Глава III

Правове забезпечення страхування

в Україні

1. Поняття, предмет та метод страхового права

2. Місце страхового права в системі права

3. Система, джерела та принципи страхового права

4. Шляхи вдосконалення страхового законодавства

1. Поняття, предмет та метод страхового права

Сучасні страхові компанії своєю діяльністю глибоко прони­кають у всі сфери економіки, активно впливають на економічні та соціальні процеси. У процесі розбудови демократичної пра­вової держави та становлення ринкової економіки важливого значення набуває вдосконалення страхової системи в державі та належне правове регулювання страхової діяльності.

З урахуванням цього набуває важливого значення правове забезпечення страхової діяльності, чим і зумовлена поява нової навчальної дисципліни «Страхове право».

Донедавна питання функціонування страхових компаній та їх взаємовідносини з клієнтурою вивчались у рамках двох навчальних дисциплін: «Цивільне право» і «Фінансове пра­во». В сучасних умовах постала потреба в більш детальному вивченні проблем правового регулювання страхової діяльності. Передусім винятково важливе значення має визначення сут­ності страхового права і тих суспільних відносин, що ним ре­гулюються.

Страхове право - це сукупність правових норм, що регулюють по­рядок здійснення страхової діяльності в Україні. В Україні страхо­ве право не є самостійною галуззю права, оскільки відсутні прита­манні лише їй предмет і метод регулювання суспільних відносин.

44

Загальна теорія права предметом правового регулювання ви­значає однорідні суспільні відносини, що виникають у певних сферах суспільного життя. Страхове право має свій предмет правового регулювання - це страхові відносини, тобто суспільні відносини, що складаються між суб'єктами страхування щодо вкладення та реалізації інвестицій.

Предмет страхового права має міжгалузевий характер і поєднує в собі як горизонтальні суспільні відносини, що регулюються диспо­зитивним методом, так і вертикальні суспільні відносини, що ре­гулюються адміністративно-правовим методом. Відповідно, метод страхового права має комплексний характер, а отже, поєднує в со­бі як елементи методу рівності сторін (диспозитивного методу), так і адміністративно-правового методу.

Метод правового регулювання страхової діяльності є дещо неоднорідним. З одного боку, використовується метод владних приписів, що властивий адміністративному праву. З другого бо­ку, відносини страхових компаній щодо добровільних видів страхування з клієнтурою базуються на юридичній рівності сторін, тобто застосовується цивільно-правовий метод регулю­вання суспільних відносин.

Страховому праву властиві обидва вказані методи, оскільки завдяки першому держава прямо й безпосередньо регулює по­ведінку суб'єктів цих відносин, а завдяки другому - встановлює тільки межі для самостійного врегулювання взаємовідносин суб'єктів. Зазначений метод правового регулювання як спосіб впливу на свідомість і волю людей визначає поведінку суб'єктів у регулюванні страхових суспільних відносин.

В основному предмет страхового права становлять управлін­ські відносини. Проте, страхове право охоплює також надання страхових послуг. Виділяти останні з комплексу страхової справи недоцільно. Хоча в структурі цих відносин і переважа­ють управлінські рішення, вони не вичерпують усього предмета страхового правового регулювання. До його складу входять і багато інших, якісно необхідних суспільних відносин, які регу­люються нормами різних галузей права: конституційного, адмі­ністративного, трудового, міжнародного та інших. Будучи різ­норідними за своїм складом та належністю, усі ці відносини ін­тегровані у визначену специфічну спільність.

45

Отже, метод страхового права має комплексний характер і поєднує в собі елементи:

• методу автономних рішень, що передбачає можливість прийняття суб'єктами страхової діяльності самостійно, але в межах закону, юридично значущих рішень, і обов'язок усіх ін­ших суб'єктів не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень;

• методу владних приписів, що передбачає право прийняття юридично значущих рішень органом господарського керівни­цтва, власником майна, юрисдикційним органом - і обов'язок суб'єктів страхової діяльності виконувати ці рішення;

• методу координації або узгодження, що передбачає необ­хідність прийняття юридично значущих рішень за згодою сто­рін, шляхом компромісу, як це має місце при укладенні страхо­вих договорів;

• методу рекомендацій, що передбачає рекомендації з боку держави в особі компетентних органів певного порядку дій в сфері страхової діяльності, що адресуються суб'єктам цієї дія­льності як бажаний для суспільства варіант їхньої поведінки без обов'язку виконання рекомендацій.

Метод страхового права - це сукупність засобів впливу на суб'єктів страхової діяльності, що характеризується юридичними фактами, з якими пов'язують виникнення страхових правовідно­син, правовим статусом їх суб'єктів та розподілом прав і обо­в'язків між ними, видами санкцій за порушення правових норм та порядком їх застосування. Зазначені юридичні ознаки властиві ме­тодам регулювання всіх галузей права.

Функції страхового права - це певні напрями впливу право­вих норм, обумовлені змістом суспільних відносин, включених до предмета правового регулювання страхового права.

Страховому праву властиві такі функції.

• регулятивна функція, яка полягає у врегулюванні нормами страхового права страхових правовідносин;

• охоронна функція - забезпечує захист порушених прав суб'єктів страхової діяльності;

• попереджувально-виховна тісно пов'язана із охоронною і забезпечується нормами, що передбачають відповідальність за порушення страхового законодавства;

46

- стимулююча функція полягає у формуванні необхідної для держави і суспільства поведінки суб'єктів страхової діяльності на основі створення матеріальних та нематеріальних стимулів.

Функції, поряд з методом правового регулювання і принципа­ми права, становлять правові категорії, які відображають елемен­ти змісту страхового права і характеризують його в цілому. Від­повідно, функції страхового права разом з методом правового регулювання страхових суспільних відносин і галузевими прин­ципами виражають соціальне призначення страхового права, своєрідність форм правового регулювання.

Страхове право ґрунтується на принципах, які притаманні всьому національному праву, але має також свої, специфічні принципи.

До принципів страхового права належать:

• принцип задоволення потреб клієнтів та максималізації отримання прибутку страховими компаніями;

• принцип свободи економічної діяльності;

• принцип неухильного виконання економічних нормативів та норм чинного законодавства;

• принцип підтримки конкуренції та заборони економічної діяльності, що спрямована на монополізацію й недобросовісну конкуренцію;

• принцип добровільності взаємовідносин (крім обов'яз­кових видів страхування, які передбачені чинним законодав­ством) і взаємної заінтересованості страхових установ та їх клі­єнтів;

• принцип контролю і нагляду за діяльністю страховиків.

2. Місце страхового права в системі права

Одним із найважливіших факторів, який сприяє страховій діяльності, є наявність ефективного, стабільного страхового за­конодавства. Нині в Україні відбувається процес формування нормативно-правової бази, яка покликана регулювати страхові процеси в економіці держави.

У системі норм права, що регулюють страхову діяльність, є норми різних галузей права: конституційного, адміністратив-

47

ного, фінансового, цивільного, страхового, податкового, земе­льного, екологічного, трудового, кримінального та інших. Це пояснюється тим, що страхова діяльність за своїм правовим характером є складною і суб'єкти вступають у різного роду су­спільні відносини. А тому правове регулювання страхової дія­льності має міжгалузевий характер.

Так, норми конституційного права визначають загальний правовий статус громадян, систему органів державної влади, національно-територіальний устрій тощо. Конституція вносить системність у право, є ефективним системоутворюючим чинни­ком правової системи, закріплює вихідні засади формування і дії національного права, наповнює його своїм змістом, пронизує єдиними принципами та ідеями. Норми Конституції «перетіка­ють» у норми інших галузей права і є їх джерелом. Місце і роль конституційного права визначається також характером його співвідношення як з приватноправовими галузями, так і з галу­зями публічного права.

Роль Конституції України полягає в тому, що вона забезпе­чує збалансованість публічних і приватних засад у праві насам­перед тим, що закріплює багатоманітність власності, її статус та співвідношення між її видами, соціальну спрямованість держа­ви тощо. Цим самим Конституція закладає основи страхового права.

Норми адміністративного права врегульовують питання дер­жавного управління взагалі і державного управління страховою діяльністю - зокрема. Адміністративне право містить загальні норми, які регулюють процес державного управління, а також спеціальні норми, дія яких обмежується більш вузькими рамка­ми, зокрема норми, що регулюють державне управління страхо­вою діяльністю.

Значну роль у регулюванні страхової діяльності відіграє цивільне право. Його норми, що стосуються регламентації страхової діяльності, містяться у Цивільному кодексі України та у ряді цивільно-правових законів. Відповідно до ст. 4 За­кону України «Про внесення змін до закону України «Про страхування», об'єктами страхування є майновий інтерес, пов'язаний з володінням, користуванням і розпорядженням майном, правом на життя та здоров'я, а також цивільно-

48

правовою відповідальністю. Майнові права і обов'язки закріп­лені статтями 7, 8 цього Закону, а відповідно до ст. 9 основним документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами страхової діяльності, є договір (угода). Все це - цивільно-правові категорії, і вони докладно врегульовуються нормами цивільного права.

Оскільки метою здійснення страхової діяльності є одержання при­бутку і суб'єкти здійснюють страхову діяльність в процесі своєї господарської (підприємницької) діяльності, то страхові право­відносини виходять із господарських (підприємницьких) право­відносин.

Страхове право, як галузь права і як навчальна дисципліна, тісно пов'язане з наукою страхового права. Це, по суті, сторони одного явища. Якщо страхове право регулює суспільні відноси­ни в сфері управління страховими фондами, визначає компе­тенцію, завдання і функції, форми і методи поведінки суб'єктів страхових правовідносин, то наука страхового права вивчає правові категорії і правові норми, розвиває їх і сприяє удоско­наленню страхового законодавства шляхом вироблення реко­мендацій. Якщо страхове право як галузь права матеріалізуєть­ся в правових принципах, нормах, методах, то наука страхового права матеріалізується в монографіях, статтях, навчальних по­сібниках, підручниках зі страхового права. Як і кожна наука, наука страхового права має властиві тільки їй предмет і методи дослідження, категоріально-понятійний апарат, зміст.

Предметом науки страхового права є вся сукупність знань про страхове право, страхову діяльність держави. Ці знання за своїм елементним складом, структурою, а також за характером різно­рідні.

Науку страхового права можна визначити як внутрішньоцілі-сну систему узагальнених специфічних знань про страхове пра­во і страхову діяльність страхових утворень і закономірності розвитку цих знань. Науці страхового права властиві особли­вості, що відрізняють її від інших суспільних наук. По-перше, вона була і залишається суспільствознавчою наукою, а тому завжди піддається всіляким деформаціям і політичній кон'юнк-

49

турі, її предмет становлять соціальні явища. По-друге, наука страхового права вивчає такі правові явища, які за своєю юри­дичною природою належать як до публічно-правових, що ма­ють місце тільки в сфері державних (публічних) фінансів, так і до приватних фінансів, де відносини відображають рівноправ­ність їх суб'єктів. По-третє, наука страхового права є юридич­ною наукою, що вивчає такі правові явища і поняття, багато з яких двоякі за своєю природою, зіткані з правової і економіч­ної матерії.

Якщо говорити про функції, які виконує наука страхового права щодо чинного страхового права, то слід вказати на: аналі­тичну, критичну, конструктивну і прогнозуючу функції.

Аналітична функція науки страхового права полягає в усві­домленні дослідного знання, класифікації правових норм та їх науковому коментуванні.

Критична функція полягає у виявленні дефектів і недоліків у чинному страховому законодавстві.

Конструктивна функція сприяє утворенню нових інститутів і розділів страхового права. Ця функція завжди передує видан­ню нового закону чи іншого нормативно-правового акта.

Прогнозуюча функція науки страхового права полягає в тому, що наука страхового права дає правовій практиці важливі оріє­нтири в розвитку страхування.

Через функції науки страхового права виявляється її зміст в цілому. Проте в найбільш концентрованому вигляді зміст науки страхового права має вияв у поняттях і категоріях. Найбільш загальні фундаментальні поняття, що відображають сутнісні властивості страхової дійсності і є її постійною частиною, осно­вою науки страхового права, називаються страховими право­вими категоріями. Характерними рисами категорій науки стра­хового права є, по-перше, те, що вони стають такими лише піс­ля закріплення їх в законі і, по-друге, що вони, на відміну від інших понять, утворюють постійну частину науки страхового права. В категоріях наука страхового права досягає своєї до­вершеності і зрілості.

50

3. Система, джерела та принципи страхового права

Питання про систему страхового права є суперечливим, оскі­льки дане право утворено з норм різної галузевої приналежнос­ті. Проте, слід виходити з того, що у формуванні його змісту і систематизації норм визначальна роль належить державі. Згідно із завданнями створення страхового права, що відповідає вимо­гам ринкової економіки, держава формує галузь страхового права в тому вигляді, у якому воно необхідне для досягнення мети сучасної страхової політики. Страхове право не можна розглядати у відриві від цілеспрямованої діяльності держави.

Страхове право відповідає таким умовам:

• наявність самостійного предмета правового регулювання -відокремленої групи відносин, що називаються страховими;

• усвідомлення суспільством і державою необхідності та значущості страхових відносин і прийняття законодавчого рі­шення про правове регулювання цих відносин;

• наявність методів правового регулювання.

Структура страхового права визначається особливостями суспіль­них відносин, врегульованих нормами страхового права. І саме тому ця система є об'єктивною закономірністю права. Система страхового права має на меті пізнання страхового правового мате­ріалу, тобто вона служить потребам практики.

Страхове право України регулює різноманітні за своїм зміс­том страхові правовідносини, що пов'язані зі страховою діяль­ністю та її здійсненням. Численні й різноманітні норми та ін­ститути страхового права взаємопов'язані і відображаються в їх єдності та узгодженості. Однак суспільні відносини, що станов­лять предмет страхового права, здійснюються через відповідну систему.

Система страхового права - це логічно послідовне і внутрішньо-узгоджене розміщення норм та інститутів страхового права.

Система страхового права об'єднує та характеризує співвід­ношення та зовнішню структуру об'єднання нормативних актів, внутрішньообумовлених єдиною метою - регулюванням стра­хових правовідносин. Система страхового права будується

51

насамперед на підставі поділу її норм на групи залежно від особливостей регульованих нею окремих видів суспільних від­носин. Відповідно складається така система страхового права України: загальна частина та особлива, яка включає спеціальні інститути страхового права.

Загальна частина включає норми, які закріплюють загальні, принципові положення страхового права та його статутні ін­ститути.

До особливої частини належать норми, що регулюють осно­вні функціональні інститути страхового права, за допомогою яких безпосередньо здійснюється страхова діяльність. Особлива частина страхового права об'єднує такі інститути: особисте, со­ціальне, медичне, майнове страхування, страхування відповіда­льності й підприємницьких ризиків та ін.

Від системи страхового права - як галузі права і як предме­та викладання - потрібно відрізняти систему страхового зако­нодавства, тобто систему усіх упорядкованих відповідним чи­ном нормативно-правових актів, що регулюють відносини страхування в державі. Страхове законодавство - це зовнішня форма страхового права, що відображає його внутрішню стру­ктуру. Норми страхового права містяться у великій кількості різноманітних правових нормативних актів або джерелах як загального характеру, так і спеціально присвячених регулю­ванню фінансово-правових відносин. До них належать: акти законодавчих, виконавчих, органів державної влади, місцевого самоврядування.

Слово «джерело» означає: те, що дає початок будь-чому. Джерело права - це зовнішні форми виявлення правотворчої діяльності держави, за допомогою якої воля законодавця стає обов'язковою для виконавця.

Джерелом національного права є, як відомо, форма виражен­ня державної волі в нормативних актах - офіційних письмових документах компетентного органу держави, в яких встановлю­ються норми права.

Правові акти поділяються на нормативні і ненормативні. Для більш глибокого розуміння права взагалі, і страхового зок­рема, необхідно розглянути суть і види нормативно-правових актів, правових норм - відповідно до вимог сучасності.

52

Нормативно-правові акти мають велике практичне значення, тому зосередимо основну увагу на їх висвітленні.

Нормативно-правовий акт являє собою прийнятий компетен­тним органом держави офіційний письмовий документ, в якому сформульовано правові норми.

Прийнято робити поділ усіх нормативних актів на: закони і підзаконні нормативні акти.

Закон - це нормативний акт, прийнятий законодавчим орга­ном держави або населенням на референдумі.

Страховий закон - це правовий акт вищого органу законодавчої влади, який зобов'язує юридичних осіб і громадян сплачувати до бюджету платежі у формі податків у певному розмірі і в точно ви­значені строки. Закони приймаються Верховною Радою України більшістю голосів від загальної кількості народних депутатів України і діють на всій території України.

Підзаконні нормативні акти - це акти, що містять правові норми і приймаються органами державної влади. Вони вида­ються на підставі і на виконання чинних законів. Це обумовле­но підпорядкованістю органів державного управління за своїм правовим статусом у структурі державного управління органа­ми вищої державної влади.

До актів ненормативного характеру відносять такі акти, які не містять правових норм загального характеру. Вони є актами індивідуального застосування. Наприклад, Указ Президента України про призначення на певну посаду конкретного грома­дянина.

Серед правових актів особливе місіте займають договори. У зв'язку з цим необхідно розглянути сутність договору та його значення у сфері оподаткування, оскільки договір дає можли­вість у міжнародних відносинах уникнути подвійного оподат­кування.

У теорії права договір визначається як угода двох або більше осіб про встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків. З огляду на таке визначення договору ряд галузей права (цивіль­не, фінансове та ін.) широко застосовують його у відповідних правовідносинах.

53

Договір має свій зміст, який складається з певних умов. При цьому сторони мають свободу вибору умов договору, за яких сторони діють на власний розсуд, крім тих випадків, коли зако­нодавством прямо передбачено обов'язкову наявність відповід­ної умови.

Зміст будь-якого договору - це завжди сукупність умов, а права і обов'язки становлять зміст зобов'язання. Таке розуміння змісту договору не дозволяє плутати поняття договору як юри­дичного факту з самим договірним зобов'язанням.

II Таким чином, джерела страхового права України - це правові акти органів законодавчої і виконавчої влади і місцевого самовряду-" вання, в яких містяться норми страхового права.