56.Соціальний комплекс.

Сфера послуг. Сфера послуг - це сукупність галузей господарства, продукція яких виступає у вигляді послуг. В реальному житті чіткі межі між матеріальним та нематеріальним виробництвом, між різними галузями сфери послуг визначити важко.. Тому в даному розділі мова йтиме про матеріальні послуги невиробничого призначення та нематеріальні послуги. Найбільш поширеною є класифікація послуг за функціональною ознакою, тобто у відповідності з тією функцією, яку вони виконують в процесі виробництва. За такою ознакою виділяються наступні види послуг: - житлово-комунальне обслуговування; торгівля і громадське харчування; послуги з соціального забезпечення; послуги пасажирського транспорту; побутове обслуговування; обслуговування культурних потреб, включаючи послуги зв'язку та надання інформації, фізичну культуру та спорт, відпочинок і туризм; дитячі заклади та загальноосвітні школи; медичне обслуговування; забезпечення безпеки людей та правопорядку (пожежна охорона, міліція, нотаріальна служба, суди, прокуратура); галузі нематеріального виробництва, що задовольняють потреби суспільства в цілому - підготовка кадрів, наука та мистецтво, кредит і банки, управління, охорона громадського порядку, громадські організації.

57. Міжнародний поділ праці: сутність, форми прояву та розвитку

Формуючись на основі технічного та технологічного поділу праці, під дією не тільки економічних, а й політичних сил, міжнародний поділ праці відображає рівень інтернаціоналізації продуктивних сил суспільства, ступінь розвитку продуктивної сили праці, її функціональної розгалуженості та дієздатності. Його основними формами є міжнародна спеціалізація та міжнародна кооперація.

міжнародний поділ праці (МПП) - спеціалізація країн (їх господарюючих суб’єктів) на виробництві певних продуктів і послуг з метою їх збуту за межами національного ринку, тобто в інших країнах. Це, як уже зазначалося, вищий ступінь розвитку суспільного поділу праці, що виходить за національні рамки окремих держав.

Нині майже неможливо знайти велику галузь національного виробництва, яка б не залежала від міжнародних умов виробництва. Сфера МПП безпосередньо охоплює всі структурні складові суспільного поділу праці: міжгалузевий - промисловість, сільське господарство, будівництво; частковий - між виробництвами цих галузей; одиничний - предметна, подетальна, технологічна міжнародна спеціалізація та кооперування. Поділ праці на міжнаціональному рівні поглиблюється і знаходить більшу перспективність, ніж усередині окремої країни. Територіально і функціонально така спеціалізація проявляється на рівні окремих країн, їх груп або регіонів світу, що свідчить в цілому про подальший процес глобалізації системи виробництв, а відповідно і економічних міжнародних зв’язків.

Зовнішньо-економічні З’язки України

Україна є однією з держав—фундаторів СНД, що визначили Алматинську угоду 1991 р. як основу для «м'якого» переходу від єдиного народногосподарського комплексу СРСР до формування збалансованих національних економік суверенних країн із використанням взаємовигідного та рівноправного співробітництва між ними. Концептуальними засадами політики Ук­раїни стосовно СНД завжди були пріоритет економічних підвалин функціонування Співдружності, зверхність національних право­вих норм при вирішенні спільних проблем, орієнтація на двосто­ронні зв'язки, за допомогою яких можна ефективніше враховувати специфічні умови партнерів, особливо на сучасному складному етапі докорінної трансформації національних економік.  Виходячи із цього Україна вибрала модель не повної участі в діяльності Співдружності. Це дає їй змогу активно працювати в основних органах СНД, у тому числі в радах Голів урядів та Голів держав, і разом з тим дистанціюватися від тих органів та рішень, які за своїм профілем порушують національний суверенітет або не відповідають власним інтересам України чи її міжнародним зобов'язанням стосовно інших держав та органі­зацій.

З іншими членами СНД Україна поступово розширює міжнародно-правову базу економічного співробітництва, укладаючи угоди про вільну торгівлю, взаємний захист інвестицій, транспортне сполучення, усунення подвійного оподаткування тощо. Країни СНД залишаються тим основним регіоном світу, з яким Україна здійснює торговельно-економічні відносини, хоча їхня частка в торговельному балансі за останнє п'ятиліття суттєво знизилася.

59. Сталий розвиток

Основними цілями сталого розвитку є:

економічне зростання

охорона навколишнього середовища

соціальна справедливість - забезпечення гарантій рівності громадян перед законом, забезпечення рівних можливостей для досягнення матеріального, екологічного і соціального благополуччя;

раціональне використання природних ресурсів

стабілізація чисельності населення - формування державної політики з метою збільшення тривалості життя і стабілізації чисельності населення, надання всебічної підтримки молодим родинам, охорона материнства і дитинства;

освіта - забезпечення гарантій доступності для одержання екологічної освіти громадян, збереження інтелектуального потенціалу країни;

міжнародне співробітництво - активне співробітництво з усіма країнами і міжнародними організаціями з метою раціонального використання екосистем, забезпечення сприятливого і безпечного майбутнього.

Реалізація цілей сталого розвитку забезпечується через:

• структурну перебудову народного господарства;

• гарантування національної безпеки держави, включаючи соціальну, економічну й екологічну безпеку;

Таким чином, сталий розвиток - це процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення задоволення необхідних

потреб усіх членів суспільства за умов збереження і поетапного відновлення цілісності природного середовища, створення можливостей для рівноваги між його потенціалом і потребами людей усіх поколінь.

60. Трансформаційні зміни в економіці України є невід'ємним елементом становлення ринкового типу господарювання. Забезпечення структурних зрушень здійснюється за такими взаємозв'язаними напрямами:

1. лібералізація економіки, тобто зняття адміністративних обмежень з цін, господарських зв'язків, зовнішньоекономічної діяльності;

2. стабілізація фінансів і грошової системи, які забезпечують зміцнення гривні як загального еквівалента та єдиного платіжного засобу на території країни;

3. приватизація, розвиток підприємництва, створення інших інституційних передумов ефективного ринкового господарства й економічного зростання;

4. структурна перебудова економіки, її інтеграція в світове господарство, підвищення конкурентоздатності української продукції на світовому ринку;

5. створення конкурентного ринкового середовища;

6. активна соціальна політика з метою пристосування працездатного населення до нових умов, соціальний захист найвразливіших верств населення, створення передумов економічного зростання на основі підвищення ділової активності населення.

Структура господарства будь-якої країни характеризується пев­ним складом та співвідношенням основних сфер, галузей і видів господарської діяльності, а також співвідношенням господарських об'єктів різних форм власності. Основне завдання системних змін у господарському комплексі регіонів полягає у забезпеченні його пристосування до потреб розвитку внутрішнього регіональ­ного ринку.

Регіональні економічні системи є складно структурованими комплексами, всі елементи яких знаходяться у певних внутрішніх і зовнішніх взаємозв'язках, що визначають особливості функціо­нування національної системи господарства в цілому.

Структурна трансформація економіки являє собою систему узгоджених між собою заходів, спрямованих на зміну структури економіки (її організаційної, галузевої, територіальної та інсти-туційної підсистем) з метою зростання обсягів конкурентоспро­можної продукції.