59. Особливості діяльності навчально-виховних закладів у роки Великої Вітчизняної війни.

Докорінні зрушення в українській культурі розпочалися вже в початковий період Другої світової війни. Об’єднання українських земель в контексті «пакту Молотова-Ріббентропа» в єдиній державі означало для українців не тільки зміну їхнього державно-правового й політичного статусу, а й суттєві трансформації в сфері культурного життя. Західноукраїнська культура змушена була адаптуватися до ідеологічних постулатів більшовизму і не могла розвиватись з урахуванням національно-етнічних особливостей. Відмінялися одні усталені норми культурного буття і запроваджувалися інші, одні з яких сприймалися беззаперечно й навіть з ентузіазмом, інші - з настороженістю, а то й взагалі не сприймалися.

У Західній Україні вже наприкінці вересня - на початку жовтня 1939 р. у містах відновили роботу школи, а впродовж жовтня і в селах. До кінця 1939 р. тут було відкрито 890 нових шкіл, де рідною мовою навчалося 208 тис. дітей. Усі школи переведено на державне утримання, навчання стало безплатним. Реорганізовувалися старі, відкривалися нові вузи і середні спеціальні навчальні заклади. До початку 1940/1941 н. р. в західних областях діяло 9 вищих навчальних закладів, у яких навчалися 10,2 тис. студентів, а також 33 середні спеціальні навчальні заклади, де знання одержували 5,6 тис. учнів. Щоб дати можливість молоді здобути освіту без відриву від виробництва, при вишах створювалися вечірні та заочні відділення. З середини 1940 р. в західних областях УРСР налічувалося близько 7 тис. шкіл, з них 6 тис. - українських.

60. Особливості організації навчально-виховного процесу у післявоєнний період.

Непрості випробування пройшла вітчизняна школа в роки дру¬гої світової війни. З самого початку війни десятки тисяч вчителів і учнів старших класів добровільно пішли на фронт зі зброєю в ру¬ках захищати Вітчизну.

У тяжких умовах воєнного часу почалася підготовка до почат¬ку 1941/42 н.р. 1-го вересня 1941 року почались заняття в районах України, які не були окуповані (деякі р-ни Донбасу, Одеса, Севас¬тополь, деякі райони Чернігівської і Сумської областей). Учні шкіл України, які евакуювалися на схід, почали 1941/42 н.р. у школах інших республік - Росії, Туркмени, Казахстані, Грузії.

23 січня 1942 року виходить Постанова Раднаркому СРСР "Про заходи по боротьбі з безпритульністю серед дітей'. При облас¬них і крайових виконкомах створювались комісії для боротьби з безпритульністю, притулки і розподільники для дітей-сиріт і без¬притульних, дитячі будинки. Для підлітків, які в роки війни зали¬шили навчання і пішли працювати, в 1943 році були створені вечі¬рні школи.

З 1943 року почалось відновлення роботи шкіл в районах Укра¬їни, визволених від окупантів. 31 грудня 1943 року Раднарком УРСР прийняв постанову "Про організацію облік)' дітей і підлітків віком 7-15 років і про порядок контролю за виконанням закону про обов'язкове загальне навчання". 31 вересня 1944 року на переважній більшості території України відновилась робота шкіл. У 1943/44 н.р. на Україні було 12802 школи, в яких навчалось 1770179 учнів. З 1944/45 н.р. було запроваджено обов'язкове навчання дітей у школах, починаючи з семирічного віку, що сприяло ліквідації розриву між дошкільними установами і школою. У серпні 1943 року були прийняті "Правила для учнів", в яких визначались їх обов'язки і правила поведінки. З 1943/44 н.р. в школах було запроваджено цифрову п'ятибальну систему оцінки успішності та поведінки учнів.

21 червня 1944 року Раднарком СРСР прийняв постанову "Про заходи поліпшення якості навчання в школі"", згідно з якою для уч¬нів, які закінчили початкові і семирічні школи, вводились випускні екзамени, а також екзамени на атестат зрілості для тих учнів, які закінчили середню школу. Цією постановою також було запрова¬джено нагородження випускників середньої школи золотими і срі¬бними медалями.

Після закінчення війни в Україні розпочалася відбудова народ¬ного господарства, відновлення роботи загальноосвітньої школи. У 1949 році було запроваджено обов'язкове загальне семирічне на¬вчання. У 1956 році був створений новий тип школи - школа-інтернат, куди приймались діти одиноких матерів, інвалідів, сироти.

61. Закон про школу 1958 року. Утворення Міністерства освіти СРСР, АПН СРСР (1967).

Верховна Рада СРСР 24 грудня 1958 року прийняла закон "Про зміцнення зв'язку школи з життям та про дальший розвиток сис¬теми освіти в СРСР". Законом запроваджувалась загальна обов'язкова восьмирічна освіта. Згідно з цим законом встановлено нову систему шкільної освіти:

•загальна обов'язкова восьмирічна школа для дітей віком від 7 до 15-16 років;

•повна середня для підлітків і молоді 15-18-річного віку (денні середні школи, вечірні /змінні/ й заочні середні школи працюючої молоді);

•школи-інтернати, спеціальні школи-інтернати для дітей з вадами фізичного і розумового розвитку;

•технікуми та інші середні і вищі навчальні заклади.

Головним в перебудові системи народної освіти було поєднан¬ня навчання з продуктивною працею. З 15-16 років вся молодь по¬винна була включатися в посильну суспільно-корисну працю.Важливим завданням у галузі народної освіти у 60-ті роки було здійснення в країні загальної обов'язкової середньої освіти, перехід школи на новий зміст освіти, удосконалення навчального процесу і виховання учнів.Процес введення загальної обов'язкової середньої освіти вирі¬шено було здійснити в кілька етапів. З цією метою Центральний Ко¬мітет партії і Рада Міністрів СРСР прийняли рад постанов.Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів від 10 серпня 1964 р. "Про зміни терміну навчання в середніх загальноосвітніх трудових політехнічних школах з виробничим навчанням" було встанов¬лено замість 3-річного - 2-річний термін навчання в середній шко¬лі на базі 8-го класу.Школа знову ж ставала 10-річною. Причинами відходу від 11-річної школи були: перша демографічна криза (школу закінчували діти війни, яких було мало, і тому тримати молодь зайвий рік в школі було невиправдано); незначний процент випускників 11-х класів йшов у виробництво за отриманим фахом; слабка матеріа¬льно-технічна база виробничого навчання; у багатьох школах виро¬бниче навчання не було органічно пов'язане з вивченням основ наук. У зв'язку з цим, у 1966 р. в "Закон про школу" було внесено часткові зміни, у відповідності з якими скасовано обов'язкову професійну підготовку в загальноосвітніх школах.10 листопада 1966 року ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР прийняли постанову "Про заходи дальшого вдосконалення роботи се¬редньої загальноосвітньої школи". Найважливішим завданням в галузі народної освіти постанова вважала здійснення, в основному до 1970 р., у країні загальної обов'язкової середньої освіти для під¬ростаючого покоління.Суттєвим у 60-ті роки XX століття було запровадження в українській школі кабінетної системи навчання .У ці роки серед вчителів шкіл і працівників органів народної освіти виділяється багато ентузіастів, добрих організаторів, справжніх майстрів педагогічної справи.Також у цей час у загальноосвітній школі широко запроваджуються нові методи навчання (проблемне , програмоване навчання , дослідницький метод та ін.}.На зазначений період припадає діяльність видатного українсь¬кого педагога Василя Олександровича Сухомлинського. Його теоретичні висновки, дослідження, особистий досвід роботи з дітьми, літературна спадщина є безцінним вкладом у вітчизняну педагогічну науку.