4. Функції страхування

Об'єднуючим фактором інституту страхування є мета, яка полягає в соціальному захисті громадян та юридичних осіб шляхом компенсації збитку, обумовленого договором страху­вання та чинним законодавством. Функції ж страхування най­повніше розкривають його призначення.

Основною функцією страхування є відшкодування збитків від страхових випадків, спричинених стихійним лихом або не­дбалою людською діяльністю.

Сучасний рівень виробничих сил не в змозі позбавити нас зазначених небажаних явищ, тому потрібна компенсація збитку, спричиненого несприятливими факторами. У разі настання страхової події і виплати обумовленої договором страхування грошової суми відбувається повне або часткове відшкодування збитку. В цьому полягає відновлювальна функція страхування.

У спеціальній літературі зі страхування цю функцію назива­ють також компенсаційною та виділяють похідну від неї - охо­ронну. Здійснюючи завдання відновлення, компенсації певних витрат, спричинених стихійним лихом і нещасними випадками, державне страхування, як зазначає М. Я. Шимінова, тим самим допомагає охороні власності, захисту майнових інтересів стра­хувальників, тобто виконує охоронну функцію.¹

Інше бачення цієї функції у М. К. Шерменєва (яке ми поді­ляємо), а саме: охоронна функція страхуванню не властива -це лише відновлення матеріальних цінностей. Якщо мати на увазі під охороною відновлення втрачених матеріальних цін­ностей, то термін охоронна не відображає сутності страхової операції.²

Тривалий час попереджувальна функція включала лише роз'яснювальну і пропагандистську. На сьогодні, попереджу­вальна функція, спрямована на фінансування за рахунок час­тини коштів страхового фонду, зменшує страховий ризик у

Шимииова М. Я. Цит. праця.- С 41. " Шерменев М. К. Финансовые резервы как фактор планомерного раз­вития социалистической экономики: Автореф. дис... д-ра юрид. наук.-М., 1971.-С. 15.

19

народному господарстві шляхом виділення засобів на будівни­цтво пожежних депо, ведення робіт з недопущення загибелі та пошкодження сільськогосподарських культур, а також інвесту­вання соціально-економічних та екологічних програм. Тобто, страхування сприяє зростанню суспільного виробництва, на­правляючи залишки вільних грошових засобів органів держав­ного страхування на кредитування і фінансування народного

господарства.

У страхуванні деякі платежі, акумульовані страховою органі­зацією, витрачаються нерівномірно, а саме: з настанням страхо­вого випадку або закінченням строку дії договору чи згідно з чинним законодавством. Перерозподіл коштів має неабияку еко­номічну доцільність і здійснюється для кожного страхувальника. У сприятливі роки він сплачує внески, а в несприятливі - отри­мує допомогу.

У страхуванні життя при накопиченні, відповідно до догово­рів страхування на дожиття обумовлених страхових сум, кате­горія страхування найбільшою мірою зближується з категорією кредиту. Збереження грошових сум за допомогою страхування на дожиття пов'язане з потребою в страховому захисті досягну­того сімейного добробуту. Тим самим страхування виконує і ощадну функцію (у спеціальній літературі зі страхування ця функція найчастіше іменується мобілізаційною). Тобто, страху­вання виступає не лише як засіб захисту особистих інтересів, а й як зберігач коштів, вкладених у виді страхових внесків.

Державне страхування - не лише фінансово-економічна ка­тегорія, а й правовий інститут, і тому, в цілому, воно покликано виконувати виховну функцію. Але норми фінансового права не впливають на належне поводження суб'єктів страхових відно­син. Вони регулюють відносини з приводу акумуляції та розпо­ділу коштів, зібраних у страхових організаціях. Тому ця функ­ція є більш доречною для розгляду страхування з позиції адмі­ністративного права.

Потрібно погодитись із колективом авторів підручника «Фі­нансове право» (1999 p.), які виділяють контрольну функгіііо страхування та зазначають, що вона полягає в строго цільовому

' Гурвич А/. .1. и др. Ціп. праця.- С. 176.

20

формуванні коштів страхового фонду. Згідно з контрольною функцією на підставі нормативних документів здійснюється фі­нансовий страховий контроль за проведенням страхових опера­цій.¹ Н. Д. Єріашвілі, щодо контрольної функції страхування зазначає, що страхові платежі збираються у страховому фонді з певною метою і використовуються лише в обумовлених випад­ках чітко визначеним колом осіб.² В окремих випадках, коли втрата майна сталася через безгосподарність страхувальника, страховики можуть відмовити у виплаті страхового відшкоду­вання.

Однією з передумов подальшого розвитку страхування є по­силення його функцій через модифікацію діючих та виявлення нових. Необхідність у розширенні сфер впливу страхування та його функцій пояснюється процесами поглиблення підкорення природи і використання її на користь людини.

Таким чином, страхова справа потребує подальшого вдоско­налення, в тому числі і щодо теоретичних питань інституту страхування, оскільки, тільки базуючись на чітко сформульова­них поняттях, можна досягти надійного правового захисту. Переосмислення важливості страхування допоможе не лише упорядкувати необхідні законодавчі та соціальні заходи в галу­зях, які мають першорядне значення, а й отримати для дер­жави добре налагоджену, прибуткову страхову справу.

Контрольні запитання

1. Дайте визначення страхування.

2. Охарактеризуйте страхові фонди, які можуть створюватися.

3. Назвіть основні аспекти страхування.

4. На яких принципах базується страхування?

5. Визначіть основні ознаки страхування?

6. Якими є основні функції страхування?

Фінансове право: Підручник / Є. О. Алісов. Л. К. Воронова. С. Т. Каль-каленко та іп. Мит. праця.-- С. 315.

" Зриашвши Н.Д. Цііт. праця.- С. 325.

21

Глава И

ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ВИНИКНЕННЯ

ТА РОЗВИТКУ СТРАХОВОЇ СПРАВИ,

її ОСОБЛИВОСТІ

1. Становлення страхового ринку: історичний аспект

2. Виникнення перших страхових утворень

3. Страхування в дореволюційній Росії

4. Реорганізація страхування після 1917 року

1. Становлення страхового ринку: історичний аспект

Соціальний захист громадян, гарантований страхуванням, -один із пріоритетних напрямів державної політики для збере­ження економічної рівноваги і подолання політичної напруже­ності в Україні. Страхування, як один із вагомих засобів досяг­нення у суспільстві правової і соціальної захищеності, не лише має широкий спектр впливу на всі сфери життєдіяльності лю­дини, а й багаторічну історію. Страховий ринок пропонує без­ліч страхових послуг, невичерпний перелік видів страхування, деякі з яких з'явилися зовсім недавно, а інші існують уже кілька століть або тисячоліть.

Такі вчені, як Манес, Шмолер, Гаген, Емар, висловлюють думку, що страхування, в сучасному його розумінні, виникло в капіталістичному суспільстві. У період же «передісторії» були лише «схожі» зі страхуванням інститути, але не було ще справж­нього страхування.

Цю точку зору підтримують і російські автори. Наприклад, Г. Ф. Шершеневич вважає, що вперше ідея страхування знай­шла своє застосування в галузі морської торгівлі, а морське

Райхер В. К. Общественно-исторические тины страхования / Акад. наук СССР. Л., 1947.- С. 30.

22

страхування з'явилось приблизно у XIII ст. на Середземному морі. Його погляди поділяє також Н. Д. Єріашвілі. Він зазначає, що лише з XIV ст. страхування стає одним з напрямів, сфер дія­льності комерційних страхових організацій. Метою таких орга­нізацій був розподіл збитків і отримання прибутку від страхо­вих організацій."

Такі висновки здебільшого базуються на сучасному розумін­ні страхування, яке передбачає наявність страхового підприємс­тва, укладення договору, утворення страхового фонду. Інакше кажучи, ознаки, які притаманні на сьогодні страховій справі, вважаються невід'ємними та єдиновірними, за відсутності яких можна вести мову лише про схожі зі страхуванням інститути. Тому, можна погодитись із В. К. Рейхером, який зазначає, що ці погляди не відтворюють об'єктивної історичної істини. Однак не треба заперечувати наявності докапіталістичного страху­вання. Страхування існувало і в феодальному, і навіть у рабо­власницькому суспільстві, до того ж справжнє, дійсне страху­вання. Це було страхування, обумовлене відносинами зазначе­них докапіталістичних суспільств, яке по-своєму відображало ці відносини.

Бажання досягти якомога більшого економічного добробуту притаманне людині від народження і до самої смерті. Воно ж робить її чуттєвою до навколишнього світу і оточуючих мате­ріальних благ. Адже з часом втрачаються дорогі нам речі, здоров'я. Тому виникає питання: як компенсувати цю втрату грошовим еквівалентом? Вирішення цього можливе, зокрема, за допомогою страхування. Ще в 1925 році слушно відзначив В. П. Крюков, що всі економічні блага, які перебувають у роз­порядженні людини, є головним «винуватцем» появи інтересу до страхування.

Необхідність страхового захисту перевірена часом. Перед­умовою виникнення страхування було прагнення людей мати «запасний вихід» на випадок настання несприятливих обставин, уникнути яких неможливо. З розвитком виробництва, суспіль-

' Шершеневич Р. В. Курс торговою права, Т. II.- М., 1908.- С. 363. " Эриспивили Н. Д. Цих. праця.- С. 320. "' Райхер В. К. Цит. праця.- С. 34.

23

них відносин прямо пропорційно зростає бажання зберегти ма­теріальне благополуччя, що, в свою чергу, підтверджує доціль­ність страхового захисту. «Якщо людина так по-рабському за­лежить від соціальних благ, то принцип страхування виявився в її руках могутньою зброєю в боротьбі із сторонніми руйнівними

силами».¹

Це усвідомлювали і наші давні предки, будуючи спеціальні громадські приміщення для зберігання провізії на випадок мож­ливої небезпеки. Не брати до уваги ті архітектурні знахідки, які є підтвердженням історичної зрілості страхування, бузумовно, неможливо. Щоправда, це не те страхування, яке нам знайоме сьогодні, але це були перші його елементи. Завдяки споруджен­ню цих приміщень люди прагнули уникнути негараздів, обме­живши їх вплив, не маючи змоги запобігти їх виникненню.

У літературі є посилання на те, що ознаки страхування і у грошовій формі простежуються досить давно. У шумерів ще у третьому тисячолітті до нашої ери торговцям видавали суми грошей у формі позики. Вони також створювали «спільну касу» для захисту їхніх інтересів на випадок втрати вантажу під час перевезення."

Історичні джерела, які дійшли до нас із античних часів у виді домовленостей, містять найперші ознаки договору страхування. У ньому укладались угоди щодо нерухомого майна та торгове­льних договорів, а також у галузі морських перевезень, що було особливо характерним для работоргівлі. Головний принцип цих угод полягав у передбаченні запасного варіанта у разі не­сприятливих обставин.

Закони вавилонського царя Хаммурапі, будучи цінною пам'ят­кою давньосхідного права, ще за два тисячоліття до нашої ери передбачали угоди між учасниками торговельного каравану про сумісну відповідальність за збитки, спричинені будь-кому у разі розбійного нападу. Характерною особливістю цієї форми стра­хування є відсутність механізму постійного внесення страхових платежів у загальну касу. Відшкодування збитків у порядку

майнового розподілу зобов'язань - основна риса найдавнішої форми страхування.

Участь у взаємних витратах була поширеною не лише у куп­ців, а й у піратів на території Стародавньої Греції. Це були куп-ці-пірати, які займались промислом за рахунок як розбійниць­кої, так і торговельної діяльності. їхні домовленості полягали у взаємному розподілі доходів від грабежів та від взаємної торгі­влі. Вони розподіляли між собою також і ті витрати, які могли статися внаслідок їх ризикової діяльності.

Перевезення товару у всі часи й у всіх країнах було пов'язане з ризиком. Втрата товару могла статися будь-якої хвилини від непередбаченого стихійного лиха і від пограбування морських піратів. Тому надійніше було перевозити вантаж на декількох кораблях, але цьому на заваді ставали значні транспортні ви­трати на утримання команди та фрахтування суден. Більш еко­номний вихід було знайдено у домовленості купців, які мали однакові плани щодо маршруту плавання. Тобто, кожен купець, маючи свій або зафрахтований корабель, завантажує його влас­ним товаром. У випадку його втрати інші купці, загальними зусиллями, повертають вартість втраченого майна. Мета таких домовленостей полягала у прагненні розподілити ризик можли­вого збитку між судами і вантажами заінтересованих осіб при здійсненні морських перевезень, коли у разі небезпеки могло бути втрачено майно, цілісність якого становила спільний інтерес.

Така домовленість буде тим ефективнішою, чим більше суб'єктів об'єднаються в союз, адже під небезпекою опиняють­ся спільні майнові інтереси. З'явиться можливість рівномірного розподілу збитків. Була спроба здійснити такий розподіл ризику в законодавчому порядку. Так, у 916 році до нашої ери на ост­рові Родосі було прийнято ордонанс. У ньому була представле­на система розподілу збитків (у разі загальної аварії), принципи якої збереглися до наших днів."

За тією ж системою діяла і форма страхування, що існувала в нашій країні. Найдавнішим способом страхового захисту в нас,

Крюков В. П. Страховое право (очерки) Саратов: Изд-во Яксанова.

1925.-С 21.

" Страхування: Підручник / Цит. праця.- С. 10.

24

Білеичук Д. П. та in. Страхове право України.- К.: Атіка, 1999.-С. 27. " Журавлев Ю. М., Секер.ж И. Г. Цит. праця.- С. 3.

25

як і у всьому світі, було взаємне страхування. Відомо, що, по­чинаючи з XIII ст. і до появи залізниці, на території сучасної України велику роль у перевезенні вантажів на далекі відстані відігравало чумацтво. Тут ще не завжди вдавалися до попере­дньої сплати регулярних внесків на створення і поновлення ре­зервного фонду. Специфіка української системи страхування полягала в тому, щоб спільно відшкодовувати збитки потерпі­лому як від нападів розбійників, так і в разі несприятливих умов, які спричинили втрату товарів.

Таким чином, на перших етапах страхування діяла система, за якої в основі взаємовідносин лежали реальні збитки. їх роз­мір визначав внесок кожного учасника для покриття фактичної суми збитку одного чи кількох учасників домовленості. Від­шкодування збитків відбувалось у порядку перерозподілу їх між групою осіб, які домовились про участь у страхуванні. Учасники будь-якого спільного підприємства, створеного для відправки сухопутного вантажу торговельним караваном або для перевезення на морських суднах, забезпечували розподіл збитків, у разі їх настання, між собою, відповідно до вартості вкладеного у підприємство майна кожного із учасників. Вони домовлялись на тривалі терміни, а то й на весь час торговель­ної діяльності. Подібні домовленості стосувались і спільної ви­робничої діяльності та спільного будівництва. Угоди таких страхових організацій не передбачали нагромадження страхо­вого фонду.

Історія страхування у Стародавньому Римі знайшла своє відображення у творчості Цицерона, Тіта Лівія. Страхування, яке було там розповсюджене, на відміну від попередньо розгля­нутих форм, ґрунтувалось на обов'язковості регулярних плате­жів. Ця система побудована на встановленні страховиком чітко обумовленої суми платежів, незалежно від раніше понесених збитків, що дозволяло акумулювати страхові засоби та створю­вати страховий фонд ще до настання небажаного страхового випадку. За рахунок цього фонду відбувалось відшкодування збитків. Він мав суворо цільове призначення. Отримати кошти міг лише спадкоємець за заповітом. З точки зору спадкодавця,

Страхування: Підручник Цит. праця.- С. 1.

26

саме він найкраще і за цільовим призначенням використає за­значені кошти. Тому, в цьому випадку, надавалась перевага за­повіту, а не закону.

Незвичні ознаки для рабовласницького ладу мало страхуван­ня у Стародавньому Римі стосовно рабів. Зазвичай рабовласни­ку належали всі результати праці свого раба і угод, укладених ним, але господар не мав права привласнити його страхову су­му. Страхування у Стародавньому Римі передбачало, на основі статуту, взаємну підтримку також членам римських професій­них спілок. Це були виплати допомоги сім'ям на випадок втра­ти годувальника, хвороби, каліцтва та ін. Існував перелік випад­ків, у разі яких втрачалась можливість отримання страхової суми, а саме: самогубство та несплата на момент смерті щомі­сячних внесків.

На перших етапах свого становлення середньовіччя не вно­сило корективів у страхову справу. Базуючись на принципах страхування професійних спілок, гільдійно-цехове страхування вирішувало питання надання взаємодопомоги. Проте в угодах ні умови, ні розмір виплат у разі настання нещасного випадку не обумовлювались. Звичайно, з часом гільдійно-цехове стра­хування удосконалювалось, зокрема, завдяки запровадженню регулярних внесків, встановленню переліку страхових випадків, у разі настання яких передбачалось відшкодування з урахуван­ням ступеня ризику. Передбачався розмір виплат з цехової каси та взаємодопомога членів гільдій з метою зменшення збитків, спричинених стихійними лихами, грабежами.

У цей період формується поділ страхування на майнове та особисте. В майновому страхуванні відшкодовувались збитки, які виникали внаслідок стихійного лиха, пограбування та банк­рутства. З особистого страхування виплачувались страхові суми в разі смерті, хвороби, каліцтва тощо. В порту міста Брюгге -одного із найбільших у Європі центрів цехового ремесла і між­народної торгівлі - ще в 1310 році була створена «Страхова па­лата», що здійснювала захист майнових інтересів ремісничих гільдій та купців.

З XIV ст. починає інтенсивно поширюватися морське стра­хування. Початковий його механізм будувався на договорі бод-мерії. Згідно з договором, кредитор виплачував страхувальни-

27

кові страхову суму, а потім, у разі вдалого закінчення плавання, тобто за відсутності страхового випадку, кредиторові поверта­лась авансова сума разом із премією за бодмерею. Через склад­ність механізму та великі суми страхових премій бодмерея не набула поширення. Тому морська позика замінюється полісом -документом, який страховик видавав судновласникові на під­твердження укладеної угоди.

Про спробу в законодавчому порядку обмежити ризик за­морської торгівлі свідчить і морський поліс, датований 1347 ро­ком, який вважається одним із перших. Він був виданий судну «Санта Клара» на перевезення вантажу із Генуї на о. Майорка. Досить своєрідно в ньому визначались обов'язки страхувальни­ка і страховика щодо внесення страхової премії, яка сплачу­валась страхувальником до початку морського рейсу і у разі вдалого завершення залишалась у страховика. Якщо під час плавання корабель піддавався нападу чи стихійному лиху, які спричиняли втрату корабля і вантажу, страховик повертав спла­чену страхувальником страхову премію у подвійному розмірі. При цьому страхова виплата зовсім не залежала від понесених збитків власником товару, а лише від розміру страхової премії.

Страхування суден відбувалось на умовах загальновизнаного стандартного морського полісу. Морські страховики практично до теперішнього часу приймали на свою відповідальність лише основні ризики пошкодження або загибелі судна і не приймали або приймали не повністю супутні ризики. За рахунок щорічних членських внесків товариствами взаємного страхування влас­ників суден створювався спеціальний фонд. Вони не ставили при цьому за мету отримання будь-якого прибутку.

Сфери можливого настання непередбачених наслідків роз­ширюються із розвитком заморської торгівлі. Виникають нові торговельні ринки, розвиваються великі міста, а отже, з'являються нові небезпеки. Зростає потреба в захисті майнових інтересів. Можливість виникнення небажаних наслідків могла настати відразу для великої кількості людей та їх майна. Причиною цьо­го були стихійні лиха та пожежі, які знищували міста, особливо в середньовіччі. Зростання міст і великих населених пунктів збільшувало небезпеку одноразової загибелі або пошкодження майна від пожеж та інших стихійних лих.

28