3. Особливості суб’єктного складу та об’єктів на сучасному етапі

Суб’єкти, тобто учасники конституційно-правових відносин, досить різноманітні, що обумовлено багатством змісту таких відносин. Вони мають багато спільного з суб’єктами інших відносин: володіють певним статусом, наділені відповідною праводієздатністю, механізмом реалізації своїх повноважень тощо.

Суб’єктами конституційно-правових відносин є:

1) Український народ як сукупність громадян різних національностей, якому належить вся повнота влади на території країни, корінні народи і національні меншини

2) громадяни України, особи без громадянства та іноземці;

3) Українська держава (Україна як держава);

4) Органи державної влади України;

5) Народні депутати та посадові і службові особи;

6) Політичні партії та громадські організації;

7) Територіальні громади, органи та інші суб’єкти місцевого самоврядування;

8) Адміністративно-територіальні одиниці, передбачені Конституцією і законами;

9) Державні та інші підприємства, установи та організації, навчальні й інші державні, комунальні та приватні заклади.

Цей перелік не є вичерпним, його можна розширити, диференціювати тощо.

Суб’єктами конституційно-правових відносин, наприклад, можна вважати виборчі комісії (ЦВК та виборчі комісії різних рівнів), загальні збори громадян за місцем проживання, постійні комісії місцевих рад, депутатські фракції та групи тощо.

Об’єкти конституційно-правових відносин

Під об’єктами конституційно-правових відносин розуміють певні дії, особисті, соціальні або державні блага, які безпосередньо задовольняють інтереси і потреби суб’єктів цих відносин і з приводу яких їх учасники вступають у ці відносини і здійснюють свої суб’єктивні конституційні права і обов’язки.

Згадані блага можуть бути матеріальними і нематеріальними.

Матеріальними видами об’єктів конституційно-правових відносин є:

1. політичні блага – конституційний лад, суверенітет, влада, влада народу, державна влада, громадянство, депутатський мандат, посада, територіальна цілісність тощо;

2. дії уповноваженого суб’єкта;

3. дії зобов’язаних суб’єктів;

4. речі та інші майнові та духовні блага;

5. поведінка суб’єктів конституційно-правових відносин;

6. результати поведінки суб’єктів таких відносин;

7. природні об’єкти.

Видами об’єктів нематеріальних конституційно-правових відносин є:

1. особисті нематеріальні блага людини і громадянина (життя, здоров’я, честь, гідність);

2. певні соціальні властивості і риси об’єднань, спільностей;

3. духовні цінності.

4.Метод конституційного регулювання суспільних відносин: особливості впливу в умовах становлення єдиного конституційного простору

Метод конституційно-правового регулювання – це сукупність способів і засобів, за допомогою яких упорядковуються суспільні відносини, що становлять предмет галузі конституційного права.

У конституційній державі можуть застосовуватися лише правові методи впливу на суспільні відносини. Зокрема, в конституційно-правовому регулюванні використовуються такі методи, як установлення прав учасників суспільних відносин, покладання обов’язків і відповідальності, дозвіл або заборона здійснювати ті чи інші дії тощо.

Конкретні методи визначаються характером припису конституційно-правових норм. Так, уповноважуючі норми конституційного права містять установлення, які закріплюють повноваження відповідних суб’єктів. Наприклад, згідно з Конституцією України, «контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата» (ст.98). досить поширеним у конституційному праві є метод зобов’язання. Конституція України передбачає, що «кожен зобов’язаний неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей» (ст.68). Ця конституційна норма закріплює обов’язок суб’єктів визначати свою поведінку відповідно до встановленого припису.

Метод дозволяння не пов’язаний зі встановленням припису уповноважуючого характеру. Такий спосіб конституційно-правового регулювання дає можливість відповідному суб’єкту діяти за тих чи інших обставин на свій розсуд.

У конституційному праві використовується також метод заборони: «цензура заборонена» (ч. 3 ст. 15); «на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом» (ч. 6 ст. 17). У цьому випадку суб’єктам конституційного права забороняються відповідні дії.

Застосування різних методів конституційно-правового регулювання дозволяє забезпечити стабільне функціонування інститутів публічної влади, гарантує реальне народовладдя, права і свободи людини і громадянина.

У цілому метод конституційного права характеризується: загальним характером; максимально високим юридичним рівнем; імперативним характером; універсальним характером; установчим характером; поєднанням прямого та опосередкованого регулювання.

Конституційно-правове регулювання – це нормативно-організаційний вплив на певні суспільні відносини з метою їх упорядкування, захисту й розвитку. Воно здійснюється за допомогою певної системи правових засобів, специфічного методу правового регулювання, що забезпечують досягнення бажаних результатів.

Найчастіше конституційно-правове регулювання здійснюється за допомогою субординації, тобто юридичного впливу на основі владно-імперативних засад: зобов’язання та заборони.

Значно рідше зустрічається в конституційному праві метод координації, який полягає в тому, що суб’єктам надається право на власні активні дії, зумовлені необхідністю узгодження воль.

Головними засобами впливу конституційного права на суспільні відносини є: а) встановлення правоздатності; б) визначення правового статусу; в) реалізація прав і обов’язків за допомогою правовідносин.

Як правило, конституційно-правове регулювання здійснюється актами реалізації права. На стадії реалізації суб’єктивних прав і юридичних обов’язків відбувається «переведення» приписів норм конституційного права у фактичну справжню поведінку учасників суспільних відносин. У цьому зв’язку важливим компонентом конституційно-правового регулювання є акти застосування норм конституційного права. Під ними звичайно розуміють владну діяльність органів держави, яка виражається у виданні у межах їхньої компетенції актів індивідуального значення. Застосування права конкретизує владні приписи окремих норм конституційного права. При цьому потрібно брати до уваги, що реалізація норм конституційного права виражається не тільки в актах його застосування, але і в його дотриманні, виконанні, використанні, які можуть і не мати владного характеру.

Доцільно зауважити, що механізм конституційно-правового регулювання діє у будь-якій державі не ізольовано, а в сукупності з іншими елементами правового регулювання: правосвідомістю, правовою психологією, правовою культурою.