3.Співвідношення науки конституційного права та системи конституційно-правових навчальних дисциплін

Наука конституційного права займає особливе місце серед інших юридичних наук, це єдина з правових наук, яка вивчає суспільство як цілісну систему.

У зв'язку з цим багато категорій, поняття, висновки, теоретичні узагальнення в науці конституційного права є основоположними для інших галузей правових знань. Наприклад, розроблені нею теоретичні положення, принципи, категорії мають визначальне значення для адміністративного та інших галузей права, як публічних, так і приватних. В цьому і полягає провідна роль конституційного права в національних системах права всіх сучасних держав.

Вивчення окремих інститутів конституційного права, тих чи інших напрямків державно-правової практики призводить до формування відносно самостійних блоків конституційно-правового знання, а, отже, і системи конституційно-правових навчальних дисциплін. До них можна віднести: конституційне право зарубіжних країн, порівняльне конституційне право, конституційний процес, конституційні права та обов’язки людини і громадянина. Всі ці дисципліни знаходяться у взаємозв’язку з наукою конституційного права, бо в певній мірі вони є похідними від неї, але й мають свої риси,притаманні лише їм.

Конституційне право зарубіжних країн.

Спільні риси: 1) в основі будь-якої сучасної конституції лежать соціальні відносини (відносини між державою і людиною), ці відносини закріплюють головне завдання держави: згладити соціальні протиріччя, запобігти соціальному вибухові; 2) в основі всіх конституцій лежить демократизм в управлінні державними і громадськими справами, влада належить народу; 3) поступове зближення національного та міжнародного права: а) загальні органи влади, які вправі приймати рішення обов'язкові для виконання всіма державами-учасниками організації (ЄС, Європарламент, Європейський суд); б) усі конституції закріплюють верховенство норм міжнародного права над національним законодавством; в) у конституціях закріплюються системи органів влади, покликані здійснювати зовнішню політику, порядок укладання, виконання і розірвання (денонсації) міжнародних договорів; г) конституції закріплюють суспільні відносини, що мають міжнародне значення (громадянства, правила натуралізації іноземців або осіб без громадянства).

Предметом науки конституційного права зарубіжних країн є державне право конкретних країн або, іншими словами, національні державно-правові системи, що вивчаються як в аналітичному, так і в синтетичному плані, а також суспільні відносини, що виникають в процесі реалізації конституційних норм.

Конституційне право в кожній країні є ведучою, основоположною галуззю національної системи права. Що ж до конституційного права України, то предметом регулювання виступають лише конституційно-правові відносини притаманні українському суспільству.

Порівняльне конституційне право. Це як би загальна дисципліна, що вивчає конституційне право всіх країн світу, узятих у єдності і відмінності. У певних своїх частинах порівняльне конституційне право змикається із загальною теорією права і держави, міжнародним правом, філософією, соціологією, політологією.

У викладанні ж українського конституційного права домінує юридичний початок, тобто основна увага приділяється системному вивченню лише Конституції України 1996 р., конституційно-правовому законодавству України, юридичним аспектам його застосування, аналізу конкретних правових норм і відносин, їх оцінці з позиції права.

Порівняльне конституційне право допускає мікропорівняння і макропорівняння, внутрішнє і зовнішнє порівняння, синхронне порівняння, нормативне і функціональне порівняння. У поєднанні з іншими підходами і методами (аналітичним, історичним, соціологічним і т.д.) порівняльне конституційне права дозволяє вивчати конституційно-правові явища, які раніше залишалися поза полем зору конституціоналістів, і вийти за межі вузьконаціональної проблематики; по-новому поглянути на деякі традиційні проблеми науки конституційного права з урахуванням багатьох факторів, що впливають на конституційно-правовий розвиток в цілому.

Порівняльним конституційним правом охоплюються і такі явища, як правовий синкретизм, конвергенція і дивергенція. Дана дисципліна дає багато можливостей для поглибленого вивчення питань науки конституційного права. Вона допомагає виявити не тільки подібності, але й протилежності, відмінності, риси пристосованості різних конституційно-правових систем, вийти на більш широку, загальнотеоретичну проблематику.

Конституційний процес.

Конституційний процес тісно співвідноситься із конституційним правом, однак не ототожнюється і не поглинається ним, він лише встановлює для нього способи і порядок реалізації, чим деталізуються і конкретизуються юридичні приписи конституційно-правових норм.

Розвиток сучасного конституційного права характеризується все більшим його насиченням процедурними нормами, які в своїй єдності утворюють конституційний процес.

Конституційний процес (від лат. processus — проходження, просування вперед) – це встановлений нормами конституційного права порядок здійснення його суб’єктами діяльності зі створення, тлумачення та реалізації конституційно-правових та інших юридичних норм, спрямований на реалізацію матеріальних норм конституційного права в ході виконання цими суб’єктами своїх обов’язків і повноважень, здійснення окремими з них своїх прав і законних інтересів. Розкриваючи зміст конституційного процесу, доцільно також визначити місце процесуальних норм у правовій системі суспільства. Урегульованість правової діяльності процесуальними нормами, її якісний ступінь залежить від важливості відповідних соціальних відносин для суспільства, їх складності та багатогранності, імперативного чи диспозитивного характеру регулювання матеріальних правових норм, низки інших об’єктивних і суб’єктивних факторів. Оскільки конституційне право врегульовує найбільш важливі для суспільства соціальні відносини, які відзначаються складним політико-правовим характером і багатогранною структурною побудовою, імперативним характером правового регулювання, логічно припустити, що конституційний процес як такий носить визначальний характер для держави і всього суспільства.

Особливості конституційного процесу визначаються потребами організації процесу реалізації норм конституційного права. Своєрідним є предмет правового регулювання процесуальних норм: суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації норм конституційного права. Норми конституційного процесу визначають юридичні засоби і порядок діяльності щодо здійснення та захисту норм конституційного права, тобто процесуальне право складають правові норми, що регламентують порядок, форми і методи реалізації прав і обов’язків, встановлені у нормах права.

Дія норм конституційного матеріального права безпосередньо спрямована на регулювання суспільних відносин шляхом визначення змісту прав та обов’язків учасників правовідносин, структури й компетенції державних органів. Тобто, матеріальне право складають правові норми галузей, що встановлюють правила поведінки, права та обов’язки суб’єктів.

Конституційний процес є формою діяльності Конституційного Суду України — єдиного органу конституційної юрисдикції з вирішення питань щодо відповідності законів та інших правових актів Конституції України, який дає офіційне тлумачення Конституції та законів України.

Конституційне право та конституційні права та обов’язки людини і громадянина. Конституційні права та обов’язки людини і громадянина по суті є складовою частиною конституційного права, його відокремленим інститутом. Вивчення їх окремим курсом зумовлене їх важливістю, адже кожен громадянин повинен знати свої конституційні права та дотримуватися конституційних обов’язків. Питання прав і свобод людини і громадянина нині є найважливішою проблемою внутрішньої та зовнішньої політики всіх держав світової співдружності. Саме стан справ у сфері забезпечення прав і свобод особи, їх практичної реалізації є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь-якої держави й суспільства в цілому. Відмінність даних дисциплін у тому, що предмет і метод регулювання конституційного права є набагато ширшим, ніж конституційних прав та обов’язків людини і громадянина.