3. Конституційно-правова відповідальність вищих органів державної влади

Конструювання механізму відповідальності будь-якого суб'єкта суспільних відносин передбачає комплексне використання всіх мір соціальної відповідальності – етичних, моральних, політичних, юридичних та ін. Затосування тих чи інших мір відповідальності, їхня здатність замінювати та доповнювати один одного залежить від сфери суспільних відносин, у якій діють суб'єкти відповідальності, від специфіки їхньої діяльності, а також від мети, що досягається шляхом застосування відповідальності.

Діяльність вищих органів державної влади – не лише реалізація найважливіших державних функцій, закріплених конституційним законодавством, а й сфера політики, оскільки будь-яка державна влада є політичною. Отже, відповідальність має одразу дві площини – політичну і конституційно-правову. Заходи відповідальності покликані забезпечити належне функціонування публічної влади як з погляду неухильного виконання органами влади своїх повноважень відповідно до статусу та компетенції, так і з погляду доцільності, ефективності їхніх рішень та відповідності діяльності інтересам суспільства вцілому.

Політична відповідальність виникає у процесі діяльності різних суб'єктів у зв'язку з організацією, здійсненням і розвитком державної влади, що відображає прогресивні напрями й мету розвитку суспільства. Її об'єктом виступає політика в повному обсязі, а об'єктом конституційної відповідальності є лише найважливіші суспільно-політичні відносини. Не всі політичні вілносини стають конституційно-правовими, а тільки найважливіші та найзначущі для суспільства. Право не може й не повинно «замикати» всю практичну політику у своїх жорстоко формалізованих межах, однак поза правовими формами в багатьох випадках політика не може бути ні вдало вироблена, ні вдало реалізована. Саме тому конституційно-правові відносини є юридичною формою політичних відносин як єдність узагальнених і соціально значущих характеристик. З огляду на все вищезазначене, сфера суспільних відносин, що є суб'єктом конституційної відповідальності, набагато вужча за сферу політичної відповідальності.

Суб'єктами обох видів відповідальності виступають функціонально різні носії: органи державної влади, політичні партії та громадські організації, професійні спілки, окремі громадяни.

Порівнюючи підстави політичної і конституційної відповідальності можна виявити додаткові відмінності. Юридична відповідальність передбачає наявність нормативної підстави – юридичної норми – та фактичної – правопорушення. Нормативна підстава конституційної відповідальності має бути юридично формалізована в Конституції або в конституційному законодавстві.

Отже, можна дійти висновку, що політична та конституційна відповідальності абсолютно не тотожні. Головна відмінність полягає в тому, що конституційно-правова відповідальність є формалізацією критеріїв політичної оцінки як належної, так і не гідної.

Але ці два види відповідальності є тісно пов'язаними спільною метою – забезпечити належне здійснення публічної влади. Тому у випадках, коли немає підстав для застосування юридичної відповідальності, застосовується політична.

Політична відповідальність застосовується і до уряду – Кабінету міністрів України. Інстанція відповідальності залежить від різновиду форми державного правління.

За республіканської форми правління уряд несе солідарну відповідальність перед парламентом, тому вотум недовіри відносно прем’єр–міністра тягне до відставки вього уряду.

Для президентських республік характерна відповідальність уряду виключно перед президентом.

Якщо говорити про відповідальність глави держави, то існує безліч модифікацій конституційних норм. Президент може бути притягнутий до конституційно-правової відповідальності за порушення конституції і законів (Польща, Болгарія, ФРН,Італія та ін.), вчинення злочину (Польща, Білорусь), державну зраду (Італія, Росія), встановлену негідну поведінку (Іралндія), порушення присяги (Литва) та на інших підставах. Таким чином, можна помітити, що в механізмі відповідальності президента переважає саме конституційно-правова відповідальність – відповідальність за порушення конституції та законів. Вона найчастіше реалізується у формі процедури імпічменту, яка має складний характер та застосовується вкрай рідко. Принцип же політичної відповідальності президента закріплення в конституціях не знайшов.

Таким чином, політична відповідальність вищих органів державної влади на практиці застосовується досить часто і часом витісняє конституційно-правову відповідальність. Зростаюча роль політичної відповідальності пов'язана із спрощеним порядком її застосування і тим фактором, що конституційна відповідальнсть, яка проголошується за принцип, не завжди знаходить відгук у чинному законодавстві.