9. Районоутворюючі чинники та види районування.

Головним районоутворюючим чинником у кожній країні є ТПП.

2-м важливим районоутворюючим чинником, який є похідним від ТПП, є територіальні виробничі комплекси (ТВК). ТПП веде до формування галузей спеціалізації окремих територій, які, в свою чергу, обумовлюють склад галузей, що їх обслуговують і доповнюють.

До основних районоутворюючих чинників належать також і найбільші міста країни — великі регіональні і інд-ні центри з зонами ек. тяжіння до них периферійних територій.

Важливе районоутворююче значення мають особливості ек.-географіч. положення території району. Вони значною мірою впливають на формування спеціалізації його господарства.

На утворення ек. району великий вплив мають природні умови і ресурси. Наявність великих родовищ і басейнів паливно-енергетичних, рудних і нерудних ресурсів створює передумови для визначення спеціалізації ек. районів на тих чи інших галузях промисловості.

Районоутворююче значення мають також основні форми територіальної організації виробництва — промислові центри, промислові вузли, одно- і багатогалузеві промислові райони, локальні, районні і обласні агро-ві комплекси. Важливу роль у формуванні ек. районів відіграє транспорт.

Виділяють два основних види ек. районування: загальне (або інтегральне) та галузеве.

Інтегральне районування відображає просторову взаємодію всіх компонентів суспільно-географічних комплексів на певній території. Це районування передбачає розчленування території як цілісного природничо-соціо-економічного явища. Загальне районування охоплює природу й усе народне господарство певної країни з усіма його галузями та зв’язками.

Інтегральне районування здійснюється на двох рівнях:

– макрорівень (для України це виділення трьох економічних макрорайонів);

– мезорівень (від 5-ти до 10-ти мезорайонів).

За цим районуванням виділяється 3 підтипи ек. районів: Великі ек. райони., Середні р., Малі р.(мікрорайони).

Галузеве економічне районування поділяє територію країни на окремі райони, виходячи з однієї певної ознаки – однієї галузі виробництва.

10. Особливості та фактори формування народного господарства України

 Під господарством розуміють результати усіх видів діяльності людини, в ході якої створюються споживчі вартості, тобто матеріальні і духовні блага та послуги. Життєдіяльність людей заснована на праці.

Виділяють: – народне господарство однієї країни; – світове господарство як суму господарств усіх країн світу.

Світове господарство формується на основі міжнародного поділу праці та багатоаспектних інтеграційних процесів, які особливо посилились у другій половині ХХ століття.

За матеріалами ООН (1992 р.), Україна віднесена до економічно розвинених країн. У 1991-1996 рр. більшість показників її соціально-економічного розвитку погіршились, проте Україна і зараз має потужний економічний потенціал.

До основних факторів формування господарства України слід віднести:

– високу господарську освоєнність території;

– різноманітний природо-ресурсний потенціал;

– значний трудоресурсний потенціал;

– сприятливе геополітичне та транспортно-географічне положення;

– давню історію розвитку.

Господарство України характеризується такими основними рисами:

– наявність потужної промислової та агропромислової ланки;

– активна участь у міжнародному територіальному поділі праці;

– високий рівень територіального зосередження господарства більш ніж у 60 великих економічних вузлах;

– надмірно високий рівень зосередження промисловості у промислових агломераціях;

– консервативна галузева структура промисловості з переважанням у ній виробництва засобів виробництва;

– паритетність (рівність) промислового та агропромислового виробництв у багатьох областях;

– екстенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва з недосконалими системами землеробства;

– недостатній розвиток рекреаційного комплексу, що не відповідає значному рекреаційному потенціалу країни;

– наявність розгалуженої транспортної системи, що має міжнародне значення;

– слабкий розвиток інноваційного комплексу.