2.Конституційно-правова регламентація об’єктного складу місцевого самоврядування в Україні

Становлення сучасної моделі місцевого самоврядування в Україні прямо пов'язане з розвитком і посиленням процесів децентралізації й деконцентрації державної влади.

Місцеве самоврядування є найважливішим елементом конституційного ладу демократичних держав. Воно являє специфічний рівень представницької та виконавчої публічної самоврядної (муніципальної) влади, що, з одного боку, бере участь у реалізації завдань і функцій держави на локальному рівні управління, а з іншого практично формує та реалізує систему специфічних інтересів жителів певних територіальних одиниць, що відрізняються від інтересів держави, але не суперечать їм. Формування місцевого самоврядування в нашій державі виявилося одним із самих важких завдань державного будівництва. На шляху цього процесу стояли і стоять донині цілий комплекс економічних, фінансових, соціальних, політичних і правових проблем, пов'язаних, насамперед, із тривалим процесом переходу до ринкових реформ; хронічною обмеженістю дохідної бази і незбалансованістю місцевих бюджетів; розпадом існуючої соціальної інфраструктури, що субсидіювалася із коштів державного бюджету, і різким, істотним зниженням рівня життя населення; падінням його довіри до будь-яких інститутів влади; нарешті, зі збереженням рудимента радянської системи; повним дублюванням повноважень різних рівнів місцевих рад.

У всіх аспектах функціонування місцевого самоврядування основну роль відіграє територіальний колектив, що виступає не тільки його первинним суб'єктом, але і, по суті, є його первинним об'єктом, тому що саме на територіальний колектив, на забезпечення його інтересів спрямована діяльність органів місцевого самоврядування, що формуються, у свою чергу, цими ж територіальними колективами.

Основним же об’єктом місцевого самоврядування виступає частка публічних (громадських чи суспільних) справ, яку становлять питання місцевого значення, тобто такі питання, що мають локально-територіальний характер і виникають в процесі функціонування територіальної громади, задоволення потреб її членів. Ці питання носять комплексний характер, оскільки пов’язані з реалізацією інтересів членів територіальної громади в усіх сферах місцевого життя: економіка, освіта, культура, громадський порядок тощо.

Нормативно-правова регламентація об’єктного складу місцевого самоврядування є, по суті, однією з найважливіших проблем, з рішенням якої зіштовхнулася не тільки юриспруденція, але і соціологія в переломний період розвитку суспільства на тлі соціально-економічної кризи, бо концептуалізація процесу нормативності об’єктного складу місцевого самоврядування випливає з джерела оцінки «суспільного блага». В процесі нормування і нормативізації за допомогою права «питань місцевого значення» спостерігається збіг, «накладення» один на одного індивідуального і колективного інтересів. Це переконливо доводить аналіз складових (детермінант) структури «інтересу» як категорії, покликаної не розділяти сугубо особистісні, суб'єктивні фактори з об'єктивною реальністю і дійсністю, а зіставляти їх у взаємопроникаючому динамізмі.

Взаємозв`язок цих складових виявляється у: а) соціальних факторах, зовнішніх обставинах, положеннях суб'єкта в суспільстві, рівні розвитку суспільства і т.д.; б) ступені усвідомлення положення, що впливає і на вибір форм, методів і засобів задоволення потреб; в) спонукальні сили, мотивах діяльності, спрямованих на об'єкти інтересу; г) самій дії, спрямованій в об'єктивний світ, в об'єктивну реальність виводить до формування методологічних підходів щодо нормативної регламентації об’єктного складу місцевого самоврядування, при здійсненні якої законодавець зобов'язаний враховувати: а) соціальну обстановку на локальному рівні соціуму і роль у її інституціоналізації індивідів-членів детермінанта; б) процес переломлення об'єктивних факторів в індивідуальній і колективній свідомості жителів-членів місцевого співтовариства, що прямо позначається на тому або іншому ступені необхідності або актуалізації в задоволенні конкретної потреби, що і визначає сутність інтересу (детермінанта б); в) процес і результат виявлення об'єкта інтересу, причому в якості останнього буде виступати те, що безпосереднім чином зможе цілком задовольнити виниклий нестаток (детермінанта в); г) передумову соціального управління (прообраз правила поведінки), що знайде своє закріплення в нормативному акті.

Питання місцевого значення лежать в основі й становлять компетенцію місцевого самоврядування, його суб'єктів і органів. Це прямо вказується у ч. 1 ст. 140 Конституції України та у ч.1 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Системний аналіз структурних елементів компетенції місцевого самоврядування, зокрема, предметів ведення місцевого самоврядування як сфери місцевого життя, у межах яких діє передбачений законом, а звідси й компетентний у них орган, дозволяє виявити їх глибокий екзистенціальний зв'язок з виникаючими в цих сферах питаннями місцевого значення, предметів ведення й об’єктного складу місцевого самоврядування.

В умовах становлення й розвитку демократичної, правової державності спостерігається процес становлення й розвитку місцевого самоврядування, який характеризується позитивною підтримкою держави, що знаходить своє вираження у відповідній конституційно-правовій і нормативно-правовій регламентації, у тому числі й об'єктного складу місцевого самоврядування.

Конституційне закріплення питань місцевого значення, що виступають як об’єктний склад місцевого самоврядування, несе в собі позитивний потенціал, тому що дозволяє розмежувати функції різних рівнів місцевого самоврядування, разом з тим, для вироблення алгоритму до диференціації сфер і областей соціального життя, актуалізується необхідність визначення в законодавчому порядку дефініції "питання місцевого значення".

Звідси можна зробити висновок, що основним об'єктом місцевого самоврядування є питання місцевого значення, що знайшли своє формальне закріплення в Конституції і профільному законодавстві Україні, але вимагають своєї детальної дефінітивної характеристики.