3. Майнове страхування

Найдавнішою традиційно розвиненою галуззю страхування є майнове страхування. Його економічне призначення полягає в компенсації шкоди, заподіяної страхувальнику внаслідок стра­хового випадку із застрахованим майном. Йдеться як про мате­ріальні, так і про фінансові збитки. Обсяг відповідальності страховика включає виплату страхового відшкодування страху­вальникові в разі пошкодження або знищення матеріальних цінностей, а також у разі втрати страхувальником грошових коштів або неотримання ним запланованого доходу (прибутку) внаслідок страхових випадків, обумовлених договором страху­вання.

Отже, майнове страхування - це вид страхової діяльності, в якій об'єктом страхового захисту виступають матеріальні цінності в усіх їх проявах. Особливістю цієї галузі є те, що в основу визна­чення страхової суми за договорами майнового страхування по­кладено дійсну вартість застрахованих об'єктів.

Майнове страхування об'єднує найрізноманітніші види страхування, які поділяються на дві підгалузі: страхування майна громадян і страхування майна юридичних осіб. Виокрем­лення цих двох підгалузей пов'язане з істотними розбіжностями у практиці проведення страхування майна юридичних і фі­зичних осіб. Так, розмір ризику при страхуванні майна фізичної особи, як правило, значно менший, аніж розмір ризику юридич­ної особи.

Крім того, ризики фізичної особи досить прості й одно­рідні, тому доволі часто страховик може видавати стандартний страховий поліс. А ризики юридичної особи - складні і неодно­рідні, тому часто постає потреба створювати індивідуальні про­грами страхового покриття.

Процес прийняття на страхування ризиків фізичної особи -здебільшого річ відносно нескладна, чого не можна сказати про прийняття на страхування ризиків юридичних осіб. Складність ризиків юридичних осіб часто спонукає страховика скористати­ся послугами кваліфікованого страхового посередника (броке­ра) з його досвідом і знаннями.

94

95

До власності громадян належать житло, земельні ділянки, предмети домашнього вжитку, грошові засоби. Із розвитком су­спільства зростає обсяг майна, яке може перебувати у власності громадян. Це можуть бути майнові комплекси у сфері вироб­ництва товарів, побутового обслуговування, торгівлі. Тобто, у власності громадян можуть бути споруди, устаткування, транспортні засоби та інші агрегати.

До майнового страхування, наприклад, можна віднести стра­хування будівель, тварин, домашнього майна, транспортних за­собів, врожаю сільськогосподарських культур.

Майнове страхування можна класифікувати за формою про­ведення. Розмежування добровільного і обов'язкового майново­го страхування відбувається залежно від предмета та його впливу на суспільні інтереси. Першу категорію цього майна становлять предмети, втрата яких впливає не лише на власника цього майна, а й на суспільні інтереси. Це насамперед житло, сільськогосподарські тварини тощо.

Безумовно, втрата цього майна має негативні наслідки для держави. Тому з метою підвищення відповідальності громадян за збереження майнових цінностей держава встановлює обо­в'язкове страхування цієї категорії майна.

До другої категорії належить майно, втрата якого мала нега­тивні наслідки лише для власника цього майна. Тому ці матері­альні цінності можуть бути застраховані за бажанням їх власни­ка, тобто вони підлягають добровільному страхуванню.

Найбільш поширеним видом обов'язкового страхування майна є страхування врожаю сільськогосподарських культур. За даним видом страхують урожай від засухи, вимерзання, бурі, нападу шкідників та інших хвороб.

Крім того, чинним законодавством передбачено страхування майна сільськогосподарських підприємств (урожаю сільського­сподарських культур, багаторічних насаджень, тварин). Держа­вні підприємства, а також акціонерні товариства й корпорації, що виникли на їх основі, можуть укладати різного виду догово­ри страхування.

За основним договором страхуванню підлягає все майно, що належить підприємству: будівлі, споруди, передавальні при­строї, силові, робочі та інші машини, обладнання, транспортні

96

засоби, риболовецькі судна, знаряддя лову, об'єкти незаверше­ного будівництва, інвентар, готова продукція, сировина, товари, матеріали та інше майно.

За додатковими договорами може бути застраховане: майно, одержане підприємством згідно з договором майнового найму (якщо воно не застраховане у наймодавця), або прийняте від інших підприємств та населення для переробки, ремонту, пере­везення, зберігання, на комісію, а також майно на час проведен­ня експериментальних або дослідницьких робіт, експонування на виставках.

У разі страхування майна на час проведення експеримента­льних чи дослідницьких робіт або експонування на виставці во­но вважається застрахованим із часу, коли його взято з постій­ного місця перебування (організація, музей, виставка), для того, щоб упакувати й далі транспортувати до місця випробування або експонування. Стан застрахованості цього майна триває і в період його тимчасового складування, випробування, експону­вання та зворотного транспортування доти, доки це майно не буде встановлене на постійне місце в пункті, зазначеному в до­говорі.

Договір страхування всього майна може бути укладеним на таких засадах: на балансову вартість; на договірну вартість; на певну частку (відсоток) вартості.

Якщо майно взяте на страхування на певну частку (відсоток), то всі об'єкти вважаються застрахованими на ту саму частку.

Договір страхування укладається на підставі письмової заяви стра­хувальника. Страхувальник подає окремо заяву про добровільне страхування майна, що належить підприємству, і заяву про доброві­льне страхування майна згідно з договором майнового найму. Якщо договір страхування укладається щодо частини майна (вибіркове страхування), то до заяви додається опис відповідного майна.

Якщо після укладення договору страхування зі застрахова­ним майном відбулися зміни, про них необхідно повідомити страхову компанію (наприклад, перепрофілювання виробни­цтва, реконструкція, заміна обладнання і т. ін.).

Якщо страхувальник страхує майно, яке вже застрахов... в інших страхових компаніях, він мас повідомити нову стра-

97

хову компанію про чинні договори та зазначити страхову суму, оскільки страхова сума не повинна перевищувати стра­хової вартості.

Договір страхування оформлюється видачею страхувальни­кові страхового полісу і починає діяти з наступного дня після сплати нарахованих платежів (усієї суми або визначеної дого­вором першої її частини).

Договори страхування майна можуть укладатися на один рік або на невизначений термін із щорічним перерахунком вартості майна і суми річних платежів.

Якщо припиняється діяльність підприємства через його лік­відацію, договір втрачає силу з моменту виключення його із державного реєстру, а в разі реорганізації (об'єднання, поділ, відділення) - з моменту державної реєстрації новоствореного

об'єднання.

Кількість і вартість майна, наявного на момент страхового випадку, визначається за даними бухгалтерського обліку і звіт­ності та на підставі первинних документів про надходження і видатки інвентаризаційних залишків невикористаних матеріа­лів. Після розрахунків розміру збитку визначають розмір стра­хового відшкодування.

Договір страхування, за яким виплачено страхове відшкоду­вання, зберігає чинність до кінця зазначеного в ньому строку в розмірі різниці між страховою сумою, обумовленого догово­ром, і сумою виплаченого страхового відшкодування.

Засоби транспорту, як і домашнє майно, страхуються добро­вільно. На страхування беруться автотранспортні засоби та во­дні маломірні судна, які підлягають державній реєстрації у встановленому порядку.

До автотранспортних засобів відносять: легкові, вантажні, вантажопасажирські, мікроавтобуси, мотоцикли, моторолери, мотоколяски, мопеди, трактори та міні-трактори. До водних транспортних засобів відносять різноманітні човни, яхти, ката­марани тощо.

Українські страховики пропонують різноманітні умови стра­хування засобів наземного транспорту. Але рідко можна знайти страхову компанію, яка взяла б на страхування автомобіль від усіх ризиків, незалежно від країни його виробництва і терміну

98

експлуатації. І це зрозуміло: старі автомобілі і найбільш .пре­стижні моделі належать до категорії з підвищеним ризиком. Перші більше потерпають в ДТП, а другі частіше стають об'єк­том для викрадення.

Серед умов страхування є ряд найбільш поширених обме­жень, а саме:

- не приймаються на страхування легкові автотранспортні засоби та причепи до них, термін експлуатації яких з моменту випуску їх заводом-виготовлювачем перевищує 10 років;

• не приймаються на страхування від угону легкові автотран­спортні засоби всіх марок, не обладнані протиугінними при­строями;

• не береться під страховий захист багаж;

• не береться під страховий захист скло автотранспортних засобів, що має будь-які пошкодження і дефекти;

• не відшкодовуються збитки в таких випадках: пошкоджен­ня (знищення) шин автотранспортного засобу та шин, установ­лених на причепах до нього, які завдані внаслідок руху й не спричинили ДТП; крадіжки коліс, у тому числі запасних, уста­новлених на автотранспортному засобі та причепах до нього, якщо крадіжка коліс сталася окремо, без угону або викрадення автотранспортного засобу чи причепа.

З огляду на різноманітність ризиків, що діють на транспорт­ний засіб, їх доцільно визначати окремо. Це дає змогу надати договору страхування найоптимальнішої форми, поєднавши на­бір ризиків з фінансовими можливостями страхувальника.

Страховик здійснює добровільне страхування автотранспор­тних засобів, що належать юридичним та фізичним особам, і причепів до них, відповідного приладдя та додаткового облад­нання.

Як правило, на страхування приймається автотранспортний засіб та причепи до нього в технічно справному стані. До стра­хових ризиків більшість страховиків відносять:

• пошкодження, знищення об'єкта страхування внаслідок аварії та інші пошкодження, що сталися у процесі руху;

• пошкодження, знищення об'єкта страхування внаслідок протиправних дій третіх осіб при його знаходженні: у будь-якому місці; на стоянці, що охороняється, чи в гаражі;

99

• пошкодження, знищення об'єкта страхування внаслідок стихійних лих (повінь, буря, ураган, смерч, цунамі, шторм, зли­ва, град, обвал, лавина, зсув, вихід підґрунтових вод, паводок, повінь, сель, удар блискавки, посадка грунту, землетрус), падін­ня дерев, нападу тварин, а також пожежі чи вибуху в автотран­спортному засобі;

• угон або викрадення автотранспортного засобу й причепів до нього, а також крадіжка відповідного приладдя та додатко­вого обладнання в разі перебування у будь-якому місці на стоя­нці, що охороняється, чи в гаражі.

Страхування залізничного транспорту здійснюється на умо­вах «Правил добровільного страхування залізничного транспор­ту» ЗАТ АСК «Інтер Транс Поліс» від 01.06.2004 p., зареєстро­ваних у Міністерстві фінансів України та на підставі отриманої ліцензії від 09.07.2004 р. № 777650.

Об'єктом страхування є майнові інтереси, пов'язані з воло­дінням, користуванням і розпорядженням майном, яке визначе­не у Договорі страхування - засобом залізничного транспорту, а також додатковим обладнанням, яке не передбачено для цього засобу згідно з технічним паспортом, виданим заводом-виготовлювачем цього засобу залізничного транспорту.

Страховим випадком є пошкодження або повне знищення за­страхованого засобу залізничного транспорту та/або додатково­го обладнання внаслідок:

• аварії або катастрофи;

• стихійного лиха (смерч, ураган, буря, шторм, тайфун, схід снігових лавин, обвали, оповзень, сель, паводок, повінь, злива, град), пожежі, вибуху;

• викрадення або спроби викрадення застрахованого засобу залізничного транспорту, його окремих частин, деталей, облад­нання;

• падіння на застрахований засіб залізничного транспорту будь-яких предметів (криги, каміння, дерев, та таке інше);

• протиправних дій третіх осіб.

Страхова сума визначається за згодою між страховиком і страхувальником, виходячи з розміру дійсної (реальної) або ба­лансової вартості засобу залізничного транспорту, але не може

100

бути вищою від суми, що відповідає розміру реальної вартості цього засобу з урахуванням зносу.

Для постійних клієнтів передбачені різноманітні пільги та спеціальні умови, що максимально відповідають їх потребам.

Об'єктом страхування повітряних суден є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням повітряним суд­ном. Страхувальником є юридична чи фізична особа - власник повітряного судна або його експлуатант, який експлуатує це по­вітряне судно на законних підставах.

Страхова сума, встановлена договором обов'язкового стра­хування, не повинна бути меншою, ніж балансова вартість по­вітряного судна. Страховим випадком є повна загибель повіт­ряного судна, а також пошкодження окремих його частин, сис­тем та елементів конструкції.

Зникнення повітряного судна безвісти, коли повітряне суд­но, яке виконувало плановий політ у період дії договору обов'язкового страхування, не прибуло до пункту призначення і заходи щодо його розшуку протягом 60 діб не дали наслідків, або коли його розшук офіційно припинено до закінчення за­значеного терміну, також вважається повною загибеллю повіт­ряного судна.

Страхувальники мають право під час укладення договорів обов'язкового страхування призначати громадян або юридич­них осіб (вигодонабувачів) для отримання страхового відшко­дування. Якщо повітряне судно є власністю кількох осіб, кожна особа отримує страхове відшкодування пропорційно її частці у праві власності на повітряне судно.

4. Особисте та соціальне страхування

На відміну від об'єктів майнового страхування, об'єкти осо­бистого страхування не мають вартісної оцінки. Тому вважається, що в особистому страхуванні не відбувається компенсації мате­ріальної шкоди, а виплати страховика на користь страхувальни­ка (застрахованого) або його родини мають характер фінансової допомоги.

101

Особисте страхування можна визначити як галузь страхової діяль­ності, яка забезпечує страховий захист громадян або зміцнення до­сягнутого ними сімейного добробуту.

Добровільне особисте страхування зумовлюється як ризико-вим характером відтворення робочої сили, так і підвищенням ступеня ризику життя у зв'язку з урбанізацією, погіршенням довкілля, зростанням частки людей похилого віку в загальній кількості населення. Це ускладнює захист особистих інтересів громадян з боку держави та за її рахунок і передбачає форму­вання захисних механізмів через перерозподіл індивідуальних

доходів.

Особисте страхування включає і захист життя, страхування від нещасних випадків, страхування додаткової пенсії, медичне страхування, від нещасних випадків на транспорті.

Страхування від нещасних випадків має такі різновиди: ін­дивідуальне, страхування школярів, страхування робітників та службовців за рахунок засобів підприємств (в основному обо­в'язкове, але може бути і добровільне), обов'язкове страхування пасажирів повітряного, водного, залізничного та автомобільного

транспорту.

Особливе місце в особистому страхуванні займають:

• страхування додаткової пенсії;

• медичне страхування, оскільки у формі обов'язкового воно набуває рис соціального страхування, а у формі добровільного -

особистого.

Страхування життя - це підгалузь особистого страхування, де об'єктом страхових відносин виступають майнові інтереси, пов'язані з життям застрахованого, що здійснюється на підставі добровільного укладення договору між страховиком і страхува­льником.

Стаття 6 Закону України «Про страхування» дає визначення страхування життя як виду особистого страхування, який перед­бачає обов'язок страховика здійснити страхову виплату згідно з договором страхування у разі смерті застрахованої особи, дожит­тя застрахованої особи до закінчення строку дії страхування та досягнення застрахованою особою визначеного договором віку.

Змішане страхування - це вид страхування, який об'єднує в одному договорі кілька самостійних договорів страхування.

102

Страхові компанії при укладенні договорів із цього виду стра­хування враховують такі обставини: стан здоров'я, вік, профе­сію, стать, місце проживання.

Страхувальником у цьому виді страхування є тільки фізичні особи. Договори змішаного страхування укладаються з громадя­нами віком від 16 до 75 років строком на 3, 5, 10, 15 або 20 років.

При страхуванні на дожиття до закінчення договору страху­вання страхувальник отримує повну страхову суму, на яку було укладено договір, незалежно від того, отримав він страхову суму у зв'язку з нещасним випадком впродовж дії договору чи ні.

У разі смерті в період дії договору сума в розмірі 100% ви­плачується правонаступнику, зазначеному в договорі страху­вання. Природна смерть, як наслідок хвороби, не є страховим випадком.

При страхуванні від нещасних випадків при настанні страхо­вої події застрахований отримає певний процент від страхової суми залежно від ступеня втрати здоров'я. Отримання страхової суми за договором не залежить від виплат, на які має право страховик з державного, соціального, пенсійного забезпечення.

Нещасними випадками є: утоплення, опіки, обмороження, гострі отруєння газами або парами, отруйними та хімічними ре­човинами, ліками, харчами та продуктами.

При страхуванні дітей страхувальниками виступають батьки або інші родичі дітей, а застрахованим - дитина від дня її наро­дження до 18 років. Страхова сума виплачується застраховано­му в разі нещасного випадку, що стався в період дії договору, та при дожитті дитини до 18 років.

Договір страхування до шлюбу може бути укладений на ко­ристь дітей, які постійно проживають в Україні. Вік дитини на день підписання договору не може перевищувати 15 повних ро­ків. Страхова сума виплачується при його вступі до законного шлюбу в період з дня закінчення строку страхування до досяг­нення 21 року. При невступі до шлюбу виплачується по дожитті застрахованого до 21 року.

Страхування від нещасних випадків включає індивідуальне страхування від нещасних випадків, страховою подією за цим договором є нещасний випадок, тобто будь-який раптовий вплив на здоров'я застрахованого, що стався не з його волі.

103

Для добровільного страхування не є страховим випадком ін­фікування СНІДом в результаті травми, а також хвороби. За умовами договору страхувальник може застрахувати тільки са­мого себе. Вік страхувальника визначається в межах від 16 ро­ків до того віку, який характеризує середню тривалість життя. Умовами страхування передбачається можливість укладення договорів на строк від одного до п'яти років. Страхова сума виплачується страховиком у разі смерті або втрати здоров'я застрахованого внаслідок страхового випадку. У разі смерті внаслідок нещасного випадку або насилля страхова сума випла­чується правонаступникові у розмірі 100%.

Страхування дітей та школярів здійснюється за принципом змішаного страхування. Школярі страхуються на період на­вчання в школі. Договори укладаються на один рік, а розмір та­рифної ставки узгоджується з віком дитини.

Обов'язкове страхування пасажирів є специфічною формою особистого страхування. Пасажири, котрі перебувають в дорозі є водночас страхувальниками та застрахованими. Згідно з чин­ним законодавством, страхування пасажирів поширюється не на всіх пасажирів, а тільки на тих, які їдуть залізничним транспор­том далекого прямування; автомобільним (крім внутріміського, внутріобласного); внутрішнім водним, морським (крім примісь­кого, екскурсійного); повітряним. Страхові внески входять до ціни квитка. Обсяг страхової відповідальності залежить від на­слідків нещасного випадку. Страхова сума виплачується у зв'яз­ку з втратою здоров'я або настанням смерті застрахованого.

Дія страхового договору починається з моменту оголошення посадки на транспортний засіб і до зупинення та виходу в пунк­ті кінцевого призначення за межі території станції.

На ринку особистого страхування України зростає частка ри-зикових короткострокових видів страхування, що передбачають відповідальність за наслідки нещасних випадків.

Соціальне страхування - це гарантована державою система заходів щодо забезпечення громадян у старості, на випадок захворювання, втрати працездатності, підтримки материнства та дитинства, а та­кож з охорони здоров'я членів суспільства в умовах безоплатної медицини.

104

Необхідність соціального страхування зумовлена наявністю осіб, котрі, з огляду на певні обставини, не беруть участі в су­спільно корисній праці, отже, не можуть за рахунок заробітної плати підтримувати своє життя; наявністю громадян, котрі є діє­здатними, але не мають можливості реалізувати цю дієздатність.

У соціально-політичному аспекті соціальне страхування є способом реалізації конституційного права громадян на матері­альне забезпечення у старості, у разі хвороби, повної або част­кової втрати працездатності або ж, за браком такої від наро­дження, при втраті годувальника, при безробітті.

Соціальне страхування покликане виконувати такі функції:

• формування грошових фондів, з яких покриваються затра­ти, пов'язані з утриманням непрацездатних та осіб, що, з огляду на обставини, не беруть участі в трудовому процесі;

• забезпечення певною мірою чисельності та структури тру­дових ресурсів;

• скорочення розриву в рівнях матеріального забезпечення працюючих та непрацюючих громадян;

• сприяння вирівнюванню життєвого рівня різних соціаль­них груп населення, не залучених до трудового процесу.

Система соціального страхування складається з двох видів. Перший пов'язаний з відновленням та збереженням працездат­ності працівників, а другий має гарантувати матеріальне забезпе­чення громадянам, котрі втратили працездатність або не мали її.

Матеріальною основою для виконання цих завдань виступа­ють певні фонди з характерними для них напрямами викорис­тання коштів.

Мета соціального страхування полягає в тому, щоб у випадку на­стання певного страхового ризику запобігти раптовому зниженню рівня працезаґшятого населення.

Організаційно-правова форма цього виду страхування базу­ється на соціальному забезпеченні та залежить від трудової діяльності і поширюється тільки на тих осіб, які отримали право на соціальне забезпечення завдяки власній праці; на обо­в'язковому соціальному забезпеченні та встановлюється тільки для тих працівників, які одержують мінімальну заробітну плату або нижчу від встановленого мінімуму і не мають можливості

105

робити індивідуальні страхові внески; а також на соціальному забезпеченні, яким керують роботодавці і працюючі. При цьому існує самостійна відповідальність працівників при створенні страхових фондів, що забезпечують кожній застрахованій особі можливість самостійно перерозподіляти свої прибутки відпо­відно до ризикових обставин (хвороба, нещасний випадок на виробництві).

Згідно із Законом України «Про соціальне страхування», зага­льнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, які надають соціальний захист і до яких входять матеріальне забезпечення громадян внаслідок хво­роби, у зв'язку з повною, частковою чи тимчасовою втратою пра­цездатності, втратою годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених Законом України, за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхових внесків робото­давців, громадян, а також бюджетних чи інших джерел.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про обов'язкове державне соціальне страхування», виокремлюють види обов'язкового державного соціального страхування залежно від страхового випадку:

1. Пенсійне страхування.

1. Страхування через тимчасову втрату працездатності і ви­трати у зв'язку з народженням дитини та похованням.

2. Страхування від нещасного випадку на виробництві.

3. Страхування на випадок безробіття.

До осіб, які мають потребу в соціальному страхуванні, нале­жать: особи, які працюють на умовах договору або контракту на підприємствах, в організаціях незалежно від форми власності, та у фізичних осіб; особи, які забезпечують себе роботою са­мостійно; особи, які підлягають загальнодержавному страху­ванню, отримують свідоцтво про загальнодержавне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів страхування. Громадя­ни України, які працюють за межами території України і не за­страховані в системі соціального страхування держави, в якій вони перебувають, мають право на забезпечення соціального страхування на території України, за умови виплати страхових внесків, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

106

Суб'єктами страхування є застраховані особи, а також, якщо передбачено законом, члени їх сімей: страховик і страхувальник.

Застраховані особи - це наймані робітники (громадяни Ук­раїни, особи без громадянства, якщо це передбачено законом), на користь яких здійснюється соціальне страхування. Предста­вниками застрахованих осіб є профспілки чи їх об'єднання.

Страхувальники — це роботодавці і застраховані особи, які згідно з чинним законодавством виплачують страхові внески.

Страховик - це Фонд загальнообов'язкового державного со­ціального страхування в Україні.

Страхові внески на державне соціальне страхування нарахо­вуються на фонд оплати праці та інші виплати, в тому числі в натуральній формі, які підлягають оподаткуванню прибутковим податком з громадян.

Не нараховуються внески на такі види виплат працівникам:

• вихідна допомога при звільненні;

• компенсація за невикористану відпустку;

• вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників квартир, комунальних послуг, палива, проїзних квитків;

• дивіденди за акціями;

• неоподаткована сума матеріальної допомоги;

• виплати з коштів фонду соціального страхування України і Пенсійного фонду України (крім коштів на оплату праці);

• допомога сім'ям з державного та місцевих бюджетів та інші виплати.

Підприємства сплачують страхові внески в дні одержання заробітної плати. Якщо заробітна плата виплачується двічі на місяць, вони також сплачуються двічі.

Бюджетні та громадські підприємства сплачують внески до Фонду один раз на місяць у строк, встановлений для виплати заробітної плати за другу половину місяця. Прострочення пла­тежу карається пенею у розмірі 0,3% за кожний прострочений день.

Контроль за сплатою внесків здійснюють профспілки та ор­гани Фонду соціального страхування. У деяких випадках цей контроль може здійснювати і податкова інспекція.

Поділ страхування на окремі підгалузі зумовлюється сукуп­ністю ризиків, що їх вони об'єднують, тривалістю дії договорів

107

страхування, а також накопиченням страхових сум. Враховую­чи останнє, саме страхування життя характеризується ознакою накопичення страхових сум під час дії договору страхування. Це пов'язане з тим, що сукупність ризиків, які беруть на себе страхові компанії при проведенні страхування життя, за будь-яких умов передбачає необхідність здійснення виплати страху­вальнику (застрахованому або вигодонабувачу). На відміну від страхування життя, страхування від нещасних випадків і ме­дичне страхування не передбачають поступового накопичення страхової суми під час дії договору страхування, і тому вони називаються ризиковими видами страхування.

У системі заходів щодо поліпшення соціальної захищеності громадян важливе місце посідає забезпечення їм можливості одержати необхідну, своєчасну та якісну медичну допомогу.

Світовий досвід показує, що напрями вирішення цієї про­блеми можуть бути різними. Загалом вони відрізняються струк­турою джерел фінансування охорони здоров'я і організацією надання медичних послуг.

За бюджетної системи фінансування охорони здоров'я стра­хування або відсутнє зовсім, або є незначним. Бюджетна систе­ма фінансування передбачає використання коштів податкових надходжень до бюджету, але саме це й не сприяє стабільності фінансового забезпечення охорони здоров'я.

Соціальна система фінансування охорони здоров'я заснована на цільових внесках підприємств, працівників та на державних субсидіях. Причому внески підприємців є переважаючим дже­релом надходжень. Незважаючи на те, що внески сплачують одержувачі доходів, існують винятки, які стосуються пенсіоне­рів та осіб з низьким рівнем доходів.

Для соціальної системи характерне співіснування державних систем охорони здоров'я і приватних систем.

У різних країнах питання про співіснування базових держав­них і приватних систем вирішується по-різному. Наприклад, у ФРН передбачена можливість виходу певної категорії населен­ня із державної системи та її участь у приватному страхуванні за умови контролю держави за його якістю. У Франції державна система не забезпечує повного відшкодування вартості ліку­вання, що спонукає населення брати участь у приватному стра-

108

хуванні. У Великій Британії поряд із тим, що все населення за­страховане державою, у випадках, коли державна система не влаштовує громадян, з метою поліпшення обслуговування вони мають змогу взяти участь у приватному страхуванні.

У США фінансування охорони здоров'я базується майже виключно на платній основі, але певна частина населення (пенсіонери, бідняки, інваліди) обслуговуються за державними програмами «Медікер» і «Медікейд».

Організація охорони здоров'я, яка забезпечує право кожного громадянина на одержання медичної допомоги, може бути забез­печена системою страхової медицини. За допомогою страхової медицини вирішуються питання гарантованості і доступності медичних послуг для широких верств населення, залучення до­даткових ресурсів у сферу охорони здоров'я.

Страхова медицина охоплює фінансування наукових дослі­джень, підготовку медичних кадрів, витрати на розвиток мате­ріально-технічної бази лікувальних закладів, надання медичної допомоги населенню.

Страхова медицина базується на певних принципах, серед яких можна назвати такі: забезпечення економічної та соціаль­ної захищеності середніх і малозабезпечених верств населення, гарантованість прав кожного громадянина на якісну медичну допомогу, обов'язковість внесків як фізичних, так і юридичних осіб.

Важливим елементом системи страхової медицини є медичне страхування. Медичне страхування передбачає страхування на випадок втрати здоров'я з будь-якої причини. Воно має певні переваги перед державними і приватними системами, а також відомчою медициною, забезпечує більшу доступність, якісність і повноту щодо задоволення різноманітних потреб населення в наданні медичних послуг, є більш ефективним порівняно з дер­жавним фінансуванням системи охорони здоров'я.

Медичне страхування пов'язане із компенсацією витрат гро­мадян, які зумовлені одержанням медичної допомоги, а також інших витрат, спрямованих на підтримку здоров'я.

Фінансування медичних витрат включає витрати на оплату медичного обслуговування (вартість ліків, медикаментів, апара-

109

тури), а також виплату грошової допомоги у зв'язку із непра­цездатністю. Остання група витрат включає в себе виплати з непрацездатності, спричиненою захворюванням, вагітністю, нещасними випадками на виробництві.

Соціальна та економічна ефективність медичного страхуван­ня залежить від того, наскільки глибоко і всебічно пророблено концепцію розвитку страхової медицини в країні.

Об'єктом медичного страхування є життя і здоров'я громадян. Медичні послуги можуть надаватися у двох формах: обов'яз­ковій і добровільній.

Обов'язкова форма використовується, як правило, у тих країнах, де переважне значення має суспільна охорона здоров'я, а добровільна - у тих країнах, де поширені приватні страхові програми.

Медичне страхування, яке провадиться в обов'язковій формі, на­буває рис соціального страхування, оскільки порядок його проведен­ня визначається державним законодавством. Обов'язкова форма страхування координується державними структурами. Страхові платежі, що сплачуються фізичними та юридичними особами, мають форму податку. Обов'язкове медичне страхування перебуває під жорстким контролем держави і характеризується безприбутковістю. Ця форма організації страхового фонду дає змогу планувати медичну допомогу завдяки тому, що надходження коштів до страхового фон­ду характеризується стабільністю.

Для обов'язкового медичного страхування характерним є те, що сплата страхувальниками внесків здійснюється у вста­новлених розмірах і у встановлений час, а рівень страхового забезпечення - однаковий для всіх застрахованих.

Добровільне медичне страхування є доповненням до обо­в'язкового. У рамках добровільного медичного страхування передбачається оплата медичних послуг понад програму обо­в'язкового медичного страхування.

Добровільне медичне страхування має на меті забезпечити страху­вальникові (застрахованому) гарантії повної або часткової компен­сації страховиком додаткових витрат, пов'язаних із зверненням до лікувально-профілактичної установи за послугою, яка надається згідно з програмою добровільного медичного страхування.

10

5. Страхування відповідальності та підприємницьких ризиків

Дещо новою для вітчизняного страхування є галузь - стра­хування відповідальності. Економічне призначення такого страхування полягає в захисті майнових інтересів страхуваль­ника в разі, якщо він завдасть шкоди життю, здоров'ю і майну третьої особи, а також захисті майнових інтересів потерпілої третьої особи. Відповідно обсяг відповідальності страховика включає виплату відшкодування страхувальникові або третій особі в разі настання передбаченої договором страхування страхової події.

Страховою подією при страхуванні відповідальності вважається факт настання відповідальності страхувальника, який може бути встановлений судовими органами або добровільно визнаний са­мим страхувальником.

На відміну від майнового та особистого страхування, особ­ливістю страхування відповідальності є те, що, крім страховика і страхувальника, тут завжди присутня третя особа, на користь якої укладається договір. І найчастіше вона невідома (виняток становить страхування відповідальності за невиконання дого­вірних зобов'язань).

Види страхування, які належать до цієї галузі, мають ком­плексний характер. Адже більшість полісів страхування відпо­відальності забезпечує одночасний страховий захист як життя і здоров'я третьої особи (об'єкти особистого страхування), так і її майна (об'єкти майнового страхування). У цьому полягає ще одна особливість страхування відповідальності.

Особливістю страхування відповідальності є також порядок визначення в договорі страхової суми. На відміну від страху­вання майна, де страхова сума звичайно визначається страхо­вою (дійсною) вартістю об'єкта страхування, при страхуванні відповідальності страхова сума не встановлюється. Договором визначається лише гранична сума відшкодування - тобто ліміт відповідальності, яку бере на себе страховик при заподіянні страхувальником шкоди третім особам (їхньому життю, здо­ров'ю, майну).

111

Законодавство більшості розвинутих країн передбачає обо­в'язкове страхування відповідальності власників деяких джерел підвищеної небезпеки, найбільш загрозливих внаслідок значно­го поширення або великих масштабів ймовірної шкоди. Прак­тично в усіх країнах існує обов'язкове страхування відповіда­льності власників автотранспортних засобів. В обов'язковій формі воно провадиться також в Україні. У більшості країн сві­ту здійснюється страхування відповідальності власників авіа­ційного транспорту, власників суден, користувачів ядерних установок, обов'язкове страхування професійної відповідально­сті певних категорій фахівців. Практично всі перелічені види страхових послуг починають набувати активного розвитку й у нашій країні.

Страхування цивільної відповідальності власників транспорт­них засобів у більшості країн світу належить до обов'язкових видів страхування, що зумовлюється кількома обставинами.

По-перше, транспортний засіб є джерелом підвищеної не­безпеки. Норми цивільного законодавства більшості країн світу у разі дорожньо-транспортної пригоди саме власника транспортного засобу визнають відповідальним за те, що було завдано шкоди здоров'ю або майну інших (третіх) осіб, окрім випадків, коли така пригода була наслідком непереборної сили або умислу потерпілого. Тобто, цивільна відповідальність водія транспортного засобу перед третіми особами в разі дорожньо-транспортної пригоди настає майже завжди.

По-друге, такі цивільно-правові відносини стосуються всьо­го суспільства, мають масовий характер, оскільки потенційно учасником дорожньо-транспортної пригоди може бути кожен громадянин.

Згідно із Законом України «Про страхування», страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів вне­сено до переліку обов'язкових видів. Обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів має на меті забезпечити відшкодування збитків, завданих дорож­ньо-транспортною пригодою.

Обов'язковість такого страхування поширюється на влас­ників транспортних засобів. Йдеться про власників автомобі­лів, автобусів, самохідних машин, сконструйованих на шасі

112

автомооїлів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, котрі експлуатують зазначені транспортні засоби на вулично-дорожній мережі загального користування. Ці засоби підлягають державній реєстрації та обліку у відповідних органах Міністерства внутрішніх справ України. Виняток становлять транспортні засоби, власники яких застрахували цивільну відповідальність у державах, з уповноваженою організацією яких Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ) уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

Суб'єктами обов'язкового страхування цивільної відповідальності є страхувальники, страховики, МТСБУ та треті особи - юридичні й фізичні особи, яким заподіяно шкоду транспортним засобом вна­слідок дорожньо-транспортної пригоди.

Об'єктом обов'язкового страхування цивільної відповідальності є цивільна відповідальність власників транспортних засобів за шко­ду, заподіяну третім особам внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Йдеться про життя чи здоров'я громадян, їхнє майно і майно юридичних осіб.

Страховою сумою за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності є грошова сума, в межах якої стра­ховик (страхова організація) згідно з умовами страхування зо­бов'язаний здійснити компенсацію збитків третій особі або тре­тім особам (у разі, коли потерпілих у дорожньо-транспортній пригоді кілька) після настання страхового випадку.

Важливим фактором при встановленні порядку й умов здій­снення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів є прив'язка рівня страхових сум до рівня відповідальності, що може бути покладена на во­дія, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду. Іншими словами, цивільно-правові відносини щодо страхування циві­льної відповідальності автовласників мають максимальною мірою враховувати базові юридичні принципи встановлення факту настання відповідальності та підходи до визначення її рівня.

Об'єктом страхування відповідальності повітряного перевіз­ника за шкоду, заподіяну пасажирам, багажу, пошті, вантажу.

113

є майнові інтереси страхувальника, які виникають внаслідок зобов'язання відшкодовувати у порядку, встановленому зако­нодавством, пасажирам (спадкоємцям), вантажовласникам зби­тки, заподіяні внаслідок страхового випадку.

Відповідальність перед пасажиром вважається застрахова­ною за наявності у пасажира авіаквитка з моменту його реє­страції та внесення до поіменного списку перевізника до моменту, коли він (пасажир) залишив перон аеропорту під на­глядом уповноваженої особи повітряного перевізника. Відпо­відальність за майнові збитки вважається застрахованою на час офіційного находження багажу, пошти та вантажу на борту повітряного судна та під час завантаження (розвантаження) повітряного судна.

Страхувальником є повітряний перевізник, який має право здійснювати пасажирські та вантажні перевезення. Розмір мак­симального страхового тарифу на один рік не повинен переви­щувати двох відсотків страхових сум, визначених договором обов'язкового страхування. Об'єктом страхування відповідаль­ності експлуатанта повітряного судна за шкоду, заподіяну тре­тім особам, є майнові інтереси страхувальника, які виникають внаслідок зобов'язання відшкодовувати у порядку, встановле­ному законодавством, збитки третім особам, заподіяні під час експлуатації повітряного судна.

Страховим випадком вважається авіаційна подія за участю повітряного судна страхувальника, внаслідок якої настає його цивільна відповідальність за шкоду, заподіяну життю і здо­ров'ю фізичних осіб та майну фізичних і юридичних осіб.

Розмір максимального страхового тарифу на один рік не повинен перевищувати одного відсотка страхової суми, визна­ченої договором обов'язкового страхування.

Обов'язкове страхування цивільної відповідальності гро­мадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю (у тому числі нагородну), за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї, здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної третім особам, внаслідок виникнення страхових випадків, які призвели до заподіяння шкоди життю, здоров'ю чи майну третіх осіб.

114

Суб'єктами страхування відповідальності власників чи кори­стувачів зброї є страхувальники, страховики і треті особи, яким заподіяна шкода. Об'єктом страхування відповідальності влас­ників чи користувачів зброї є майнові інтереси, що не супере­чать законодавству, пов'язані з відшкодуванням страхувальни­ком заподіяної ним шкоди життю, здоров'ю чи майну фізичних і юридичних осіб, внаслідок володіння, зберігання чи викорис­тання зброї.

Страхувальниками є громадяни України, які володіють, збе­рігають або використовують бойову нарізну вогнепальну зброю армійських зразків або зброю, виготовлену за спеціальним замовленням; вихолощену та навчальну зброю; несучасну стрілецьку зброю; мисливську нарізну вогнепальну зброю (ка­рабіни, малокаліберні гвинтівки, комбіновані рушниці тощо); мисливську гладкоствольну вогнепальну зброю; спортивну вог­непальну зброю (спортивні пістолети, револьвери, гвинтівки, рушниці, призначені для використання в спортивних цілях то­що); холодну зброю (арбалети, луки, мисливські ножі, кагани, мечі, ятагани, фінські ножі, кортики, кинджали, багнети, багне-ти-ножі, які не перебувають на озброєнні військових форму­вань); пневматичну зброю (пістолети, револьвери, гвинтівки калібру більш як 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду, в яких снаряд (куля) приводиться в рух за рахунок стиснутих газів).

Метою страхування відповідальності виробника за якість продук­ції є захист страхувальника в разі претензій, якщо їх висувають споживачі його продукції (послуг, котрі ним надаються) і за які він несе відповідальність згідно із цивільним законодавством.

Природно, що розвиток страхування відповідальності за якість продукції тісно пов'язаний з розвитком правових норм, котрі захищають споживачів товарів. Так, у Великій Британії та США цей вид страхування з'явився ще наприкінці позаминулого століття.

Оскільки вітчизняні виробники прагнуть розширити свої експортні можливості, підвищити конкурентоспроможність своєї продукції, їм необхідно враховувати прийняті за кордоном вимоги до якості, а також заходи, що впроваджуються для захи­сту прав споживачів.

115

Питання про вину виробника не порушується, відповідаль­ність виникає із самого факту шкоди, заподіяної позивачеві, тобто відповідальність без вини. Для одержання компенсації особа, котра постраждала, має довести, що їй було завдано шкоди і що шкода є наслідком дефекту цієї продукції.

За договором страхування відповідальності виробника за якість продукції страховик зобов'язується відшкодувати всі су­ми, які страхувальник буде зобов'язаний виплатити: за випад­кову шкоду, завдану здоров'ю певної особи, включаючи смерть; випадкові знищення і/або пошкодження майна, що трапились у період терміну страхування у визначених договором географіч­них межах і причиною яких була продукція страхувальника (продана, надана, доставлена, встановлена, відремонтована, пе­рероблена або перевірена ним).

Страховик несе відповідальність лише за прямі та ненавмис­ні збитки, що виникли протягом дії договору страхування у зв'язку з продукцією, яка покривається договором. При цьому продукція має перебувати поза контролем страхувальника, у тому числі поза приміщеннями, що належать страхувальникові або які він займає.

Страхувальник має знати, що страхове покриття надається тільки за збитки, спричинені неякісними, дефектними товарами. Шкода самим товарам не відшкодовується.

Страхові компанії пропонують такі варіанти страхового покриття, тобто страхують", річний дохід інвестора на рівні, що забезпечується без ризиковим вкладенням капіталу; ризик втра­ти капіталу, вкладеного в купівлю акцій, у розмірі номінальної вартості акцій або фактично сплачених сум; втрачений при­буток у розмірі прибутку з безризикового вкладення капіталу або фактичних виплат за попередній рік; дохід за 3-5 і більше років, поки фактично отриманий дохід інвестора з цінних па­перів не досягне 3-, 5-кратного безризикового доходу на вкла­дений капітал.

Безумовно, звернення інвестора до страховика за страховою послугою супроводжується, з одного боку, зменшенням його власного ризику, а з іншого - зменшенням його прибутку вна­слідок сплати ним страхової премії.

116

Страхування підприємницьких інвестицій - це угода, за якою інвестор купує страховий поліс страховика, котрий не бере уча­сті в даному інвестиційному проекті. У страховій справі цей вид страхування поширюється тільки на інвестиційний процес, тоб­то процес інвестування та освоєння засобів, і не охоплює об'єктів, створених у результаті підприємницьких інвестицій. До таких видів страхування відносять: страхування будівни­цтва; страхування на випадок зриву поставок будівельних ма­теріалів під час будівництва; страхування кредитів, що йдуть на забезпечення інвестицій, тощо.

Страхування фінансових ризиків в Україні є одним із склад­них та проблемних видів страхування. Незважаючи на те, що цей вид послуг регламентується Законом України «Про страху­вання», чіткого визначення і класифікації фінансових чи комер­ційних ризиків у чинному законодавстві немає.

Сьогодні за договором страхування фінансових ризиків мож­на застрахувати угоди купівлі-продажу, поставки, перевезення, лізингу, товарного кредиту, підряду, надання послуг, виконання робіт тощо. Поняття ризику пов'язується з усвідомленням не­безпеки, загрози, ненадійності, невизначеності, непевності, ви­падковості, збитку.

У страховій теорії та практиці поняттям ризику часто охоп­люється не лише ймовірність появи непевних (випадкових) по­дій і збитків, а й самі такі події та об'єкти, на які вони чинять негативний вплив.

Поки що страхування фінансових ризиків у структурі галузе­вого ринку має незначну частку та дорівнює приблизно 14 відсоткам. При цьому перше місце посідає страхування бан­ківських кредитів та споживче кредитування. Однак негативом для цього виду страхування є те, що деякі підприємства вико­ристовують фінансові ризики як додатковий засіб фінансу­вання, наприклад, страхують проекти, які дорого коштують, перекладаючи весь ризик на страхування фінансових ризиків. Негативна репутація цього виду страхування послужила однією з причин відмови багатьох страховиків від страхування фінансо­вих ризиків.

17

Контрольні запитання

1. Дайте визначення майнового страхування.

2. За якими критеріями слід розмежовувати особисте і соціа­льне страхування?

3. Чим відрізняється страхування відповідальності від страху­вання підприємницького ризику?

4. Які критерії покладено в основу класифікації видів страху­вання?

5. Назвіть спільні риси соціального та особистого страхування.

6. Чим відрізняється обов'язкове страхування від добровіль­ного?

7. Дайте характеристику страхування підприємницьких інвес­тицій.

8. Назвіть основні договори, які укладаються за особистим страхуванням.

9. Охарактеризуйте страхування відповідальності та підприєм­ницьких ризиків.