12. Педагогічні ідеї Лесі Українки.

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка) (1871-1913) - видатна українська поетеса, громадський діяч. Народилася у м.Новоград-Волинському. Леся Українка була не просто талановитим поетом, але й драматургом, прозаїком, перекладачем, публіцистом. В питаннях освіти її турбував напрямок діяльності українських буржуазних націоналістів по організації шкіл для народу. У нарисі "Школа" вона виступала проти злочинної політики царизму, що була спрямована на обмеження бюджетних асигнувань для народних шкіл, на пригноблення вчителів та учнів. З раннього дитинства Леся Українка цікавилась питанням освіти і культури. У 19 років вона написала для своїх молодших сестер підручник "Древня Історія східних народів", що був надрукований після сме¬рті поетеси у 1918 році.

Велику увагу у своїх публіцистичних творах вона приділяла розгляду ролі вчителя в народній школі. Про ідеал вчителя вона пише в листах до А.С.Макарової: "Уже одно то, что в школе єсть человек неплохой, не черствая педантка, и притом честная, єсть большая польза для детей".

Мету сімейного виховання Леся Українка вбачала у формуванні громадянина-борця. В оповіданні "Помилка" письменниця при¬ходить до висновку, що досягти цієї цілі можливо тільки розвива¬ючи природні здібності дитини.

Леся Українка також займалася питанням освіти дорослих, наполягаючи на організації колективних читань для народу. З цією метою нею був складений каталог видань для таких читань. Спадщина Лесі Українки є цінним вкладом не тільки в скарбницю української та світової літератури, але й прогресивної педагогічної думки.

13. Діяльність Просвітницьких товариств в Україні в кінці хіх – на початку хх століття.

Аналіз чисельної джерельної бази дає підстави стверджувати, що в розвитку освіти дорослих на Буковині провідну роль відіграло перше українське товариство „Руська Бесіда”, створене 14 (26) січня 1869 року. Першим статутом 1869 р. було визначено, що його мета – піднесення просвіти і товариського життя на Буковині. За статутом 1872 р. основною метою товариства визначалася „просвіта народу і запомога бідних учеників”. Проте протягом перших 15 років діяльності товариства, за оцінкою дослідників-сучасників „Руської Бесіди” В. Доманицького, Є. Семаки, С. Смаль-Стоцького та ін., сформульовані цілі й завдання не знайшли відчутної практичної реалізації. Не було вироблено чітких засобів і методів досягнення поставленої мети. З середини 80-х-90-ті роки ХІХ ст. розпочався якісно новий період діяльності „Руської Бесіди”. До керівництва у 1885 р. приступили прогресивні українські діячі О. Попович, Є. Пігуляк, Ю. Пігуляк, С. Смаль-Стоцький, І. Тимінський, які реальними справами сприяли покращенню усіх сфер життя українців Буковини, „щиро взялися до праці над просвітою та освідомлення народу”. З того часу, як зазначав В. Доманицький, „Руська Бесіда” багато зробила на користь українського народу на Буковині”. У 1887 р. на зборах товариства було чітко визначено, що діяльність „Руської Бесіди” спрямовувалася виключно на просвіту народу через заснування бібліотек, видання корисних творів, газет і журналів. Члени „Руської Бесіди”, виходячи з потреб народу, висувають вимогу, щоб товариство займалося не тільки освітою, але й економічним піднесенням. Все це вимагало змін у статуті. Як результат, з 1894 р. „Руська Бесіда” стає просвітницько-економічним товариством і має на меті „ширити просвіту і підносити добробут руського народу”. На основі зміненого статуту „Руська Бесіда” отримала право організовувати читальні, які б могли вести курс для неграмотних, проводити виклади, вечорниці, ставити театральні вистави, створювати рільничо-господарські, промислові спілки, мати свої крамниці й позичкові каси. Створення читалень та допомога в їх подальшому розвитку покладалося на низові осередки „Руської Бесіди” – філії. У міру розширення кола діяльності в „Руській Бесіді” створювались окремі секції, які згодом перетворились на самостійні товариства.

Духовним та організаційним центром українців Буковини в кінці ХІХ століття став Народний дім, заснований з ініціативи „Руської Бесіди”. Відповідно до затвердженого 22 січня 1884 р. статуту, діяльність товариства „Народний дім” передбачала сприяння загальному розвитку, просвіті й покращенню матеріального добробуту українського народу Буковини в культурному відношенні і зокрема поширенні науки, словесності, мистецтв і виховання української молоді. Політичні наміри виключалися. Одними з найвдаліших акцій „Народного дому” стали урочисті музично-літературні вечори на честь Т. Шевченка, М. Шашкевича, Ю. Федьковича, С. Воробкевича, які регулярно проводилися у 90-х роках ХІХ століття. Під свій контроль „Руська Бесіда” і „Народний дім” взяли також більшість існуючих на той час українських читалень у селах і міську читальню у Чернівцях. Починаючи з 1904 р. щонеділі в приміщенні Народного дому відбувалися тематичні відчити й виклади для широкої аудиторії, які стали прообразом народного університету, що діяв у Чернівцях протягом 1910-1912 років.

Аналізуючи діяльність перших українських товариств Буковини, О. Добржанський простежив, що з початку 80-х років ХІХ століття для них стало характерним прагнення поширювати свій вплив на села, заснувати там різні економічні та просвітні організації, які б залучали селян до суспільного життя, робили б їх економічно незалежними, політично свідомими [6]. Вагомим засобом у досягненні цих цілей діячі товариств визнавали освіту. На думку Д. Пігуляка, причиною господарсько-економічних, матеріально-побутових негараздів, національно-культурних поневірянь

українців Буковини став “брак науки – просвіти” . С. Смаль-Стоцький вказував на необхідність дбати про просвіту, оскільки “без просвіти і маєток нічого не значить”. Про першочерговість і нагальність освіти для народу як засобу суспільних перетворень і національного утвердження наголошував І. Герасимович: “Справа просвіти народних мас – се у нас більш як деинде квестия нашого національного істнованя, бо доперва коли найнизші суспільні верстви стануть просвічені, аж тоді попливе і у нас публичне житє ширшим руслом”.