7.Мінеральні ресурси України і проблеми їх раціонального використання

Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність різних видів корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. За характером використання мінеральні ресурси поділяються на групи: паливно-енергетичні, рудні й нерудні. На їх базі розвиваються такі важливі галузі промислового виробництва, як чорна і кольорова металургія, електроенергетика, машинобудування, хімічна пром.

В Україні досліджено 90 видів корисних копалин, зосереджених більш як у 8000 родовищ, з яких 4000 експлуатуються.

Майже всі корисні копалини належать до невідновних ресурсів, тому що їх відтворення в земній корі відбувається дуже повільно. Видобування та використання - значно перевищує швидкість їх утворення. Щорічне використання вугілля, заліза, мангану й нікелю за останні сто років збільшилося у 50-60 разів.

Якщо видобуток корисних копалин збережеться у такому обсязі, як нині, то багато родовищ будуть вичерпані через кілька десятиріч. За даними ООН, резерви нафти, газу, міді, цинку, свинцю будуть вичерпані за 5-15 р.

З усього видобутого із земних надр обсягу речовин у вигляді продуктів виробництва використовується тільки 2-6%, що пояснюється недосконалістю технологій. Решта потрапляє у відходи, які забруднюють навколишнє природне середовище (щороку - близько 400 млрд. т).

Значні обсяги видобутку сировини і на території Укр. Укр. задовольняє свої потреби майже всіма мінеральними ресурсами, за винятком паливно-енергетичних.

Одним із найважливіших завдань раці-го використання мінеральних ресурсів є зменшення втрат корисних копалин під час їх розробки, які бувають дуже значними. Так, при шахтному видобутку сировини вони становлять 20-60%, вугілля – 20-40%, руд чорних і кольорових металів – 15-25%. З метою зниження втрат під час видобутку корисних копалин перевагу слід віддавати відкритому способу.

Раціональне використання передбачає: • створення нових високоекологічних технологій розробки родовищ корисних копалин; • утилізація відпрацьованої породи або надійне її захоронення; • запобігання втратам мінеральної сировини в період експлуатації родовищ

8. Наукова категорія “економічне районування” та визначення її змісту.

Ек. р-ня – це науково обґрунтований поділ країни на ек р-ни, що склалися історично або сформувалися в процесі розвитку ПС на основі сусп. і територіального поділу праці.

Критерії – це головні ознаки, основні вимірники, на базі яких відбувається ек. районування. Виділяють такі критерії: - до складу великих ек. районів повинні повністю включатися території адміні-стративних обл-й, країв, автономних республік без порушення їх меж;

- ек. р. має бути великою ек. цільною територією, на якій є значні природні ресурси;

- врахування при виділенні ек р. принципу економічного тяжіння,;

- ек. район повинен являти собою виробничо-ек. територіальну єдність;

- при виділенні ек. району повинно враховуватися ек.-географічне положення території , спільність історичних, культурних традицій, соціальної поведінки населення;

- на території інтегрального ек. району повинен бути сформований достатньо потужний територіально-виробничий комплекс з такою галузевою структурою: = профілюючі галузі;

= галузі, які розвиваються як суміжні з галузями попередньої групи;

= галузі, які забезпечують потреби населення району;

Принципи ек. районування

- Встановлення крупних та цілісних господ комплексів

- Виявлення передумов і перспективних можливостей, на базі яких розвиватиметься район

- Відповідність меж ек. районів існуючим межам адм-терит одиниць

- Визначення територіальної єдності ек. району

- Встановлення центрів районоформування

- Відображення у назві сутнісних ек., соц. чи геогр. ознак території

На формування ек. районів впливають різні чинники: природні, ек. та історичні. Основними серед них є ек-ні.

Виділяють два основних види ек. районування: загальне (або інтегральне) та галузеве.

Інтегральне районування відображає просторову взаємодію всіх компонентів суспільно-географічних комплексів на певній території.

Галузеве економічне районування поділяє територію країни на окремі райони, виходячи з однієї певної ознаки – однієї галузі виробництва.