установи, які одержа­ли в установленому порядку ліцензію на здійснення страхової дія­льності та є резидентами України.

Поняття «страховик», «страхова компанія», «страхова орга­нізація» та похідні від них дозволяється використовувати в назві лише тим юридичним особам, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України не може перевищувати 30 відсотків його власного статутного фонду, зокрема, розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10 відсотків. Ці вимоги не поширюються на страховика, який здійснює різні види страхування, крім страхування життя, у разі передавання ним внесків до статутного фонду страховика, який здійснює страхування життя.

Під час створення страховика або збільшення зареєстро­ваного статутного фонду статутний фонд має бути сплачено виключно в грошовій формі. Дозволяється формування статут­ного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їхньою номінальною вартістю в порядку, визна­ченому спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю, але не більш як 25 відсотків загального розміру статутного фонду.

Забороняється використовувати для формування статутне фонду векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, одер-

73

жані в кредит, у позику та під заставу, а також вносити немате­ріальні активи.

Предметом безпосередньої діяльності страховика можуть бути лише страхування, перестрахування й фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та управлінням ними.

Дозволяється виконання зазначених видів діяльності, таких, як: надання послуг для інших страховиків на підставі укладе­них цивільно-правових угод, надання послуг (виконання робіт), якщо це безпосередньо пов'язано із зазначеними видами діяль­ності, а також будь-які операції для забезпечення власних гос­подарських потреб страховика.

Страховики, які здійснюють страхування життя, можуть на­давати кредити страхувальникам, які уклали договори зі стра­хування життя.

Порядок, умови видачі та розміри кредитів і порядок форму­вання резерву для покриття можливих втрат установлюються спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю за погоджен­ням із Національним банком України. Юридичні особи, які не відповідають наведеним вимогам, не можуть займатися страхо­вою діяльністю.

Підприємства, установи та організації не можуть стати стра­ховиками через внесення змін до статутних документів, якщо вони попередньо займалися іншим видом діяльності.

Законодавством України може бути визначено вповноваже­них страховиків для здійснення тих чи інших видів страхування у разі, якщо здійснення тих чи інших правовідносин передбачає використання бюджетних коштів, валютних резервів держави, гарантій Кабінету Міністрів України. Обов'язковою умовою для визначення уповноважених страховиків має бути проведен­ня відкритого тендеру з оприлюдненням у засобах масової ін­формації його умов і результатів та участь представників доб­ровільних об'єднань страховиків. В інших випадках забороня­ється будь-яке вповноваження страховиків для здійснення окремих видів страхування з боку держави.

74

Необхідно зауважити, що Положення про єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) України затверджено На­казом Укрстрахнагляду від 9 грудня 1996 р. № 129.

Єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) Украї­ни - це система обліку, збору, накопичення та вилучення з Реєстру даних, які стосуються ліцензування страхової діяльності та нагляду за страховою діяльністю страховиків.

Страховими посередниками можуть бути страхові або пере­страхові брокери, страхові агенти. Посередницька діяльність страхових та перестрахових брокерів у страхуванні та перестра­хуванні здійснюється як виключний вид діяльності та може включати консультування, експертно-інформаційні послуги, роботу, пов'язану з підготовкою, укладенням та виконанням (супроводом) договорів страхування (перестрахування), у тому числі щодо врегулювання збитків у частині одержання та пере­рахування страхових платежів, страхових виплат та страхових відшкодувань за угодою, відповідно, зі страхувальником або перестрахувальником, інші посередницькі послуги у страхуван­ні та перестрахуванні за переліком, установленим спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади у спра­вах нагляду за страховою діяльністю.

Страхові брокери - юридичні особи або громадяни, зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, ко­трі здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страху­ванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник. Вони не мають права отримувати та перераховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати страхового відшкодування.

Брокерська діяльність - професійна діяльність суб'єктів під­приємницької діяльності на користь страхувальника або пере­страхувальника, спрямована на визначення його потреби в отриманні страхових послуг, консультуванні, наданні допомоги в розробленні умов договору страхування, пошуку страховиків, які відповідають вимогам страхувальника, веденні переговорір та укладенні договорів страхування за дорученням страхуваль­ника, здійсненні розрахунків за договорами страхування, підго­товці документів для врегулювання питання про збитки у разі настання страхового випадку.

75

Договір про надання страхових брокерських послуг (брокерська угода) - це письмова угода між страхувальником та страховим брокером, у якій визначаються права та обов'язки сторін, порядок і умови набуття чинності договору страхування, порядок внесення страхових платежів та інформування страхувальника про набуття чинності договору страхування, умови здійснення взаєморозраху-нків між ними, відповідальність за невиконання або неналежне ви­конання умов зазначеної угоди, інші умови за згодою сторін.

Під час проведення страхової посередницької діяльності стра­ховий брокер зобов'язаний:

• забезпечити укладення договору страхування на найбільш вигідних для страхувальника умовах відповідно до брокерської угоди зі страховиком, який має стійке фінансове становище;

• володіти інформацією, необхідною для укладення догово­ру страхування на умовах страхувальника, у тому числі про на­явність у страховика ліцензії на здійснення відповідного виду страхування, розміри страхових тарифів та умови страхування, які пропонуються страховиком, про рівень його платоспромож­ності, а також надавати цю інформацію страхувальникові на його прохання.

До діяльності страхових брокерів застосовують такі обмеження:

• страховий брокер не може проводити інші види діяльності, у тому числі посередницької, крім посередницької діяльності на страховому ринку;

• страховий брокер може укладати договори страхування з од­ним страховиком на суму страхових платежів, що не перевищує 35 відсотків загальної суми страхових платежів за всіма договора­ми страхування, укладеними цим брокером протягом року;

• із метою забезпечення ліквідності операцій страхового брокера-юридичної особи розмір отримуваних ним страхових платежів протягом кожного кварталу не повинен перевищувати розміру сплаченого статутного фонду страхового брокера;

• страховий брокер має право отримувати страхові платежі, якщо він забезпечує набрання чинності договором страхування не пізніше одного дня після отримання ним страхових платежів. В іншому разі страховий брокер не має права отримувати стра­хові платежі та їх перерахування (внесення) має здійснюватися безпосередньо страховикові.

76

Перестрахові брокери - це юридичні особи, які здійснюють за ви­нагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди зі страховиком, який має по­требу в перестрахуванні. Дозволяється здійснення діяльності стра­хового та перестрахового брокера однією юридичною особою за умови виконання нею вимог щодо здійснення такої діяльності.

Крім того, порядок діяльності страхових та перестрахових брокерів регламентується Положенням «Про особливі умови діяльності страхових брокерів», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. № 747 та Інструкцією «Про порядок сертифікації страхових брокерів, ве­дення Державного реєстру страхових брокерів та регулювання їх діяльності», затвердженою Наказом Комітету у справах на­гляду за страховою діяльністю № 78 від 26 жовтня 1999 р.

Особливі умови діяльності страхових брокерів передбачають їх сертифікацію та включення до Державного реєстру страхо­вих брокерів.

Відповідно до Положення включенню до Державного реєст­ру страхових брокерів підлягають страхові брокери, зареєстро­вані як суб'єкти підприємницької діяльності відповідно до за­конодавства України. Дія Положення поширюється також на страхових брокерів - нерезидентів, які проводять діяльність на території України.

Право на проведення діяльності страхових брокерів мають лише ті суб'єкти підприємницької діяльності, які пройшли сертифіка­цію та включені до Державного реєстру страхових брокерів.

Страхові брокери-нерезиденти можуть надавати посередни­цькі послуги з перестраховування ризиків на території України у нерезидентів на підставі доручень перестрахувальників-рези-дентів лише через постійні представництва (філії) в Україні, які мають бути зареєстрованими як платники податків відповідно до законодавства України.

Сертифікація страхових брокерів здійснюється через прохо­дження їх керівниками відповідного курсу навчання та/або складання іспиту відповідно до вимог Укрстрахнагляду, що підтверджується свідоцтвом установленого зразка про отри­мання освіти на рівні вимог до підвищення кваліфікації зі стра­хової діяльності. Навчання, приймання іспитів, видачу свідоцтв

77

(сертифікатів) здійснюють навчальні заклади, які отримали лі­цензію Міносвіти на право проведення освітньої діяльності, пов'язаної з наданням сісвіти на рівні кваліфікаційних вимог до підвищення кваліфікації зі страхової діяльності.

У разі, коли новопризначений керівник страхового посеред­ника не має відповідного свідоцтва, він зобов'язаний у триміся­чний термін пройти відповідний курс навчання та/або скласти іспит відповідно до вимог.

Інформаційний фонд державного реєстру страхових брокерів включає такі дані про суб'єкта підприємницької діяльності:

• ідентифікаційні - найменування та ідентифікаційний код суб'єкта підприємницької діяльності, що є єдиним для всього інформаційного простору України;

• класифікаційні - види діяльності, територіальна належ­ність, форма власності та організаційно-правова форма госпо­дарювання;

• довідкові - адреса, телефон, факс, прізвище керівника, за­сновників (інвесторів) тощо;

• реєстраційні - відомості про державну реєстрацію (перере­єстрацію), спосіб створення, реорганізацію, ліквідацію тощо;

• економічні - фінансово-економічні показники суб'єкта підприємницької діяльності.

Державний реєстр ведеться на основі копії реєстраційної картки за формою додатків 1 або 2 до Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затверджено­го постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740 «Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприєм­ницької діяльності».

Для включення до Державного реєстру страхових брокерів суб'єкти підприємницької діяльності подають до Уповноваже­ного органу такі документи:

• заяву про включення до Державного реєстру страхових брокерів;

• копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підпри­ємницької діяльності в органах місцевої виконавчої влади;

- копію довідки державного органу статистики про вклю­ чення до Єдиного державного реєстру підприємств та організа­ цій України суб'єкта підприємницької діяльності;

78

• копію свідоцтва (сертифіката) встановленого зразка про отримання освіти керівником на рівні вимог до підвищення кваліфікації зі страхової діяльності;

• економічне обгрунтування запланованої посередницької діяльності страхового брокера;

• копію договору (договорів) про посередницьку діяльність у разі надання брокером-резидентом послуг із перестрахову­вання ризиків на території України у нерезидентів.

Брокер-нерезидент також подає копію рішення нерезидента про створення постійного представництва (філії) в Україні.

Документи подаються до Уповноваженого органу безпосе­редньо суб'єктом підприємницької діяльності або надсилаються поштою.

Рішення про включення до Державного реєстру страхових бро­керів приймається Уповноваженим органом протягом п'яти днів із дня надходження всіх зазначених у Положенні документів.

Підставою для відмови у включенні до Державного реєстру страхових брокерів може бути неподання необхідних докумен­тів або подання свідомо неправдивих даних.

Рішення про відмову повідомляється страховому брокерові в письмовій формі із зазначенням причин відмови.

Включення страхового брокера до Державного реєстру стра­хових брокерів підтверджується відповідним свідоцтвом спеці­ального уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю, яке надає право її власникові на проведення брокерської діяльності.

У разі зміни назви, організаційно-правової форми, а також форми власності страховий брокер у місячний термін із часу державної реєстрації цих змін зобов'язаний подати Уповнова­женому органу копію свідоцтва про державну перереєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності для внесення змін до Дер­жавного реєстру страхових брокерів.

Якщо змінено назву, організаційно-правову форму, а також форму власності суб'єкта підприємницької діяльності, оригінал раніше виданого свідоцтва про включення цього суб'єкта до Державного реєстру страхових брокерів повертається Уповно­важеному органу для заміни на нове.

79

У разі внесення до установчих документів суб'єкта підпри­ємницької діяльності змін (доповнень), які не потребують дер­жавної перереєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, страховий брокер зобов'язаний подати Уповноваженому органу в 15-денний термін із часу державної реєстрації цих змін копію реєстраційної картки із внесеними змінами та з відміткою орга­ну державної реєстрації.

У випадку зміни місцезнаходження страховий брокер зобов'я­заний у 15-денний термін із часу державної реєстрації цієї зміни в установленому порядку подати Уповноваженому органу:

• копію реєстраційної картки із внесеними змінами та з від­міткою органу державної реєстрації;

• оригінал свідоцтва про включення до Державного реєстру страхових брокерів для внесення відповідних змін.

У разі порушення страховим брокером законодавства Упов­новажений орган видає припис про усунення порушень.

Підставами для виключення страхового брокера з Державного реєстру страхових брокерів також є:

• рішення суду про заборону діяльності страхового брокера;

• установлення фактів подання недостовірної інформації в документах, які були підставою для внесення до Державного реєстру страхових брокерів;

• заява страхового брокера про виключення з Державного реєстру страхових брокерів.

Страхові агенти - громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика та виконують частину його страхової діяльності, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи, пов'язані зі здій­сненням страхових виплат і страхових відшкодувань. Страхові агенти є представниками страховика та діють у його інтересах за винагороду на підставі договору доручення зі страховиком.

Агентською визнається діяльність суб'єктів підприємницької діяльності, уповноважених діяти від імені та на підставі дору­чення одного або більше страховиків, щодо рекламування, кон­сультування, пропонування страхувальникам страхових послуг та проведення роботи, пов'язаної з укладенням та виконанням договорів страхування (підготовка й укладення договорів стра­хування, виконання робіт з обслуговування договорів), у тому

80

числі оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхових сум або страхового відшкодування, а також здійснення цих виплат.

Договір про надання страхових агентських послуг (агентська уго­да) - це письмова угода між страховиком та страховим агентом, у якій визначаються права й обов'язки сторін щодо порядку укладен­ня, обслуговування та виконання договорів страхування, порядок внесення страхових платежів, умови здійснення взаєморозрахунків між ними, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов зазначеної угоди, інші умови за згодою сторін.

У випадку, коли договір страхування укладається за посеред­ництва страхового агента, суб'єкти цивільно-правових відносин повинні дотримуватися таких вимог:

• страховий агент, що отримує страхові платежі від страху­вальників, зобов'язаний перерахувати ці кошти на рахунок страховика протягом двох робочих днів після отримання відпо­відних страхових платежів, а також оформити договір страху­вання не пізніше одного робочого дня з моменту отримання страхового платежу;

• страховий агент зобов'язаний щодекади подавати страхо­вику відомості про укладені договори страхування та розміри отриманих платежів;

• у разі несвоєчасного перерахування страховим агентом страхових платежів або порушення ним терміну оформлення договорів страхування без поважних причин страховик зо­бов'язаний призупинити дію агентської угоди не менше ніж на три місяці.

Неналежний контроль страховика за діяльністю його страхо­вих агентів кваліфікується як порушення страхового законо­давства.

Страхові або перестрахові брокери-нерезиденти можуть на­давати послуги лише через постійні представництва в Україні, які мають бути зареєстрованими як платники податку відпо­відно до законодавства України та включені до державного ре­єстру страхових або перестрахових брокерів.

Страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об'єднання для координації своєї діяльності, захисту інтересів

своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить законодавству України. Ці об'єднання не можуть займатися страховою діяльністю.

Об'єднання страховиків діють на підставі статутів і набувають прав юридичної особи після їх державної реєстрації. Орган, що здійснює реєстрацію об'єднань страховиків, у десятиденний тер­мін із дня реєстрації повідомляє про це спеціальний уповноваже­ний центральний орган виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю.

Страховики, яким дозволено займатися страхуванням від­повідальності власників транспортних засобів за шкоду, запо­діяну третім особам, та за умовами, передбаченими міжнарод­ними договорами України щодо зазначеного виду страхування, зобов'язані утворити Моторне (транспортне) страхове бюро, яке є юридичною особою, що утримується за рахунок коштів страховиків.

Моторне (транспортне) страхове бюро є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, за­подіяну третім особам. Участь страховиків у Моторному (транс­портному) страховому бюро є умовою проведення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Страховики, яким дозволено займатися страхуванням авіа­ційних ризиків, та страховики, яким дозволено займатися стра­хуванням морських ризиків, можуть створити, відповідно, Авіаційне страхове бюро та Морське страхове бюро, які мають бути юридичними особами, що утримуються за рахунок коштів страховиків.

Авіаційне страхове бюро є юридичною особою, яка діє на підставі Положення та установчого договору, погодженого зі спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю та Державним департаментом авіаційного транспорту. Бюро має відокремлене майно, самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банків, набуває майнових та особистих не-майнових прав, має право виступати в суді, виконувати будь-які дії відповідно до угод, що не суперечать законодавству, Поло-

82

женню та установчому договору. Бюро створюється страхови­ками, які мають ліцензію на право здійснення обов'язкового авіаційного страхування та зареєстровані в Державному депар­таменті авіаційного транспорту.

Органом управління Бюро є загальні збори його членів. Ос­новними завданнями Бюро є:

- координація діяльності національних страховиків у галузі страхування авіаційних ризиків;

-дослідження та прогнозування національного ринку стра­хових послуг у галузі авіації;

-організація співробітництва з підприємствами, їх об'єд­наннями та іншими організаціями, які експлуатують або обслу­говують засоби авіаційного транспорту;

• підготовка та внесення на розгляд державних органів про­позицій стосовно законодавчих та інших нормативних актів з обов'язкового авіаційного страхування, розроблення рекомен­дацій із методології здійснення відповідних видів авіаційного страхування;

• сприяння впровадженню прийнятих у міжнародній прак­тиці умов авіаційного страхування та форм уніфікованих по­лісів;

• збір, аналіз та опублікування статистичних даних щодо збитків, завданих авіаційними подіями;

• розроблення програм та методів страхування авіаційних ризиків, заходів щодо запобігання страховим випадкам;

• організація та проведення консультацій із технічних, еко­номічних і юридичних питань, пов'язаних із класифікацією страхових випадків, визначенням розміру збитків та страхового відшкодування;

• організація та проведення науково-практичних заходів що­до питань страхування авіаційних ризиків, забезпечення мето­дичними матеріалами, інформаційне забезпечення страховиків та страхувальників;

• видання бюлетенів і довідників, проведення навчання, підвищення кваліфікації, організація конференцій, семінарів тощо;

• представництво інтересів страховиків - членів Бюро в між­народних об'єднаннях страховиків.

83

Морське страхове бюро України є юридичною особою, яка діє на підставі Положення та установчого договору, погоджено­го з Уповноваженим органом та Державним департаментом морського та річкового транспорту. Бюро має відокремлене майно, самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банків, набуває майнових та особистих не-майнових прав, має право виступати в суді, виконувати будь-які дії відповідно до укладених угод, що не суперечать законодав­ству, Положенню та установчому договору.

Бюро створюється страховиками, які мають дозвіл (ліцензію) на здійснення морського страхування та обов'язкового страху­вання пасажирів від нещасних випадків, що виникають під час морського перевезення, орган управління яких прийняв рішення про вступ до Бюро, за умови виконання вимог Положення. Бю­ро створюється зазначеними страховиками шляхом укладення установчого договору.

Органом управління Бюро є загальні збори його членів. Ос­новними завданнями Бюро є: координація діяльності національ­них страховиків у галузі страхування на морському транспорті;

-дослідження та прогнозування національного ринку стра­хових послуг у галузі торговельного мореплавства;

• організація співробітництва з підприємствами, їх об'єднан­нями та іншими організаціями, які експлуатують або обслуго­вують засоби морського транспорту;

• підготовка та внесення на розгляд державних органів про­позицій стосовно законодавчих та інших нормативних актів із морського страхування, розроблення рекомендацій із методоло­гії здійснення відповідних видів морського страхування;

• сприяння впровадженню прийнятих у міжнародній практи­ці умов морського страхування та форм уніфікованих полісів;

• збір, аналіз та опублікування статистичних даних щодо збитків на морському транспорті;

• розроблення програм та методів страхування морських ри­зиків, заходів щодо запобігання страховим випадкам;

• організація та проведення консультацій із технічних, еко­номічних і юридичних питань, пов'язаних із класифікацією страхових випадків, визначенням розміру збитків та страхового відшкодування;

84

• організація та проведення науково-практичних заходів що­до питань страхування на морському транспорті, забезпечення методичними матеріалами, інформаційне забезпечення страхо­виків та страхувальників;

• видання бюлетенів і довідників, проведення навчання, під­вищення кваліфікації, організація конференцій, семінарів тощо;

• представництво інтересів страховиків - членів Бюро в між­народних об'єднаннях страховиків.

Страховики, які мають дозвіл на страхування відповідально­сті операторів ядерних установок за шкоду, якої може бути за­подіяно внаслідок ядерного інциденту, зобов'язані створити ядерний страховий пул, котрий має бути юридичною особою, що утримується за рахунок коштів страховиків.

Контрольні запитання

1. Охарактеризуйте поняття «страхова правова норма».

2. Що таке норми-принципи і норми-дефініції?

3. У чому полягає відмінність між регулятивними та охоронни­ми нормами?

4. Здійсніть класифікацію страхових правових норм за функ­ціональним призначенням та за сферою дії.

5. Якою є структура страхових правових норм?

6. Назвіть основні елементи страхових правовідносин.

7. Хто є основними суб'єктами страхування?

8. Визначіть поняття «страховий брокер» та «страховий агент».

9. Назвіть основні функції Моторного (транспортного) стра­хового бюро.